Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - 3. "Поетичне мистецтво" - віршований маніфест символізму. Картини сутінок буття, настрій задумливого суму - провідні мотиви верленської поезії ("Осіння пісня", "В серці і сльози і біль")

Попри всі прикрості долі, митець завжди ніс музику у своїй душі, чув голоси, яких ніхто ніколи до нього не чув, бачив дивовижні образи, що створювала його душа, огортаючи їх серпанком найтонших почуттів. Верленівський світ надзвичайно мінливий і суперечливий у своїх настроях і враженнях, але він завжди гармонійний і вишуканий.

Лірика П Верлена відтворила складні й суперечливі переживання душі, яка прагнула кохання і не знаходила його, хотіла вирватися до світла й чистоти і змушена була жити в сутінках буденності, шукала віри й приречена була на вічну зневіру. Головні події, які відбувалися у творах Верлена, - це події особистого значення: любов і розлучення, радість і сум, надія і самотність.

Тихі ридання.

Сумно ридає.

Осінь вогкая,

Серце дрож обіймає,

Дика ж розлука,

Що на нім грає.

Блуджу зболений

Світом зболеним,

Увесь змарнілий,

Як вітром битий,

По пустих нивах

Листок зів 'ялий. (Переклад В. Стефаника)

Усі співи фантастичні,

Мелодії містичні -

За очі голубі,

Усе тобі.

За голос твій співочий,

За усміх твій дівочий,

Що в серці будить рій

Жагучих мрій,

За те, що з тебе лине

Світіння янголине

І музика тонка, Така тонка

(Переклад М.Лукаша)

Багато я страждав, повір...

Тепер зацькований, мов звір,

У різні боки я мечуся:

Нема рятунку, хоч умри,

Ніде ні схрону, ні нори,

Я від хортів не відкручуся. (Переклад М.Лукаша)

Теми його віршів - глибоко особисті. Про щоб він не писав, усе забарвлене його меланхолією, неясною тугою. Поет також любив зображувати дощ, тумани, сутінки, коли випадковий спалах світла висвічував частину нечіткої картини. Його вірші - це фіксація безпосередніх миттєвих вражень. Тому імпресіоністичність - це одна з найважливіших рис верленівської поезії. І його часто називали поетом-імпресіоністом.

До всіх поетичних картин автор добирав не тільки образи, але й кольори і звуки.

В місячнім світлі

Мліють гаї,

В ночі розквітлій

Тчуть солов'ї

Співи-узори...

О люба зоре!

В ставі сріблистім

Чорна верба,

Шепче між листям

Вітру журба

Палко і рвійно...

Разом помріймо! (Переклад М. Лукаша)

Окрім того, постійним мотивом творчості Верлена було також злиття станів душі й природи. У поезії П Верлена природа і внутрішні настрої створили цілісну єдність, а не просто доповнювали один одного. Тому одним із улюблених прийомів Верлена стало олюднення, яке виявлялося в епітетах, метафорах, порівняннях та інших тропах, що, неначе, "оживлювали" усе навкруги.

Та найприкметніша риса Вербенової поезії - її музичність. Для поета світ відкривався переважно через звуки. Він чув мелодію в усьому, що його оточувало. Кожне дерево, пташка, дощова крапля, лист, трава неначе народжували ледь чуттєвий звук, на який відгукувалася душа поета. Музика поезії Верлена полягає у відсутності негармонійних звукосполучень, наявності алітерацій (збігу приголосних) та асонансів (збігу голосних), у дивовижному поєднанні звуків з почуттями, емоціями, а також вона закладена у самій французькій мові, що мала таку велику кількість сонорних звуків. Саме в музичності одна з причин складності перекладу віршів Верлена.

Найперше музика у слові

Бери ж із розмірів такий,

Що плине млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови...

Люби відтінок і півтон,

На барву - барви нам ворожі;

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

У пізній період творчості Верлена помітним став його перехід від зображення особистісних вражень до філософського осмислення світу, моральних істин, усвідомлення загального стану людини "серед часу й простору". Цими мотивами сповнені збірки "Мудрість", "Колись і недавно", "Щастя" та ін. Ліричний герой відчував зміни у своїй душі, яка, пройшовши шлях страждань і розчарувань, стала іншою, прагнучи зрозуміти саму себе й пізнати сенс буття.

Багато віршів, особливо зі збірки "Мудрість", написані у формі молитов, псалмів, проповідей. Ліричний герой відмовився від земного, грішного світу, прагнучи потрапити в царство божественної істини. Але й до Бога ставлення Верлена було суперечливим. Звертання до Бога поступово перетворилося на діалог із власним "я".

У своїй поезії Верлен наблизився до розуміння душі, яка прагнула гармонії, але, не знаходячи її у світі, плакала й страждала, виливаючи весь свій сум у мелодіях ліричних віршів.

Своєрідною "візитною карткою" Верленової поезії в Україні стала знаменита "Осіння пісня" - яскравий зразок природності поєднання звукового ряду й емоції. Цей вірш увійшов до збірки "Сатурнічні поезії".

Хмура осінь.

Голосіння

Безвідрадне, світове

Зворушує знов боління,

Моє бідне серце рве.

Проминуло життя втішне;

Ледве зимну, весь поблід.

Спогадавши про колишнє,

Гірко плачу йому вслід.

