Українське народознавство - Лозко Г.С - 2. АРХІТЕКТУРА, РЕМЕСЛА ТА НОАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

Ремесло не коромисло — плечей не відтягне.

Народна мудрість Тут люд осілий. Тут шанують труд. І рух дадуть і кругові, і кросну.

Кують залізо із місцевих руд І мають славу дуже розголосну. Тут процвітало всяке ремесло...

Ліня Костенко

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ТА АРХІТЕКТУРА

Мистецтво — відображення людиною навколишнього світу, як відомо, виникло на ранньому етані людської історії. Звичайно, і наш народ мав своїх попередників, які створювали мистецькі вироби ще в період пізнього палеоліту, 25—15 тисяч років тому.

У палеолітичних стоянках давніх мисливців археологи знаходять вироби з кісток мамонта, статуетки жінок, птахів, тварин, деякі з них прикрашені геометричними орнаментами. Такі предмети знайдено в Києві (Кирилівська стоянка), у Мізині (на Десні), поблизу Новгород-Сіверського, на Дністрі та в інших місцях України. Деякі знайдені речі розмальовувалися фарбою червоного кольору, яка добре збереглася. Зображення тварин у печерах, гротах Кам'яної Могили поблизу Мелітополя свідчать про мисливські заняття, скотарство, рибальство, землеробство (малюнок биків, запряжених у гарбу, рибальські сіті). У зображеннях Кам'яної Могили відтворено кілька етапів розвитку мистецтва від неоліту до епохи Бронзи1. Скелі і гроти Кам'яної Могили мають безліч малюнків, які нагадують писемність. Нині розшифруванням цих найдавніших "письмен" займаються вчені як в Україні, так і за кордоном.

Культура трипільських племен найповніше представлена виробами розписної кераміки. Цікаво, що основні елементи орнаментів (спіралі, зигзаги, смуги) та зображення людей і тварин (собак, биків, кіз, птахів, риб) і в наші часи не луже відрізняються від трипільських розписів. Особливо такі зображення притаманні українським керамічним плиткам - кахлям.

У III тисячолітті до н. ч. з'являється зображення людини у скульптурі. Це кам'яні скульптури, які стояли на курганах або й просто в степах України, їх ще називають скіфськими бабами. Характерно, що скіфи дуже дбайливо зберегли свої традиції скульптурного мистецтва, охороняючи його від іноземних впливів (особливо грецького). Тому скіфські кам'яні статуї дають нам справжнє уявлення про скульптурні риси скіфського мистецтва. У музеях України зберігається чимало таких скульптур, зокрема в Музеї Запорозького козацтва на о. Хортиця та в ІІерсяслав-Хмсльшіцькому історико-культурному заповіднику'.

Усі найкращі здобутки мистецтва скіфів ніби сконцентровані у царській пекторалі шийній прикрасі з кургану Товста Могила (на Дніпропетровщині). І Іе справжній шедевр світового значення.

Із надзвичайною майстерністю у чудовий орнамент вплітаються сюжетні сцени скіфського побуту: в пекторалі "гармонійно" поєдналися реалізм зображення людей і тварин з декоративністю вишуканого орнаментального узору'.

У Неаполі Скіфському (розкопки поблизу Сімферополя) виявлено настінний живопис кількома кольорами. У червоних, чорних і жовтих кольорах зображено сюжет зі скіфського життя: скіф грає на лірі, поруч нього — вершник у бойовому спорядженні з луком і списом, а далі можна побачити динамічну сцену поєдинку собак із диким кабаном.

Сарматські митці продовжували традиції Скіфської культури. Нове, що вони внесли у мистецтво, — це інкрустація виробів коштовним камінням і різноколірним склом'.

Можемо впевнено сказати, що своєрідна культура трипільців, скіфів, сарматів залишила глибокий слід у культурі наступних поколінь, які згодом проживали на землях України.

Перші житлові споруди на території України, досліджені вченими, належали племенам Трипільської культури. Як уже зазначалося у першій частині, цікавим є традиційне планування поселень, яке і нині вважають найбільш раціональним і сприятливим для людського життя, — це розміщення будівель концентричними колами з великою площею посередині. Вікна будівель теж були напівкруглими, стіни фарбувалися, розписувалися орнаментами.

Серед пам'яток скіфської архітектури можна назвати Неаполь Скіфський. Він був збудований за зразком так званих грецьких містколоній. Місто було укріплене оборонними мурами з бойовими баштами заввишки до 9 м. Серед розкопаних залишків будівель знайдені фрагменти настінних розписів. Дослідники останнім часом все більше схиляються до думки, що деякі міста Північного Причорномор'я, які досить довго традиційно вважалися грецькими містами-колоніями, наприклад Ольвія, були збудовані скіфами. Наші Пращури чудово вміли вибирати місця для будівництва поселень: у заплавах, злиттях річок житлові споруди П|хжрас-но поєднувалися із навколишньою природою і були зручними дня господарської діяльності людей.

Традиція храмобудівництва і звичай дарувати па храм десятину була відома щез язичницьких часів: "Хотіли понести (статуї) Богів своїх до моря і там угніздилися. немало городів і моділєні" будували там многі зодчі, як були дуже багаті. І ті храми були прикрашені золотом і сріблом, і багатьом древнім Богам віддавали честь десятиною"". Архітектура Київської Русі відзначалася майстерним виконанням дерев'яних будівель. Хоча муроване будівництво поширилося лише в X ст., на стилі кам'яних споруд позначився весь будівельний досвід Предків. Князівські палаци були збудовані на Старокиївській горі. Вони споруджувалися за часів княгині Ольги. Це були сплановані за типом сучасного народного житла будівлі, стіни яких прикрашалися декоративним розписом, а підлога вкривалася кольоровими мозаїками.

