Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - ЛЕКЦІЯ 21-22. Естетична програма символізму. П.Верлен. А.Рембо

1. Символізм як літературна течія.

2. Поль Верлен - "король" символізму.

3. "Поетичне мистецтво" - віршований маніфест символізму. Картини сутінок буття, настрій задумливого суму - провідні мотиви верленівської поезії ("Осіння пісня", "В серці і сльози і біль").

4. Своєрідність творчого розвитку Артюра Рембо.

5. Настрій захопленості волею, сп'янілої насолоди життям, анархічного бунту проти дійсності - емоційне підґрунтя поезії Рембо ("П'яний корабель", "Голосівки", "Моя циганерія").

1. Символізм як літературна течія

Символізм (від грец. symvolon - знак, символ, ознака) - одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній символ, що став знаком мінливого "життя душі" і пошуком "вічної істини".

Виник у Франції в 60-70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах. Можливо, виникнення символізму було пов'язане із суспільними змінами. Можливо, це вияв "спіралевидного" чи "маятникоподібного" розвитку мистецтва (адже протистояння "розуму" і "почуттів" у літературі були й раніше). Виникнення символізму деякою мірою було обумовлене і прагненням до оновлення естетики літературної творчості.

Символізм базувався на теорії "відповідностей", сформульованій Шарлем Бодлером, якого вважали засновником теорії символізму. Термін запропонував Жан Мореас у статті "Символізм" (1886). Він підкреслював, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, переробити первинні емоції в лінії, кольорові плями, звуки, надати їм символічного значення. На його думку, поет мав описувати не об'єкт, а враження й почуття, що виникали у митця.

Утвердження символізму в літературі пов'язували із творчістю Поля Верлена, Артюра Рембо і Стефана Малларме (хоч вони і не вважали себе символістами). Попри всю несхожість між собою, в основному їх погляди збігалися : прагнення інтуїтивного пізнання світу через символ, відсунення на другий план конкретного змісту художнього твору, абсолютизація музичності й поетичного слова.

Як літературний напрям символізм зароджувався в опозиції до реалізму. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння. В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу - краси. Символ не був винаходом символістів, але такої вирішальної ролі у художній творчості він не відігравав ще ніколи. Слово у символізмі - натяк, образ - загадка.

Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчував шлях до істини. А інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнавав правду. Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи "вічну істину", символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, музикальність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо.

Між символістами і романтиками першої пол. XIX ст. існувала певна естетична спадкоємність. Однак символізм не був простим продовженням романтичних традицій. Розчарування в ідеалах у символістів було значно глибшим. Щоб його виразити, вони, на відміну від романтиків, зверталися до буденних, звичних явищ життя, але наділили їх потаємним змістом, вважаючи, що в основі буття крилася неосяжна, містична таємниця, намагалися висловити у своїй творчості те, що не піддавалося вираженню.

У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А.Рембо, С. Малларме; у Бельгії - М.Метерлінк, Е.Верхарн, у Німеччині - С. Георге; в Австрії - М.Р.Рільке; у Росії - В.Брюсов, А.Бєлий, О.Блок. В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам "Молодої музи", "Української хати".