Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ТАРАНУШЕНКО Стефан Андрійович

Український мистецтвознавець

Народився 21 грудня 1889 р. в м. Лебедин (нині Сумська область). У 1917 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету і був залишений на кафедрі для підготовки до професури. За дипломну роботу »Іконографія українського іконостасу» молодий вчений був удостоєний золотої медалі. У 1920—1933 pp. очолював Харківський музей українського мистецтва.

Головною справою життя С. Таранушенка стало дослідження монументальної архітектури Лівобережжя. Він щороку організовував наукові експедиції в різні регіони України, під час яких дослідив понад 60 храмів (частина з них до нашого часу не збереглася) і 150 старовинних хат. Він першим з українських мистецтвознавців звернув увагу на народне житло як на витвір мистецтва. На думку вченого, пам’ятки матеріальної культури та народного мистецтва певного населеного пункту чи регіону слід вивчати в комплексі.

Результатом його досліджень стали монографії: »Старі хати Харкова» (1922), »Покровський собор у Харкові» (1923), »Мистецтво Слобожанщини» (1928), »Лизогубівська кам’яниця у м. Седневі» (1932).

У жовтні 1933 p. С. Таранушенка було заарештовано, а Музей українського мистецтва ліквідовано. За стандартним звинуваченням в »українському націоналізмі» вченого засудили на 5 років таборів, а після звільнення заборонили повертатися в Україну. Жив спочатку під Перм’ю, згодом — у Курську, працював у картинній галереї. У 1950—1953 pp. завідував фондами Астраханської картинної галереї.

Повернутися на Батьківщину зміг лише у 1953 р. Працював в Академії архітектури в Києві. У цей період учений продовжує плідно працювати. Він звертається до творчості Т. Шевченка, художній спадщині якого присвятив монографію »Шевченко-художник» (1961) і низку статей, пише книжку »П. Д. Мартинович» (1958), статті про О. Кульчицьку, В. Кричевського, В. Боровиковського, численні розвідки з історії української архітектури і побуту тощо.

Остання монографія С. Таранушенка — »Монументальна архітектура Лівобережної України», над якою він, попри всі перепони, працював упродовж усього творчого життя (1916—1968 рр.), побачила світ лише 1976 р., ставши одним із найпомітніших явищ українського мистецтвознавства повоєнних років.

Помер 13 жовтня 1976 р. в Києві. Реабілітований у 1958 р.