Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

Початки філософської генеалогії закладав відомий мислитель і вчений Павло Флоренський. Його універсалізм засвідчують дослідження у галузі філософії, математики, богослов'я, мистецтвознавства, культурології. Він поєднував культуру європейську і народну, світську і церковну, попереджав про приреченість бездуховного шляху культури, оскільки "культ людини, не обмеженої в діяльності й правах вищими цінностями, незмінно призводить у галузі мистецтва — до культу крайнього індивідуалізму, у галузі науки — до культу відірваного від життя знання, у галузі господарства — до культу хижацтва, у галузі політики — до культу особи" (Флоренський, 1992, с. 9).

Вчений наголошував: рід — це єдиний організм і єдиний цілісний образ, він починається і закінчується у часі, має свої підйоми та спади, кожний період його життя "цінний по своєму, проте рід прагне найповнішого вираження своєї ідеї", перед ним постає історичне завдання, що він повинен розв'язати. Родова ідея передусім пов'язана зі "свободою, яка потужністю своєї творчості переважає свободу окремого представника роду". Для розуміння цілісної людини важливе значення має перехід від родичів — до роду, коли лінії часу постійно розходяться, а багатозв'язність простору зростає. Стосовно координатів часу, то тут відбувається дещо подібне до розходження у просторі гілок дерева у напрямку висоти. Коли йдеться про генеалогічне дерево, то рід — це дійсно дерево, і він дійсно галузиться, але не у висоту — в третій вимір, а у часі — в четвертий вимір. Життєве призначення кожного полягає у тому, щоб пізнати будову та форму свого роду, його завдання, закон росту, критичні точки, співвідношення окремих гілок і їх окремі завдання, а відтак — збагнути власну місію в історії роду і власне завдання, не індивідуальне, визначене для себе, а своє — як представника роду, роду як вищого цілого. Лише при такому "родовому самопізнанні можливе свідоме відношення до життя свого народу і до історії людства". Від роду як цілісного чотиримірного образу порівняно легко (принаймні, думкою) перейти до племені, народу, держави, раси і, нарешті, до цілісного людства (Флоренський, 2000).

Завдання генеалогічних записів, генеалогічного дерева полягає у тому, щоб зрозуміти "рід як ціле", тобто як самобутню індивідуальність, ознаки якої виявляються у всіх представниках роду. Таку індивідуальність характеризує свідоме цілеспрямоване пізнання роду, його культури, духовного життя. Рід (батько, син) — це час, втілений через послідовність трьох поколінь. Дружина — це простір. У філософських вченнях простір переважно розуміли як жіноче начало, жіночу запліднюючу утробу. Жіноче начало і є потенція породжень часу, роду. Жінка — не рід, а потенція роду, простір, в якому розвивається рід (Флоренський, 1999, с. 47, 55).

