Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - БУДИЛОВИЧ Антон Семенович

Український філолог

Народився 5 червня 1846 р. в с. Комарове Гродненської губернії в родині священика. Навчався в Кобринському духовному училищі, Литовській духовній семінарії у Вільно. У 1863 р. екстерном склав випускні іспити у Віденській гімназії і вступив на історико-філологічний факультет Петербурзького університету. На студента А. Будиловича великий вплив мали академіки І. Срезневський та В. Ламанський. У 1867 р. брав участь у роботі Всесвітнього з’їзду славістів, написав цикл статей про його роботу, познайомився із зарубіжними вченими. Цього ж року закінчив університет.

1868 р. подорожував по Франції та Німеччині. Упродовж 1869—1872 рр. працював на кафедрі слов’янських наріч Петербурзької духовної академії, в 1871—1872 рр. — у Петербурзькому історико-філологічному інституті. Захистив магістерську дисертацію »Исследование языка древнеславянского перевода XIII слов Григория Богослова по рукописи Императорской публичной библиотеки XI века» (1871). У 1875 р. здійснив палеографічне видання тексту XIII слів Григорія Богослова.

Заслугою А. Будиловича є вивчення наукової і літературної спадщини М. Ломоносова.

До раннього періоду його наукової діяльності належать праці »М. В. Ломоносов как натуралист и филолог» (1869), »Ломоносов как писатель» (1871). Молодий дослідник захопився також вивченням слов’янських літератур. Відрядження у слов’янські країни, Німеччину, Австрію, Туреччину сприяли ознайомленню вченого з мовою, літературою, історією та культурою цих країн. Він закликав слов’янські народи до єдності в боротьбі за свободу і національну незалежність.

У 1875 р. М. Лавровський запросив А. Будиловича на роботу до Ніжинського історико-філологічного інституту, де вчений обійняв посаду виконуючого обов’язки ординарного професора російської словесності.

У Ніжинському інституті відбувається становлення А. Будиловича як визначного вченого-славіста. Тут написані його найкращі праці з історії слов’янських мов, слов’янських народів, з проблем взаємозв’язків їхніх мов. Багато наукових розвідок було надруковано в »Известиях Историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине», які почали виходити друком з 1875 p.

У1877 p. А. Будилович опублікував працю »Анализ составных частей славянского слова с морфологической точки зрения», в якій простежив процес творення слів із коренів на різних етапах.

1878 р. у цьому самому збірнику було опубліковано найзначнішу працю А. Будиловича »Первобытные славяне в их языке, быте и понятиях по данным лексикальным. Исследование в области лингвистической палеонтологии славян. Ч. 1». Окремими виданнями праця вийшла у Києві (ч. 1, вип. 1, 1878; вип. 2, 1879; ч. 2, вип. 1, 1882). На жаль, оригінальне, ґрунтовне історико-палеонтологічне дослідження загальнослов’янської лексики залишилося не завершеним. За багатством фактичного матеріалу праця не втратила свого значення і донині, на її основі А. Будилович захистив докторську дисертацію (1879).

У період роботи в Ніжині опублікував наукові праці не тільки з лінгвістики, а й з літератури, історії слов’янських народів (»Несколько замечаний об изучении славянского мира», 1877; »Очерки из сербской истории», 1877; »Заговор графов Петра Зринского и Франца Франкопана. Эпизод из хорватской истории XVIII века», 1879; »Об отношениях Пушкина к инославянским литературам», 1880, та ін.). Вчений, дотримуючись слов’янофільських поглядів, виступав проти західницьких позицій стосовно проблеми слов’ян і їхнього місця в культурному світі Європи. Проте не всі його твердження були слушними, оскільки він обстоював тенденції великодержавности

У 1881 р. А. Будилович очолив кафедру російської та церковнослов’янської мов у Варшавському університеті. З 1887 по 1892 р. працював деканом історико-філологічного факультету. 1882 р. його обрали членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Вийшли друком праці: »Учебник церковно-славянской грамматики для средних учебных заведений» (Варшава, 1883), »Обзор областей западного и южного славянства, со включением червонорусских, в орографическом и гидрографическом отношениях» (1886) та ін.

У1892 р. побачила світ двотомна праця »Общеславянский язык в ряду других общих языков древней и новой Европы» (т. 1 — »Очерки образования общих языков южной и западной Европы»; т. 2 — »Зарождение общего языка в славянском Востоке»). А. Будилович обстоював тезу про російську мову як загальнослов’янську, а українську і білоруську мови вважав наріччями єдиної російської мови.

Він є автором біографічної літератури (»Об издании И. В. Помяловского: Житие Св. Саввы священного в древнем русском переводе», 1890; »Историческая заметка о русском Юрьеве старого времени в связи с житием Св. Исидора и 72 юрьевских мучеников», 1901).

3 1892 р. А. Будилович — ректор Юр’євського (Дерптського) університету, а з 1897 р. — голова »Вчено-літературного товариства Юр’євського університету». Продовжує наукову роботу, написав дослідження »Образование литературных языков и их значение в истории» (1893), »О задачах славянорусской археологии по отношению к областям и народностям нынешней Венгрии» (1896), »Тысячелетие мадьяр» (1896) та ін.

Навесні 1901 р. А. Будиловича призначили членом Ради міністрів народної освіти. Восени він переїхав до Петербурга. У 1904 р. очолив комісію Міністерства народної освіти, якій було доручено вивчення стану національної освіти.

На початку XX ст. А. Будилович очолив »Російсько-Галицьке товариство», яке виникло у Петербурзі.

Помер 13 грудня 1908 р. у Санкт-Петербурзі.