Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - 1. Ісікава Такубоку. Жанр танка у творчості поета

1. Ісікава Такубоку. Жанр танка у творчості поета.

2. Я. Кавабата - класик сучасної японської літератури.

3. Кобо Абе - письменник післявоєнного покоління, творець ро-ману-параболи: "Жінка в пісках", "Людина-коробка".

1. Ісікава Такубоку. Жанр танка у творчості поета

Особливості розвитку літератури Сходу:

Японія завжди була країною, яка, за словами Кобо Абе, стояла "осторонь світу". її тривала історична відокремленість обумовила мовну та духовну своєрідність нації. Географічне розташування Японії стало причиною її ізоляції від світової спільноти. Японія намагалася подолати ізоляцію і розпочати новий період історії, але колоніальна політика іспанців і португальців викликала у японців такий жах, що вони знову майже на триста років відсторонилися від усього світу. Відокремленість допомогла Японії уникнути долі колоніальних країн і зберегти етнічну однорідність та самобутність культури.

Наприкінці XIX - початку XX століття Японія сама розпочала колоніальні загарбання, виробивши

ідеологічне виправдання такої політики. Винятковість Японії, її "призначення" правити світом були оформлені у концепції "духу Ямато" (Ямато - давня назва Японії). Однак після Другої світової війни, після Хіросіми та Нагасакі "дух Ямато" для об'єднання нації вже не підходив. Змусити японський народ повірити у винятковість своєї країни допомогли нові ідеологічні орієнтири: "японське економічне диво" і "небачена японська працелюбність". Уже в 70-х роках XX століття більша половина дорослого населення вважала себе вищими за американців та європейців. Японці знову стали пишатися своєю країною.

Проте світ, що відкрився японцям після Другої світової війни, був уже іншим. Світова економіка потребувала розширення торгово-грошових відносин між країнами, тому в новій конституції Японії з'явилися закони, що забезпечували зв'язки країни зі світом. Однак входження у "світовий вимір" виявилося для японців нелегким. Широка пропаганда американського способу життя, прагматичне розуміння сенсу людського існування не тільки підривали засади "духу Ямато", а й створювали загрозу духовного зубожіння японців і втрати ними моральних традицій. Японія більш гостро, ніж будь-яка інша країна, відчула зворотний бік технічного прогресу: забруднення навколишнього середовища, агресія з боку американської технотронної культури, що почалася з атомної атаки, а головне - технічне рабство людей, які ставали гвинтиками машин і втрачали здатність на свої думки та почуття, перетворюючись на бездумні прагматичні істоти.

"Епоха цивілізації та просвіти" позначилася на літературному процесі Японії. Наприкінці XIX століття японські читачі ознайомилися з кращими творами західноєвропейської та російської літератур, оскільки в результаті європеїзації значно зросла кількість перекладів. Твори російських класиків, а також ідеї письменників-демократів Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова помітно вплинули на японську літературу.

Нова епоха вимагала й нових форм у поезії. У поезії збільшилася кількість перекладів з європейських мов. Але злет японської лірики обумовлений не тільки інтенсивністю перекладацької діяльності. Річ у тім, що перекладати довгі вірші західних поетів традиційними короткими формами хоку й танка виявилося неможливим. У системі японського віршування з'явилася нова форма "сінтайсі" (дослівно - "вірші нової форми"). Японські вірші нової форми уподібнювалися європейським "білим віршам", до того ж вони могли мати необмежену кількість рядків.

У 80-ті роки XIX століття в Японії виник рух "за нову форму вірша", на чолі якого стояли Тацудзіро Іноуе, Рьокіті Ятабе і Масакадзу Тояма. Видана ними у 1882 році "Збірка віршів нової форми", в якій автори здійснили спробу опанувати принципи європейського віршування, став першим досвідом нової поезії. Багато японських поетів пробували свої сили у формі "сінтайсі". Разом із новою формою у лірику прийшов і новий зміст: у японській поезії утвердився романтизм, сповнений пафосу боротьби проти соціальної несправедливості, мілітаризму, феодального ладу, що заважали вільному розвитку особистості.