З початком третього тисячоліття домінуючим стилем мислення актуалізується цілісний підхід до аналізу певних проблем і явищ науковцями з позицій цілісного підходу як "єдності протилежних сторін предмета дослідження", використовуючи мову математики, розглянуто терміни "мати" та "дочка". Очевидно, кожна з них зумовлює іншу: внаслідок наявності "дочки" жінка є "матір'ю" і, навпаки, внаслідок наявності "матері" дівчинка є "дочкою"; якщо немає "дочки", то жінка не "мати", а коли немає "матері", то дівчинка не "дочка". З погляду логіки, "мати" та "дочка" з'являються і зникають водночас, жодна з них ані старша, ані молодша від іншої: ні "мати", ні "дочка" (хоча, звичайно, як жінка старша від дівчинки, так і дівчинка молодша від жінки: жінка, але не "мати", дівчинка, але не "дочка"). Отже, "мати" не існує без "дочки" так само, як і "дочка" — без "матері". Але якщо вони співіснують лише разом, одна породжує іншу, то логічно кожну з них означити не одним іменником, а двома: перше — у називному відмінку, а друге — у родовому, тобто як "мати дочки" і "дочка матері". Стосовно відношення "мати дочки — дочка матері", то ці поняття невіддільні одне від одного, як дві сторони одного листка (наприклад, їх неможливо розділити, щоб існувала лише "мати дочки" і не було "дочки матері" й навпаки). Ці поняття також протилежні (що засвідчує протилежність цих висловів). Зрештою, ці поняття доповнюють одне одного до їхньої єдності, цілісності (разом "мати дочки" та "дочка матері" виражають дещо одне, єдине). У цьому випадку "мати дочки" і "дочка матері" постають як протилежні сторони чи моменти їхньої цілісності. Власне, тут і використана мова математики, зокрема чотири вирази: "мати матері", "мати дочки", "дочка матері", "дочка дочки". Тоді появляються ще дві особи: "мати матері" — бабуся для колишньої "дочки" і "дочка дочки" — внучка для колишньої "матері". Внаслідок цього всі чотири особи становлять неперервний ланцюг від прабабусі до правнучки. Коли з'являються дві нові особи "мати матері" та "дочка дочки", тоді "мати дочки" стає також і "дочкою матері" (своєї матері), так само і колишня "дочка матері" стає також і "матір'ю дочки" (своєї дочки). Кожна з них постає і "матір'ю дочки", і "дочкою матері", вбираючи в себе і ту, й іншу. Попередньо "мати" становила одну сторону цілісності, а "дочка" — іншу, у зв'язку з чим вони й відрізнялись. Тепер дві сторони цілісності властиві кожній, внаслідок чого вони стають сутнісно "одним і тим самим", уже не відрізняючись. Отже, з'явилося дещо нове, цілісне — якість кожної з осіб "бути разом матір'ю і дочкою". У підсумку цілісність можна визначити як цілісність "вищого" порядку (де послідовність термінів визначальна), моментами якої є цілісності "нижчого" порядку (де така послідовність не визначальна). При цьому нижчий порядок — коли "що" є цілісністю, а верхній пов'язується з тим, як це "що" стає нею. Спочатку "дві сторони разом" належать "двом особам разом", потім "разом дві сторони" належать "кожній з двох осіб" (де йдеться про цілісність нижчого порядку), або "дві сторони разом" належать "двом особам разом" (де йдеться про цілісність вищого порядку) і, нарешті, "разом дві сторони" належать "двом особам разом" як "бінарному" суб'єкту (де йдеться про реалізовану цілісність вищого порядку як мети і підсумку всього розгляду). Тобто перехід загалом від "двох разом" до "разом двох" (а мовою чисел — від "двох одних" до "одного подвійного" — це "серце" всього руху (Брюков, 1999).

П. Флоренський проаналізував філософське і виховне значення Роду. Він зазначав, що родове самопізнання передбачає цілепокладання і зусилля волі, оскільки "воля людини перетворює об'єкт природи на об'єкт культури", а культура — "не в речах як таких", а в своєрідному відбитті стосовно них волі людини, її почуттів і цілей. Необхідність генеалогії головно зумовлює моральна заповідь шанувати батьків. Він назвав причини ігнорування генеалогії — це нігілізм тоталітарного періоду і, відповідно, порушення традицій, зв'язків, родів, укладу життя, побуту, осілості. Інколи — недобре почуття заздрості стосовно родовитих сімей, коли замість того, щоб вивчати минуле, заздрили тим, у кого воно було вивчене; розрив з предками, відмова від батьків, титулів, імені та ін.

Натомість генеалогічні дослідження дають змогу виявити взаємодію роду й особистості, усвідомити обов'язок перед предками, батьками, почуття зв'язку з родом. У такий спосіб людина отримує точку опори, вона здатна пізнати своє місце у світі, відчувати за собою минуле, культуру, рід, родину, адже в кого немає роду — в того немає ні Батьківщини, ні народу. Без генеалогії немає патріотизму, а починається космополітизм. Чим більше виявлено зв'язків, тим краще душа вростає в минуле, тим багатша вона обертонами, тим культурніша особистість.