Український археолог
Народився 1889 р. в Києві. Освіту здобув у Берлінському університеті. Його магістерська дисертація і перша наукова стаття, написані німецькою мовою, були присвячені відносинам кримських татар з урядом Івана Ш. 1912 р. повернувся до Києва, де працював у бібліотеці Київського університету. З 1918 р. — у Публічній бібліотеці в Петрограді. У жовтні того самого року переїхав до Сімферополя. Викладав у Таврійському університеті (з 1920 р. — його професор) і водночас у 1921—1937 рр. працював у Центральному музеї Тавриди (нині Кримський краєзнавчий музей) завідувачем археологічного відділу та заступником директора з наукової роботи.
М. Ернст брав участь у роботі Кримського комітету у справах музеїв, охорони пам’яток старовини та народного побуту; очолював Таврійське товариство історії, археолога та побуту. З 1918 р., незважаючи на драматичні події війни, проводив активні археологічні розвідки. Кілька разів його заарештовували то білі, то червоні, то »зелені», але щоразу відпускали, вважаючи за дивака.
Найвизначнішим досягненням ученого було дослідження (1928—1936) печерної стоянки Чокурча поблизу Сімферополя, що належить до мустьєрської культури. На його результати до нинішнього часу посилаються всі дослідники палеоліту.
М. Ернст проводив розкопки столиці пізньоскіфської держави — Неаполя скіфського та інших скіфських городищ, античних і середньовічних некрополів.
Упродовж 1935—1937 рр. дослідив пам’ятки археології та архітектури Південного берега Криму.
Учений не припиняв роботу над вивченням російсько-кримськотатарських відносин, зробивши цікаві відкриття, збирав та впорядковував кримськотатарський фольклор. 1936 р. видав збірку »Сказки и легенды татар Крыма», сприяв публікації чотиритомних »Известий» Таврійського товариства історії, археології та етнографії.
У сумнозвісному 1937 р. М. Ернст був звільнений з роботи, на початку 1938 р. — заарештований, а 1940 р. засуджений на 8 років позбавлення волі. 1948 р. його звільнили, проте незабаром знову заарештували і заслали в табір на 5 років. Більшість праць та архівів ученого зникли під час арешту та в роки війни.
У 1953—1956 рр. проживав на спец поселенні у м. Прокоп’євську Кемеровської області. Отримавши дозвіл на повернення до Криму, помер від інфаркту.
ЄФИМЕНКО Петро Савич
ЄФРЕМОВ Сергій Олександрович (справжнє прізвище Охріменко)
ЖИТЕЦЬКИИ Павло Гнатович
ЖОВТОБРЮХ Михайло Андрійович
ЗАБОЛОТНИЙ Данило Кирилович
ЗАБОЛОТСЬКИЙ Петро Олександрович
ЗАЙЦЕВ Павло Іванович
ЗАКЛИНСЬКИЙ Богдан Романович
ЗАКЛИНСЬКИЙ Корнило Гнатович