Що ж?

До краю треба плутать,

Вітер лютий дме в кістки,

Мов те листя мене крутить

Та штиря на всі боки. (Переклад М.Лукаша)

У вірші Верлен звернувся до осені, на що прямо вказував заголовок вірша. Проте прикмет осені дуже мало в тексті. У Верлена воєдино зливалися осінній пейзаж і пейзаж душі. Тому осінь у поезії мала іншу семантику: прощальна пісня (осінь - схил життя, близький кінець, за яким небуття). "Осінь" у значенні туга, смуток, холод, самотність, невлаштованість.

Як змінювалися пори року, так само змінювалася людина, її почуття та настрої. Осінь - час переосмислення того, що було, й підготовки до чогось нового, незнаного й невідомого. Людина, що відчувала свій кінець, на схилі життя жила спогадами. У кожній строфі вірша мелодія і настрій змінювалися. Якщо у перших двох частинах тугу переривало заглиблення у минуле, то в третій строфі уповільнений ритм прискорив лютий вітер.

Основний емоційний фон вірша створила мелодія, що линула з кожного рядка твору, - повільна й одноманітна, сумна й трохи тривожна. Ця мелодія відобразила стан осінньої природи й водночас стан ліричного героя. Ліричний герой поринув у дитячі спогади, та за хвилину він знову опинився сам на сам з осінньою журбою. "Осіння пісня" ще асоціювалася з фразеологізмом - "осінь на душі". Мертвим листком осіннього листопаду стає душа ліричного героя, яка потрапила під владу фатальної долі. У кожній строфі вірша змінювалася мелодія і настрій.

В "Осінній пісні" порушені межі поміж простором (об'єктивним і суб'єктивним) і часом (минулим, теперішнім, майбутнім). Головне для Верлена - створити враження, настрій, викликати відповідні асоціації у читачів, схвилювати їх мелодією осінньої пісні.

Вірш "В серці і сльози, і біль..." увійшов до збірки із символічною назвою - "Романси без слів", що відобразила прагнення автора "не описати, а оспівати стан душі" (М.Вороний). Здавалося, що у його вірші слова начебто відсутні, тут лише музика зраненого серця, яка нагадувала шум дощу.

Епіграфом до твору автор узяв рядок А.Рембо: "Тихенький дощ падає на місто". Однак якщо у Рембо ця фраза мала конкретний зміст, то у Верлена вона отримала символічне значення: не тільки природа "дощить", "плачеться" у людському серці. Знову ж таки в одне ціле поєднані природний пейзаж і пейзаж душі. Смуток, плач, самотність передані через образ дощу. Дощ, який падав на місто, просочився в її настрій. Журлива мелодія вірша передала біль і самотність ліричного героя.

В серці і сльози, і біль - небо над городом плаче.

Що це за туга?

Відкіль цей неегамоеаний біль?

Мжиці занурені звуки

і на землі, й по дахах!

В серце, що в 'яне від скуки,

Ллються зажурені звуки.

Змальовуючи душевний стан людини, автор змусив свого героя зазирнути в себе самого, поставити собі хвилюючі питання. Верлен був зачарований невловимими порухами серця, як і дощу, і намагався передати свої враження від них читачеві. Головне для його ліричного героя - злиття "я" і "світу". Тому плач серця поширений на всю оточуючу дійсність.

Сльози і біль без причин в серці, якому байдуже...

Тут ані зрад, ні провин: туга моя без причин.

Чи не найбільше це горе - навіть не знати,

чому в серце несміливе, хворе люто закралося горе?

Програмним твором поета став вірш "Поетичне мистецтво", у якому відобразились естетичні погляди П.Верлена. У своєму вірші поет визначив основні принципи імпресіонізму та символізму. Саме цей твір Верлена якнайтонше відобразив особливості його творчого методу, а також був сприйнятий символістами за свій поетичний маніфест. Головне для поета - інтуїтивне пізнання таємничого світу людських почуттів, природи, думок, мрій.

На думку П.Верлена, музичність повинна була стати новим засобом вираження поетичного світовідчуття, найтонших вражень, найпотаємніших емоцій. За допомогою музичності поет прагнув відчути духовний ореол особистості - те, що її хвилює:

Бо наймиліший спів - сп'янілий,

Він невиразне й точне сплів.

В нім - любий погляд з-під вуалю,

В нім - золоте тремтіння дня

И зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

Тут не просте порівняння світу природи з людськими переживаннями, а їх органічна єдність, що й повинен передати "спів" поезії. Створивши свою особливу дійсність, поет через відтінки, півтони відобразив ті чи інші настрої та емоції, порушивши усталені межі між різними явищами:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

Верлен лише відчував духовну сутність світу, яка його приваблювала і водночас до кінця не розкривала свої глибини. Поетові нічого не ясно, тому і вірш обірваний на півслові: "А решта есе - література". Замовчування разом із зміною ритму в останніх рядках ще раз підкреслило справжність "поетичного мистецтва".

Вірш Верлена за своїм естетичним змістом і відповідною вишуканою формою став справжнім виявом нового "поетичного мистецтва", протиставленого правилам класицизму і раціоналізму. Художні відкриття поета сприяли подальшому утвердженню модернізму. П.Верлен повів за собою не лише ціле покоління французьких символістів, а й представників європейської літератури.