Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - 2. О. Генрі - майстер американської новели. Життєвий і творчий шлях. Цикли новел та їх особливості (на прикладі новел "Дари волхвів", "Вождь червоношкірих", "Серце Заходу", "Останній листок", "З любові до мистецтва")

О'Генрі (1862-1910 рр.), або Уільям Сідні Портер - відомий американський новеліст та непере-вершений майстер оповідання. З провінційного аптекаря та невдалого видавця він перетворився у короля світової новели.

Народився 1862 року на півдні СІЛА, поблизу містечка Грінсборо, до якого родина Портерів переїхала, коли хлопчикові виповнилося 3 роки. Батько Уільяма був лікарем і винахідником-невдахою, який до того ж мав пристрасть до віскі. Мати була освіченою жінкою, писала вірші, малювала, але дуже рано померла. Вихованням хлопчика займалася тітка Евелін, у приватній школі якої навчався Уільям. Потім було навчання у середній школі Грінсборо, де хлопець багато читав творів класиків світової літератури (Шекспіра, Бальзака, Флобера), що у майбутньому вплинуло на формування його літературних смаків.

З 1878 року юнак став учнем свого дядька - аптекаря. В аптеці, де працював дядько, можна було не тільки замовити ліки, поговорити про свої хвороби, й почути останні плітки і новини. Дуже часто відвідувачі аптеки знаходили на столі карикатури на себе і на своїх друзів - веселі дружні шаржі, які дотепно підкреслювали ту чи іншу рису характеру. Хтось сміявся над собою, а хтось скаржився і шукав веселого художника. Ним був малий Уільям, який навчався у дядька фармацевтичного ремесла.

Змалку хлопець бачив навколо себе страждання людей через бідність, мріяв про світле майбутнє, в якому не буде поділу на бідних і багатих і житимуть лише щасливі люди. У 1881 році він отримав офіційне посвідчення, яке дало змогу працювати фармацевтом. У березні 1882 року захворів на туберкульоз. Щоб вилікуватися, поїхав до штату Техас, де прожив 2 роки на скотарському ранчо, вивчав іспанську мову, звичаї ковбоїв та інших мешканців Південно-Західної Америки. Саме там почав писати. Це були гумористичні додатки до листів.

За період 1881-1895 років Уільям змінив чимало професій: працював аптекарем, клерком з питань продажу нерухомості, креслярем в управлінні штату, бухгалтером і касиром у банку. Паралельно із роботою у банківський конторі він публікував свої перші літературні твори, які свідчили про хист гумориста.

У березні 1894 року Портер почав видавати гумористичний щоденник "Роллінг Стоун" ("Перекотиполе"), на який покладав великі сподівання. Однак у зв'язку з фінансовими труднощами газета проіснувала недовго. У 1895-1896 рр. Письменник створив низку нарисів, оповідань, фейлетонів, які з'явилися у техаських періодичних виданнях.

У березні 1895 року сталася подія, яка справила важкий вплив на його подальше життя. Портер був змушений залишити банк, бо ревізія виявила розтрату значної суми грошей (кілька тисяч $) і в усьому його звинуватили Портера.

Пізніше сюжет про те, що банківська ревізія може розкрити відсутність грошей, але це не завжди свідчило про нечесність касира, буде не раз використаний у його новелах, найвідоміша з яких "Друзі з Сан-Розаріо". Понині невідомо, чи був він винен у тому злочині. Спочатку здалося, що прозаїк зумів уникнути судової відповідальності, але 10 лютого 1896 року його було заарештовано. Після звільнення під заставу він втік до Нового Орлеана, де працював репортером під чужим ім'ям.

Звідти поїхав до Гондурасу - країни, що стала притулком усім, хто мав проблеми з американським законом. Уільям планував прожити в Гондурасі три роки (саме таким був термін відповідальності за такі злочини, як розтрата), але був змушений повернутися до США після того, як отримав звістку про смертельну хворобу дружини Атол. Цей період перебування Портера у Центральній Америці пізніше знайшов відображення у його новелах та романі "Королі і капуста". На Батьківщині новеліст добровільно віддав себе в руки правосуддю, але ще раз його звільнили під заставу. Похоронивши дружину, став перед судом, де не визнав себе винним. Однак присяжні засудили до п'яти років ув'язнення.

