Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - КРАВЧЕНКО Василь Григорович

Український етнограф і письменник

Народився 8 травня 1862 р. в м. Бердянську в сім’ї наймитів. Закінчив Феодосійський учительський інститут, однак 1880 р. за підозрою у зв’язках з народовольцями був позбавлений права викладати в школі й відданий у солдати.

Скориставшись нагодою, вступив до Одеської юнкерської школи. Цей період став початком його наукової діяльності. Він збирав матеріали до багатотомного »Руського словаря», який готувала Петербурзька Академія наук; 1884 р. допомагав М. Комарову в укладанні російсько-українського словника (що був надрукований у Львові в 1893—1899 рр.), записував бувальщини, пісні, легенди, сільські звичаї, які в 1895—1901 рр. видав у »Этнографических материалах» Б. Грінченка.

Залишивши 1892 р. військову службу, В. Кравченко працював у Житомирі, брав активну участь у діяльності Товариства дослідників Волині, очолював його етнографічну секцію. В »Трудах Общества исследователей Волыни» опублікував етнографічні матеріали: пісні, легенди, паремії, записи обрядів, нотатки про народну медицину, знахарство.

Доробок дослідника високо оцінив академік О. Шахматов. За його клопотанням 1912 р. Петербурзька Академія наук присвоїла В. Кравченку звання доктора етнографії й виділила кошти на видання його праць. У 1913 р. він очолив Волинський центральний музей.

Незабаром як »неблагонадійну особу» вченого вислали до м. Коврова Владимирської губернії. Однак і за межами України він зібрав велику кількість фольклорних матеріалів.

Навесні 1917 р. повернувся до Житомира, де фактично став одним з організаторів міського самоврядування.

Після громадянської війни В. Кравченко очолив етнографічний відділ Волинського музею, створив у Житомирі мережу етнографічних гуртків, організовував етнографічні експедиції. 1927 р. при музеї було відкрито аспірантуру під керівництвом ученого. 1929 р, В. Кравченка заарештували у »справі СВУ», однак за відсутністю доказів за кілька місяців звільнили. Проте преса розпочала цькування дослідника, звинувачуючи його в буржуазному націоналізмі.

1931 р. на запрошення Д. Яворницького він переїхав до Дніпропетровська, працював у музеї. Однак 1933 р. на пленумі Спілки наукових працівників почалася нова хвиля переслідувань ученого. Восени того ж року його звільнили з роботи, позбавили житла й пенсії.

Значну частину досліджень ученого, що й нині не втратили наукової цінності, так і не було опубліковано. Помер 20 березня 1945 р. у Ростові-на-Дону.

КРАСУСЬКИЙ Михайло

Польський лінгвіст

Викладав в Одеському університеті. Досліджував проблеми порівняльного мовознавства. У 1880 р. в Одесі вийшла друком його праця »Древность малороссийского языка».

Слід зазначити, що ця подія відбулася через чотири роки після Емського акту (1876), і автора публікації, поляка за походженням, важко було звинуватити в »українському націоналізмі». Отже, його робота могла бути сприйнята як цілковито об’єктивне наукове дослідження.

Праця свідчить про те, що її автор мав неабиякий талант письменника-полеміста. Він зробив сміливі екскурси в історію, дав взірець викладу для широкого читача серйозної наукової проблеми.

М. Красуський висловив думку, що українська мова не є наріччям, »зіпсованим» польськими впливами та австро-угорськими інтригами, а мовою, що дала життя іншим мовам, збагатила їх безліччю понять і слів, і не в XVI ст., а ще в індоєвропейську, праслов’янську добу.

Поляк М. Красуський назвав українську мову »нашою», хоча проживав на території, що мала тоді назву Новоросії. На великому за обсягом матеріалі вчений переконливо доводив прадавність української мови, вдавався до з’ясування етимології досить поширених слів.

М. Красуський зауважував, що вчені світу не мали змоги відкрити дійсне джерело прадавніх мов через зверхнє ставлення в країні до української мови. Не було гарного словника, і коли мови змінювалися внаслідок розвитку цивілізації, то невизнання і заборона української мови завадили певною мірою значному впливу на неї сучасної культури.

На підставі порівняння мовних явищ десяти мов М. Красуський стверджував, що назви перших чисел, які вживалися в усіх арійських племенах, мають українське походження. Він навів цілу низку споріднених слів від українських форм у санскриті, польській, латинській, німецькій, англійських мовах.