Українське народознавство - Лозко Г.С - 3. РОСЛИНИ І ТВАРИНИ В ПОБУТІ ТА ЗВИЧАЯХ УКРАЇНЦІВ

Природа одному мати, другому — мачуха.

Народна мудрість

ДЕРЕВО ЖИТТЯ ЯК СВЯЩЕННИЙ СИМВОЛ УКРАЇНЦІВ

Світове Дерево - відображення цілісної картини будови 4 Всесвіту, яка була характерна не тільки для світогляду всіх слов'ян, але й усіх індоєвропейських народів. Про універсальність образу дерева свідчить його розуміння у різних міфологіях як Дерева Життя, Райського дерева, Дерева пізнання (інколи їх розрізняють, але переважно вони мають низку тотожних функцій).

Світове Дерево — модель триєдиної вертикальної структури Всесвіту — три царства: небо (Боги), земля (люди), підземний світ (Предки). Кожне з трьох царств має свою символіку в образах тварин, птахів чи небесних світил. Так, верхній небесний світ (крону дерева) представляють сонце, місяць, зорі та різні птахи: соколи, голуби, орли, соловей, зозуля. Середній світ (стовбур дерева) — бджоли, куниці, домашні тварини. Нижній світ (коріння) — бобри, риби, змії. Вертикальна триєдність Світового Дерева са-кралізує число три і взагалі трійцю.

Горизонтальна площина цього Світового Дерева чітко структурована на чотири грані в образі статуї Світовида. Його чотириликість орієнтована на чотири сторони світу — північ, південь, схід, захід, якими опікуються відповідно Боги: Мокоша, Дажбог, Лада і Перун. Подібна символіка наявна також у наверші скіфського жерця, знайденому неподалік Дніпропетровська. Тут зображений Бог Палай (наш Сварог) у центрі Світового Дерева (стовбур), яке має чотири гілки з тваринами внизу та птахами, сонцем і місяцем — вгорі. Горизонтальна єдність Дерева Життя сакралізує число чотири.

Сума горизонтальних і вертикальних числових символів складає священне число сім, а при множенні три на чотири отримаємо священне число дванадцять. Саме ці числа як символи космічної будови Всесвіту найчастіше згадуються у міфологічних та казкових сюжетах українського фольклору: три яблука, чотири вітри, сім зірок, дванадцять джерел тощо.

Ось як в апокрифах описувалося Дерево Життя, що має давнє язичницьке походження: "А посреди Раю Древо Животное, єже єсть Божество, і приближається верх того древа до Небес. Древо то златовидно в огненной красоті; оно покриваєть вітвями весь Рай, імієть же листя от всіх дерев і плоди тоже. Ісходить от него сладкое благоуханіе (пахощі), а от корня его текуть млеком і медом 12 істочників"1.

Образ Райського дерева досить близький до ведійських уявлень про Райський сад, що існує в центрі Сварги ("Неба найвищого"). Цей сад оточує з усіх боків палац Індри (Перуна), тут ростуть дерева, які виконують усі бажання. Та найшанованішим серед них є дерево з золотою корою — Паріджата, яке наповнює всю Сваргу пахощами. Це улюблене дерево жони Індри — Сачі (аналог Перуниці). Сад можуть відвідувати не тільки Боги і хоробрі воїни, які загинули на полі бою, але й інші смертні герої, на запрошення Індри.

Водночас саме Дерево Життя символізує центр світу, сакральне місце (пор.: Священне дерево біля вівтаря в центрі Священного гаю, у дворі господаря — центр роду). Цей мотив центру світу і центру роду яскраво відображений у колядках:

А в пана, в пана, в пана Богдана, Святий Вечор! Стояла яблуня посеред двора, На тій яблоні — золота кора. Золота кора — то його жона, А що віточки — то його діточки: А що почечка — то його дочечка, А що сучочки — то його синочки2.

В українських обрядових піснях Світовим Деревом найчастіше виступає дуб. Але відомі також: явір, сосна, верба, яблуня, виноград, береза, калина, горобина, липа, черемха тошо. Наприклад, у колядках:

Ой в ліску, в ліску, на жовтім піску Стоїть береза тонка-висока, Тонка, висока, гіллям широка. На тій березі сокіл сидів, на море глядів...

або:

Високо сиджу, далеко виджу, Ой калино, калиної Споглядаюся на глибоке море: А по тім морі корабель плине...