В японській поезії кінця XIX - початку XX століття поширився новий вільний вірш, що спирався на розмовну мову - "дзіюсі", який згодом став основною формою японської поезії XX століття.

Гордістю японської поезії XX століття називали Ісікава Такубоку. Він прожив коротке і складне життя, але його внесок у японську літературу був дуже вагомим.

28 жовтня 1885 року в сім'ї священика Ісікава Іттея народився син, якого назвали Хадзіме ("перший"). За деякими японськими джерелами, днем народження Такубоку вважався 20 лютого 1886 року - дата реєстрації його народження. Ісікава - прізвище поета, Такубоку - літературний псевдонім. Псевдонім у Японії замінив разом і прізвище і ім'я, але досить часто згідно з традицією перед псевдонімом ставиться ще й прізвище.

Такубоку був першим і єдиним хлопчиком у родині. Його родина жила на північному сході острова Хонсю, в префектурі Івате, у селищі Сібутамі, де батько служив настоятелем у буддійському храмі. Саме із Сібутамі пов'язані перші дитячі враження Хадзіме. Це селище Хадзіме назве своєю батьківщиною (хоча народився він у сусідньому селі - Тамаяма). Хлопчика любили й пестили в сім'ї. У п'ять з половиною років Хадзіме висловив бажання вчитися у школі, і батько не заперечував. Хоча дівчина і не досягла шкільного віку, проте була гарним учнем. Крім природних талантів вирізнявся винахідливістю, гостротою думки, швидкістю реакції, тому чотирирічну школу закінчив з відзнакою. Учителі та односельці назвали його "дитиною з Божою іскрою".

Наступні три класи початкової школи Хадзіме закінчив у столиці префектури - місті Моріока, де він мешкав у будинку свого дядька. У квітні 1898 року хлопець успішно склав іспити до гімназії. Батьки надзвичайно пишалися своїм сином і покладали на нього великі надії, оскільки стати гімназистом щастило не кожному сільській дитині.

І в гімназії Хадзіме продовжував дивувати вчителів та однолітків своїми здібностями, судженнями, пам'яттю. Завдяки Хадзіме у популярних тоді рукописних шкільних часописах почали дедалі частіше з'являтися переписані ним від руки статті та вірші з "Ранкової зірки", а також перші п'ятивірші й сінтайсі самого юнака.

На жаль, захоплення поезією завадило опануванню Хадзіме інших наук, він став часто пропускати заняття, одержував далеко не кращі оцінки. До того ж юний поет палко закохався. Його серце та уяву полонила дівчина-сусідка - Хоріаї Сецуко. Згодом він одружився з нею.

Романтичні мрії та нестримне бажання обов'язково стати поетом були, напевне, причиною невдачі на чергових іспитах в гімназії, і він залишив навчальний заклад, хоча залишалося півроку до завершення освіти. Втім сімнадцятирічний юнак був сповнений надії на майбутнє. Один із його віршів надрукували у "Ранковій зірці", і це надихало на подальшу творчість. Упевнений у собі та своїй щасливій зірці, Хадзіме у жовтні 1901 року поїхав в Токіо.

Талант Ісікави, справді, був помічений. Схвальні відгуки відомих поетів надзвичайно вплинули на юнака. Йому здавалося, що перед ним відчинилися двері у велику літературу. Познайомившись із подружжям Йосано, Хадзіме отримав можливість постійно друкувати свої вірші в "Ранковій зірці". Проте необхідних для існування прибутків улюблена поетична справа не приносила. Для Ісікава настали тяжкі часи: напівголодне існування, втрата житла за несплату боргів, тривалі хвороби. Дізнавшись про негаразди сина, батько, приїхав до Токіо і забрав його у рідне село. Перебуваючи у Сібутамі й відновлюючи здоров'я, що похитнулося, Такубоко наполегливо займався самоосвітою, багато читав, а головне - наполегливо писав. Ще в Токіо Йосано Теккан порадив йому писати довгі вірші - сінтайсі. Перші сінтайсі, опубліковані на сторінках "Ранкової зірки" у грудні 1903 року, вперше були підписані псевдонімом Такубоку (буквально "клюйдерево").

