Українське народознавство - Лозко Г.С - Доля-Стріча.

Іноді літописного Симаргла ототожнюють із Семиярилом (від сім і яр — дослівно "сешприсграсний"). Найбільша сила Сонця виявляється у середині літа, коли воно не тільки гріє Землю своїм життєдайним промінням, але й спалює, сушить рослинність. Така властивість Сонячного вогню у.давні часи отримала назву руян,руйний - палкий, гарячий, пристрасний.

Симаргл на Чернігівському рельєфі

Його символом вважали темно-червоний, багряний колір. Звідси назва балто-слов'янсько-го Бога Руєвита, тотожного нашому Семиярилу.

Як писав Саксон Граматик, на острові Рунні було три храми, один із яких присвячувався Руєвиту-Семиярилу. Тут була статуя цього Боже-ва з сімома лицями під одним шоломом, на по ясі ж висіло сім мечів. Сім облич Бога і сім його мечів означало сім літніх місяців, тобто місяців вегетативного періоду природи — від березня до вересня, коли найбільше проявляється родюча сила Сонця. У другому храмі було зображення Бога Поренута, якого вважають антиподом Руєвита. Він має п'ять облич, але вже без мечів і є символом п'яти зимових місяців. Подібну символіку зображення Богів мали греки і римляни: Геліос і Се-рапіс зображалися з сімома (7 днів тижня) або дванадцятьма (12 місяців року) променями навколо голови.

Доля-Стріча.

Богиня, яка наділяє немовлят при народженні всіма добрими чи поганими якостями, пророкує їм майбутнє. Серби називають її Срєча, Стріча.

Вважається, що Долю завжди треба умилостивлювати принесенням їй подарунків. Дослівно доля означає "частина, частка". Ім'я Судьба має слов'янське походження близьке до "суд божий" або означає сам процес дії від "судити, присуджувати" (виносити вирок). Віра у вічне життя душі сформувала уявлення про Судьбу, як про Богиню, яка вершить суд над душею у загробному світі. За заслуги людини в минулому житті, вона відповідно дає добру чи злу долю в майбутньому її перевтіленні.

Богині Долі приносять пожертви у вигляді каші — символу родючості. Наприклад, в Україні на свято Долі (24 листопада) дівки готують горщик каші й виносять на вулицю зі словами: "Доле, йди до нас кашу їсти!" Ціле (неподрібнене) зерно обрядової каші вказує на те, що цей вечорничний обряд, який дожив до наших днів, походить з давньої "рожаничної трапези".

Богиня доброї долі уявляється в образі вродливої молодої жінки, яка міцно і рівно пряде золоту нитку людської долі. Доля-Стріча має ще ім'я Ясна, яка пряде нитку життя. Вона згадується у Велесовій Книзі, як

Богиня, присутня при народженні Дажбожих онуків: "вже Ясна тче йому" (дошка 16). Стріча (вона ж Перуниця) також є жіночою блискавичною потугою поруч з Перуном, що уособлює чоловічу громову потугу.

Богиня доброї долі - одне з втілень Рожаниці, вона має інформацію про майбутнє подружніх пар, народження дітей (втілення нових душ). Вірогідно, Долі-Стрічі в давнину й присвячувався день Стрітен-ня (за відновленим язичницьким календарем - 2 лютого). В цей день, за народною вірою, Богиня Зима зустрічається із Богинею Весною. Весну уявляють у вигляді молодої дівчини, радісної й сонячної красуні, прикрашеної квітами та зелами, а Зиму — в образі злої старої жінки у сніжних хутрах, від якої віє холодом і морозом. Дві суперниці змагаються, хто кого переможе. Із того, як міняється погода цього дня, визначають, яким буде літо і врожай цього року. Як правило, це перший зимовий день, у який сонце світить надзвичайно яскраво.

Отже, астрономічно свято Стрітення настає значно раніше, ніж його святкує ортодоксальна християнська церква. У наших сусідів західних слов'ян збереглися звичаї цього дня закликати Богиню Стрічу в гості, пригощати її доброю стравою. Тоді вона розщедриться і подарує господарям щастя. Суперниця Стрічі — Нестріча, тобто зла доля (недоля). Існує повір'я, що Нестрічу треба відгонити й посилати її ворогам.