Дерево Життя тісно пов'язане із Сотворениям Світу, тому воно тотожне Світовому Дереву. Цей образ притаманний пісням Різдвяного циклу:

Як ще не було початку світа,

То ще не було неба, ні землі,

А лише було широке море,

А на тім морі явір зелений,

На тім яворі три голубочки,

Три голубочки раду радили:

— Як би ми браття, світ поставили?..

Мотив Дерева Життя наявний і у весільних піснях, що вказує на сакральний момент створення родини як аналога Сотворения Світу:

Над морем глибоким

Стоїть терем високий

Ладо! Ладо!

Ой там стоїть липа

Золотом обвита,

А шовком перевита.

А в тім теремі дівчинонька

Русу косу чеше...

Дерево Життя розглядається і як жіноче, і як чоловіче начало. Наприклад, верба тісно пов'язана з водою (росте над водою, що вказує на підземні джерела). Зі слов'янським Деревом Життя, вірогідно, поєднаний образ Богині Матері, яка дає Живу Воду чи небесне молоко (Дана, Мокоша, Берегиня). Іноді роль Дерева Життя надається вишні, яблуні та іншим деревам із назвами жіночого роду.

Однак чоловіча символіка більше притаманна Дереву Життя як образ рослинного фалоса (дуб, явір, виноград, плющ, кедр). Життєва сила Дерева Життя може бути зосереджена як у самому дереві, так і в його гілках (виноград, вербовий прут) або в плодах (яблуко, вишня). Поєднання жіночих і чоловічих функцій відобразилося у священному ставленні до "парних" або з'єднаних дерев і плодів, які зрослися — їм надавалося найбільшого значення у весільних обрядах та любовній магії.

Дерево Життя чи Дерево Роду — найпоширеніші мотиви народного мистецтва, особливо вишивки на рушниках, малюнки на печах та дверях українських хат, керамічних кахлях та посуді (тарелях, глечиках). В українських міфах життя дерев і життя людей взаємообумовлені, що особливо виявилося у давньому звичаї саджати дерево при народженні дитини (якщо дерево буде добре рости, то дитина також буде гарно розвиватися). Обрядове дерево присутнє у багатьох слов'янських обрядах як річного кола (Різдво, Масляна. Вербиця, Великдень, Майське Дерево, Куст, Купайло), так і родинних (народження дитини, весілля, проводи до війська, похорон).

У серцевині Дерева Життя заховані саме Життя і найвища його мета — безсмертя. Українська релігія найчастіше наділяє такими священними особливостями вербу (іву) і використовує її в обрядах перед-великоднього циклу як символ перемоги Життя над Смертю (Свято Вербиці). Віра у вічність Життя виробила філософське ставлення до Смерті: "Життя не може померти", воно може тільки залишити дерево, тварину чи людину. Так само воно може вселитися у рослину, тварину чи людину. Тому на похороні дерево — символ воскресіння душі. У Русалчиних обрядах на дерево вивішують стрічки, смужки полотна, рушник або сорочку — це пожертва для душ, які прагнуть нового втілення.

Обрядове Різдвяне прикрашання дерева всіма плодами землі є даниною магії родючості — побажання, щоб усі рослини давали плоди. На цю ж функцію вказує також звичай прикрашати Великоднє деревце писанками і крашанками (у південних слов'ян), ляльками (у поляків), Різдвяну ялинку — яблуками і горіхами (у росіян). В українців, словаків та поляків (у деяких регіонах, сусідніх з Україною) функції обрядового дерева на Різдво виконує Дідух — житній сніп, який у Свят-вечір із урочистостями заносять у хату, стаапять на покуть або підвішують до стелі (у словаків). Подекуди українці перед Різдвом заносили в хату деревце вишні (у вазоні чи діжці з землею) або ставили у воду її гілочки, за якими дівчата ворожили: якщо до Різдва вишня зацвіте — влітку дівчина вийде заміж.

Давній і стійкий міфопоетичний образ дерева, яким пронизана вся релігійна і обрядова сфера життя наших Предків, дає підстави припустити існування первісного міфу індоєвропейців про сотворення Світу Богом як посадження Дерева Життя, яке стало початком подальших народжень. Різні поєднання елементів світу — чотирьох безначальних субстанцій (землі, води, вітру і вогню) — дали різноманіття роду рослин, тварин і людей. Звідси і наявність у різних міфологіях світу мотиву сотворення людини Богом із мокрої глини (земля, вода) шляхом вдихання (вітер) в неї душі (вогонь).