Український історик, громадський і політичний діяч, публіцист
Народився 13 грудня 1893 р. в с. Веселі Терни на Катеринославщині. Закінчив історико-філологічний інститут у Петербурзі. У 1917—1918 рр. — активний учасник національно-визвольних змагань. З серпня 1917 р. його було обрано до Української Центральної ради. Брав участь у першому зимовому поході армії УНР. Редактор періодичних видань (»Наше слово», »Голос робітника», »Наша справа»). З початку 1919 р. — член ЦК УСДРП, співредактор »Робітничої газети», делегат Трудового конгресу. В 1921 р. емігрував до Праги, пізніше проживав у Мюнхені. Працював доцентом, згодом професором української історії в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова (1926) і в Українському вільному університеті у Празі (1934).
Викладацьку і наукову роботу в галузі історії О. Феденко поєднував з активною громадською і політичною діяльністю.
Обстоював право України на державність. 1933 р. від імені УСДРП (разом з І. П. Мазепою) підписав протест-відозву до соціалістичних партій і робітничих організацій усіх країн у зв’язку зі штучним голодом, влаштованим в Україні більшовицькою владою. В 1950—1967 рр. брав активну участь у діяльності Української національної ради — передпарламенту державного центру УНР в екзилі. Проте головною сферою закордонної діяльності була історична наука. Об’єктом наукового інтересу вченого є Україна, її минуле й сучасне. Серед його численних праць — »З дипломатичної діяльності Данила Грека» (1929), »Михайло Драгоманов і Жан-Жак Прудон» (1930), »Політичні плани Я. Коменського та Україна» (1932), »Український громадський рух у XX ст.» (1934), »Історія соціалістичної та політичної боротьби в Україні» (1935), »Українське національне відродження в XX ст.» (1936), »Україна, її боротьба за свободу» (англійською мовою, 1951), »Ісаак Мазепа, борець за волю України» (1954), »Україна в XX ст.» (1959), »Соціалізм у минулому і сучасному» (1968) та ін.
В українській радянській історіографії праці О. Феденка згадувалися тільки як »джерело фальсифікації» та »злобні інсинуації».
Автор багатьох публіцистичних статей на політичні теми, історичних повістей за часів козаччини: »Гомоніла Україна» (1942), »Гетьманів кум» (1993), »Несмертельная слава» (1953, під псевдонімом В. Тирса).
Помер 10 вересня 1981 р., похований у Мюнхені.
ФРАНКО Тарас Іванович
ХВОЙКО (Хвойка) Вікентій В’ячеславович
ХОМЕНКО Варвара Григорівна
ЦЕЛЕВИЧ Юліан Андрійович
ЧАВДАРОВ Сава Христофорович
ЧАЛИЙ Михайло Корнійович
ЧАПЛЯ Іван Кирилович
ЧЕЛПАНОВ Георгій Іванович
ЧЕПІГА-ЗЕЛЕНКЕВИЧ Яків Феофанович