Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ЮРКЕВИЧ Памфіл Данилович

Український та російський філософ

Народився 1827 р. в с. Липляве Золотоніського повіту (нині Черкаської області) в родині священика. Навчався в Полтавській семінарії, потім у Київській духовній академії (1847—1851). Після закінчення академії працював у ній викладачем. 1852 р. здобув ступінь магістра, а 1858 р. — звання екстраординарного професора.

1850 р. в університетах Росії було вилучено з навчальних планів курс філософії. Через десять років, коли викладання цієї дисципліни вирішили відновити, виявилося, що лише П. Юркевич достатньо підготовлений, щоб очолити без попереднього закордонного відрядження університетську кафедру в Москві, Отримавши 1861 р. звання професора, він очолив кафедру філософії Московського університету. З 1869 по 1873 р. був деканом історико-філософського факультету. Серед його студентів були філософ В. Соловйов та історик В. Ключевський, які залишили про його лекції захоплені спогади.

П. Юркевич — автор праць: »Ідея», »Серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого», »Із науки про людський дух», »Матеріалізм і завдання філософії», »З приводу статей богословського змісту, вміщених у »Філософському лексиконі» (Критично-філософські уривки)», »Мова фізіологів і психологів», »Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта», »Читання про виховання», »Курс загальної педагогіки».

Як і інші українські філософи, П. Юркевич зображує реальність плюралістичною, складеною з трьох сфер: 1) »ноуменального світу», ідеального царства »вічної правди»; 2) реального світу, який є царством розумних істот; 3) феноменального світу примарного існування тілесності. Активна взаємодія цих світів утворює гармонію цілісного у своєму розмаїтті світу. Проте гармонійна взаємодія світів не означає їх повної »прозорості». Насамперед це стосується реального світу розумних істот. Розум, оперуючи ідеями, пізнає буття розумних істот, однак він принципово не може вичерпати індивідуальне, бо належить до загальної сфери. Цілком спроможний відповісти на питання, що є розумні істоти, розум не здатний дати відповідь на питання, хто вони є. Незбагненна розумом, »головою» глибина особистісно-індивідуального є те, що представники української класичної філософії (Г. Сковорода, М. Гоголь, кирило-мефодіївці) називали серцем. З ним (серцем) пов’язана давня (ще від К. Ставровецького і навіть Іларіона) тенденція, яка сягає до класичних часів.

Розум виявляє загальне в діяльності людей, серце — основа неповторності й унікальності особистості. Звичайно, розум, »голова» керує, планує, диригує, а серце — породжує. Тому істину слід шукати не тільки розумом, — писав П. Юркевич, — а, навпаки, — серцем, адже пошук істини пов’язаний з релігійними та моральними роздумами людини. У цьому пошуку знання поєднуються з вірою, яка є могутнішим чинником, ніж емпіричне існування мислення. Отже, кордоцентризм був провідною ідеєю філософських поглядів П. Юркевича, »філософією серця», що знайшла продовження у філософських поглядах В. Соловйова, П. Флоренського, С. Булгакова та ін. Помер у 1874 р.