1904 рік приніс поету широку популярність. Його вірші друкували майже в кожному номері "Ранкової зірки", а його ім'я стало відомим у літературних колах Японії. Натхненний, сповнений нових планів і надій, Такубоку знову вирушив до Токіо.

Через кілька місяців після повернення поета до "Східної столиці", у травні 1905 року, побачила світ його перша поетична збірка - "Жадання". Вірші, що увійшли до неї, написані в дусі мрійливого романтизму. І хоча вони не відзначались оригінальністю ні в тематиці, в якій переважали мотиви туги і самотності, ні в мові, переобтяженій архаїзмами й декоративними засобами, написані вони були все ж таки натхненно й щиро. У віршах знайшло відображення велике бажання осмислити навколишній світ, знайти своє місце в ньому. Такубоку тонко сприймав природу, намагався осягнути тлінне й вічне, визначити призначення людини.

Як бачимо, поезія і життя у сприйнятті поета - нерозривна єдність. Для нього без життя не було поезії, бо тільки життя дає поезії реальну основу, а поезія - ще один засіб жити й одухотворювати життя.

У червні 1905 року Такубоку отримав із дому нерадісну звістку: батько, щоб морально підтримати сина, продав кріптомерії (вічнозелені хвойні дерева), що належали храму, за це його обурені прихожани відсторонили від посади настоятеля. Сім'я втратила засоби для існування. Юнакові знову довелося залишити Токіо. Ситуація була надзвичайно складною: передбачалось одруження з Хоріаї Сецуко, його першим коханням, а тут на його руках фактично опинилася вся сім'я - батьки та сестри. Доля молодого поета різко змінилася, настали тяжкі часи й для всієї сім'ї Ісікава. Незважаючи на зусилля, Такубоку до самої смерті так і не зміг подолати злидні.

Ісікава Такубоку повернувся у рідне селище Сібутамі й учителював у місцевій школі. Мізерного заробітку не вистачало на велику сім'ю, і тому з надією на великий гонорар Такубоку пізніми вечорами писав роман про сільських учителів. Але опублікувати свій перший твір у прозі йому не вдалося. До того ж робота в школі принесла нові проблеми. Директорові школи не сподобалося, що молодий учитель збирав у себе вдома учнів і довірливо, як старший брат, вів з ними бесіди про Французьку революцію, про революційні події в Росії, виконував для них на скрипці мелодії, що надихали на боротьбу. "Мене вважали бунтівником, а я був будівничим душ", - напише пізніше Такубоку. Врешті-решт, його звільнили з посади вчителя. Перед тим як піти зі школи, у квітні 1907 року, Хадзіме організував страйк учнів, чим викликав неабиякий переполох у селі.

Матеріальне становище сім'ї дедалі погіршувалося. До того ж у молодих Ісікава народилася донька. Батько Хадзіме, щоб позбавити родину зайвого рота, пішов із дому, не маючи ніяких шансів вижити у далеких мандрах. Незабаром батька знайшли і повернули додому, але для Такубоку ця подія стала великим потрясінням. Він зрозумів, що ніхто, крім нього самого, не зможе дати рідним матеріального достатку, але розбагатіти літературною працею було неможливо. Він змушений шукати інші засоби для виживання.

"Наче камінням гнаний", чоловік вирушив на острів Хоккайдо: він був менш заселений порівняно з іншими місцями, і там було більше можливостей знайти пристойну роботу. Узявши з собою молодшу сестру, 4 травня 1907 року Такубоку перетнув Сангарську протоку. Спочатку оселився у місті Хакодате. Члени місцевого товариства поетів допомогли Хадзіме влаштуватися вчителем початкової школи. Згодом з'явилися й інші джерела заробітку: його запросили завідувати редакцією місцевого поетичного журналу, пізніше знайшлася робота і в газетному видавництві. Життя потроху налагоджувалося. На початку липня 1907 року Такубоку запросив до себе дружину й доньку, а через місяць - матір.