Після прийняття християнства на Русі розгортається широке будівництво церков. У 989—996 рр. зводиться монументальна Десятинна церква. Перед церквою стояли дві мідні статуї коней, вивезені Володимиром із Херсонесу. Десятинною вона звалася тому, що князь виділив на її будівництво десяту частину князівських прибутків, наслідуючи ще давній звичай слов'ян-язичників. У Десятинній церкві був похований сам князь Володнмир-христитсль та йот жона Анна • візантійська царівна. Десятинна церква простояла понад 200 років і була зруйнована 1240 р. ханом Батиєм. Під її руїнами загинуло багато киян. Від цієї церкви залишилося кілька фрагментів чудової мозаїчної підлоги та фресок, що можуть свідчити про майстерність зодчих Київської Русі.

Місцем, де зародилася і формувалася майстерність давньоукраїнських будівничих, був насамперед Київ. Тут розвинулися загальнослов'янські традиції. Київська архітектурна школа була практично єдиною на Русі. Новгородські, Полоцькі. Чернігівські храми будувалися за участю київських зодчих і під впливом київських традицій.

Час Володимира і Ярослава Мудрого був позначений пошуками нових архітектурних форм. Результатом таких пошуків є Софія Київська, неповторна архїтектурно-художня споруда з її багатоповерховою гармонійною композицією. На початку XII ст.у Київській Русі відчувається візантійський вилив церковних канонів хрестово-кунольних соборів. Зразком цього стилю був Успенський собор Нечерського монастиря. За його типом кілька століть на Русі будували ка(|)едральні, соборні й монастирські храми.

Досить довго вважалося, що цей собор знищили німецькі війська, які заздалегідь вивезли коштовні мистецькі цінності. Каталог виставки "Втрачені архітектурні пам'ятки Києва", виданий Українським музеєм у Нью-Йорк)' 1982 p., подає іншу інформацію: радянські війська при відступі замінували Успенський собор радіокероваї і йми мінами, які приводилися в дію з-за лінії фронту7. Безперечно, ця справа потребує вивчення.

Нині па території Києво-Печерської лаври є залишки руїн Успенського собору, який нині відбудовується. Звичайно, християнство принесло на нашу українську землю і чужий архітектурний столь. І (і зразки візантійської архітектури й до сьогодні збереглися у містах і селах України. Навіть войовничі атеїсти після жовтневого переворот)' не змогли перевершити в жорстокості християнських фанатиків, які змели з лиця землі наші національні святині, знищивши будь-які згадки про нашу традиційну архітектуру, культові споруди язичницької доби. І якщо нині відбудовуються і поновлюються зруйновані церкви, то чому б не відновити і язичницькі святині?

У Новгородських землях поступово складалися свої місцеві архітектурні традиції і школи. В інших містах Київської Русі Чернігові, Переяславі, Володимирі- Волинеькому — будувалися собори, церкви, замки за київськими зразками, але кожна споруда мала вже і певні місцеві традиційні елементи. Так, у Галичі є церква Пантелеймона, збудована близько 1200 р. В її архітектурі помітні риси романського стилю храмів Угорщини, Чехії та інших західних країн.

Під час монголо – татарської навали будується багато фортець і укріплень. Ці вежі споруджені за часів Данила Галицького в Любліні. Столпі, Кам'янці-на-Льстні, Чарторийську.

Одним із шедеврів світового значення вважався і Михайлівський Золотоверхий собор, збудований у 1108—1113 pp. на Михайловій горі за князя Святополка Ізяс.лавовича, онука Ярослава Мудрого (Михайлівський Золотоверхий собор був знищений у 1934 р. за планом партійно-урядових кіл про спорудження на цьому місці цілого комплексу урядових будівель). Нині вій відбудований, але навряд чи можна вважати його історичним архітектурним об'єктом, адже виконаний він за сучасними технологіями і з нових будівельних матеріалів. До того ж, собор діючий і продовжує християнізацію пароду. 11а цьому місці під час будівництва були знайдені рештки поховань і культові язичницькі пам'ятки, на жаль, ніхто їх не дослідив, оскільки будівничі поспішали.

Минали століття, одне покоління змінювалося іншим, змінювались і традиційні форми архітектури: епоха Відродження принесла в Україну пишноту орнаментів, багатство декору будівель у стилі бароко. XVIII ст. позначилося будовами у стилі класицизму, розкішними панськими маєтками з величними палацами і парками. У будівництві ж народних жител і далі зберігаються іі розвиваються давні традиції народу, які часто впливали і на творчість професійних майстрів.

XX ст. принесло в будівництво новий будівельний матеріал — залізобетон. Так, технічний прогрес сприяв занепаду архітектури, яка з провідної галузі мистецтва перетворюється у жертву уніфікації і спрощення. Все більше будується громіздких, похмурих споруд, що шкідливі для здоров'я людей. Нехтуються давні традиції народу, вироблені й випробувані багатьма поколіннями.

Інтер'єр українських жител простий, але гарно декорований вишитими рушниками, тканими ліжниками, керамікою, різьбленням тощо. Ці традиції зберігаються й до нині, незважаючи на значний розвиток промислового виробництва товарів народного вжитку. В XX ст. під впливом міської моди, звичайно, поширилися сучасні меблі, килими, проте чимало елементів традиційного українського стилю залишилося в селах, а іноді — й у міських квартирах.