Тридцять місяців перебування у в'язниці - найтяжчий період у житті Портера. Його врятувало знання аптекарської справи - з 25 квітня 1898 року - аптекар у в'язниці Каламбуса. Одним із обов'язків стало нічне чергування у в'язничній лікарні. Тоді у цього з'явився вільний час і чоловік активно почав писати. У Каламбусі написав чотирнадцять оповідань, із яких було опубліковано три. Саме тоді і вирішив стати професійним письменником. Протягом цих років, що минули за ґратами, сформувалось його художнє світобачення. Прозаїк не хотів, щоб його донька Маргарет, яка виховувалась у родичів, відчувала його відсутність. Наближалося Різдво, коли всі діти отримували подарунки від батьків. Але де взяти гроші на подарунок доньці бідному арештанту? Ув'язнений № 34 627 згадав, що незадовго до втечі видавав гумористичну газету, в якій друкував власні оповідання і гуморески. І ось в 1899 році в одному з журналів з'явилося оповідання "Різдвяний подарунок Свистуна Діка" підписали О'Генрі. Так донька отримала свій подарунок від батька. Псевдонім взято від імені автора фармацевтичного довідника Стенса Оссіна Генрі.

24 липня 1901 року митець звільнився з в'язниці. Замість 5 років він провів 3 роки 3 місяці, термін ув'язнення було зменшено "за зразкову поведінку". Поїхав до Нью-Йорка, де поринув у літературу.

Період 1902-1903 років став часом напруженої праці та матеріальних труднощів, а з кінця 1903 року розпочався період популярності.

У 1904 році він опублікував 66 оповідань, протягом наступних років темп роботи дещо знизився, бо виснажлива праця перевищувала фізичні сили.

Вийшов роман у новелах "Королі і капуста", збірки: "Запалений світильник" (1907); "Чотири мільйони" (1906); "Серце Заходу" (1907); "Шляхи долі" (1909); "На вибір" (1909); "Ділові люди" (1910); "Кружляння" (1910). Три збірки видано після смерті автора: "Усього потроху" (1911), "Під лежачий камінь" (1912), "Залишки" (1917).

Останні місяці життя О'Генрі минули на самоті в номері готелю, в глибокій депресії. Він відмовився вживати їжу, майже не пив води. Це було повільне самогубство. Помер 5 червня 1910 р. в нью-йоркській лікарні у віці 47 років. Його останніми словами були: "Запаліть вогонь, я не хочу вмирати в темряві".

За бажанням другої дружини, тіло було поховане у містечку Ешвілль, в якому він жив перед смертю і яке нагадувало місто дитинства Грінсборо.

Літературний спадок становить 273 новели і один роман. Новели О'Генрі можна розподілити на кілька циклів.

Перший - головний^ найчисельніший (близько 150 новел) був присвячней велетенському місту Нью-Йорку з 4 млн його мешканців, починаючи з вуличних злидарів і закінчуючи королями біржі, банкірами. Саме в цих новелах можна побачити риси таланту автора - людяність, демократизм, гумор і ліризм, трагікомізм і вміння зображувати світ пересічних людей.

Другий - твори про Техас та інші штати Заходу і Південного Заходу США. (близько 100 новел). Герої техаських новел: ковбої, скотарі, бандити, пройдисвіти. У них автор відтворив романтику життя, вільного, мов степ. Людина тут не відчував впливу великих міст, вона - втілення сили, мужності, енергії.

Третій - новели, які розповідали про Південь США - батьківщину (близько 28 новел).

Письменник залучив до своїх творів численних персонажів з усіх прошарків американського суспільства і в, такий спосіб, перетворив свій доробок на своєрідну гумористичну енциклопедію американської дійсності поч. XX століття.