Втім, доля не була прихильною до нього. У ніч на 25 серпня трапилося нещастя: величезна пожежа знищила дві третини міста Хакодате, де жив Такубоку зі своєю родиною. Згоріло все: і школа, і редакція, і видавництво, де він працював. Ця пожежа зруйнувала й усі надії поета на краще життя.

Покинувши Хакодате, Такубоку переїхав у Саппоро, де прожив усього два тижні, оскільки робота коректора у газетному видавництві не дала пристойного заробітку. Про творче задоволення не могло бути й мови. Не довго затримався Хадзіме і в місті Отару. Влаштувавшись у редакцію нещодавно відкритої газети, він незабаром звільнився через постійні суперечки з начальством. Нарешті Такубоку переїхав до Кусіро, міста на півночі Хоккайдо:

Я на останній станції зійшов.

Від снігу видно...

В містечко глухе

Йду я

Тихими кроками.

У Кусіро Хадзіме посів посаду головного редактора місцевої газети. І хоча майже в кожному номері друкували його матеріали, написання статей для провінційної газети надзвичайно пригнічувало автора. Та й загальна атмосфера на Хоккайдо не влаштовувала його. Сюди приїздили люди, які не могли прогодувати себе на давно обжитих островах Японії, але замість бажаного достатку вони зустрічали тут нові біди. Життя людей котилося у прірву, спивалися, зводили рахунки із життям. Трударі бідували, а нечисленна інтелігенція сподівалася на революційні зрушення.

Хадзіме мріяв про Токіо. Там, на його думку, був простір для творчості.

У літературі Японії почали з'являтися риси натуралізму. Ісікава Такубоку в статті "Гілка на столі" радісно вітав появу нових тенденцій в літературі: "Натуралізм народився, щоб змінити літературу, величезною вадою якої є виключна увага до формальної майстерності". У сінтайсі, що писав поет під час мандрів по Хоккайдо, теж з'явилися реалістичні мотиви, які стали провідними в останній період творчості митця, коли він переїхав до Токіо.

Наприкінці квітня 1908 року, перевізши сім'ю з Отару до Хакодате і залишивши її під опіку свого приятеля, Хадзіме знову прибув до столиці. Один товариш ще з юнацьких років ввів хлопець у коло талановитої молоді, що мріяла про розвиток рідної культури. Такубоку багато працював. Майже не виходячи зі своєї маленької кімнати у дешевому готелі, він за півтора місяця написав п'ять нових повістей. Видавці не взяли їх до друку і всі надії на отримання гонорарів виявилися марними. Борги зростали, допомагати сім'ї було нічим, віра у власний талант похитнулася. У Такубоку з'явилися думки про самогубство.

Розмірковуючи безсонними ночами про своє мистецьке призначення, Такубоку знову повернувся до поезії. Почав писати вірші, схожі на його ранню лірику: прості, щирі роздуми про дитинство і прикрощі долі, про своїх сучасників і Японію, яку поет любив понад усе. За дві доби він написав понад п'ятсот танка.

У душі поета відбувся злам: остаточно зрозумів, що людям потрібні такі вірші, що могли б стати духовним хлібом кожного. Такубоку став провідником реалізму в японській літературі, розкривав почуття простих людей, розповів про долю бідних і знедолених. Але про що б не писав поет, він завжди шукав смисл у всьому, що бачив довкола. Його лірика сповнена глибоких роздумів про існування людини у світі і ідеями перетворення реальності. Його ліричний герой чинив так, як усі, але він завжди прагнув кращого.

Із липня 1908 року вірші поета постійно з'являлися у різних періодичних виданнях Японії. 1910 року вийшла його збірка "Жменя піску", а в 1912 (посмертно) - збірка "Сумні іграшки". Саме ці збірки зробили автора найулюбленішим поетом Японії і принесли йому заслужену славу.

В останні токійські роки творчості письменник багато працював: написав кілька повістей, десятки літературно-критичних і публіцистичних статей, сотні віршів. Завдяки зростанню його популярності матеріальне становище Такубоку покращилося, він навіть зміг викликати до себе в Токіо матір і дружину з дітьми, трохи згодом приїхав і батько. Але здоров'я значно похитнулося. Через напівголодне існування попередніх років у сім'ї з'явився туберкульоз. Спочатку помер маленький син, який народився в жовтні 1910 року, потім мати Хадзіме. Ці втрати наблизили смерть і самого Такубоку, який помер 13 квітня 1912 року. Друга донька письменника народилася через два місяці після його смерті, а через рік вона стала круглою сиротою - у травні 1913 року померла Сецуко, вірна дружина поета.

Давня класична поезія Японії створила особливі форми мистецтва ліричної мініатюри: танка і хоку. П'ятивірші і тривірші - національна творчість японців, принципи якої склалися впродовж століть. Танка і хоку не визнали римування, але звуки в них все одно немовби перегукувався завдяки тому, що в японській мові після кожного приголосного звука йде голосний, тому в японській мові практично немає закритих складів. Народившись із народної пісні й перейшовши у літературу, ці давні жанри японської поезії не втратили своєї музичної основи, вражаючи читачів гармонійністю побудови.

Особливості жанру танка:

o експромт;

o іносказання;

o лаконізм форми;

o психологічний паралелізм;

o концентрація почуттів в одному - двох образах.

Узявши за основу жанр класичної ліричної поезії - танка, - Такубоку надав йому зовсім нового змісту, що яскраво засвідчила збірка "Жменя піску". Письменник не обмежився лише темами природи та самоспоглядання. Об'єктом зображення митця став увесь навколишній світ. На сторінках збірки пройшли спогади поета про його нелегке дитинство, роки навчання, блукання по країні. Ліричний герой - це сам поет, син свого народу, який добре знав усі його біди.

У своїх танка він вихопив з усього розмаїття тем найголовніше - те, що його найбільше хвилював, що дало привід для роздумів і переживань. Нерідко вірші будувалися так, що у центрі постала якась одна виразна деталь чи образ, що набув узагальненого значення.

У Східному морі, На острівці,

На прибережнім білім піску

Я, не втираючи сліз,

Бавлюся з крабеням. Крабеня - частинка природи - навіяло поету спогади. Так само, як він грав з маленькою морською істотою, доля грала з ним самим. Художній простір у творі окреслений лише кількома виразними штрихами: море, білий пісок, острів. Основний настрій цього танка думний. Ліричний герой відчував якусь неясну тривогу, печаль, відчуженість. Ного сльози - знак трагізму долі, що вповні пізнав поет.

Провідними мотивами збірки "Жменя піску" стали мотиви туги, смутку, самотності, трагедії людського існування. Ліричний герой не приховував своїх^сліз, він часто плакав чи то від згадки про своїх рідних, чи то від прикрощів долі. Ного вірші - своєрідний ліричний портрет автора, що чутливо сприймав світ і все, що відбувало у ньому.

Та осінь в Саппоро

Дала мені Печаль-журбу,

Яку несу я

І донині.

Однак, незаважаючи на трагізм світосприйняття, Такубоку не втратив жаги до життя. Він любив природу, вмів палко кохати, цінував кожну мить земного існування. Тому у збірці можна знайти й інші образи: гори, море, сакура, червоні квіти тощо. Вони нагадували про вічну гармонію, яку вмів бачити поет, про високі почуття, що не згасли у його єстві. Ряд віршів збірки пройняті світлою ідеєю любові до своєї дружини, до матері та батьківщини.

Природне в людське буття органічно поєднано у ній. Через образи природи поет розповів про свій душевний стан. Природа - його співрозмовник, щирий друг і мудрий порадник. Осінь, дощ, падолист, хмари, вода стали традиційними образами у ліриці японського поета:

Осені прихід -

Це... як вода!

Умиєшся - і всі твої думки

Новими стануть.

Кожний танка Такубоку мав два плани: зовнішній, в якому зображували образи, факти або явища реальної дійсності, і внутрішній, в якому приховували почуття й переживання ліричного героя. Вірші поета відзначали глибоким психологізмом, вони відтворили всю гаму людських переживань.

У його віршах порушували питання життя і смерті, природного і людського буття, кохання і сенсу існування.

Назва збірки "Жменя піску" досить промовиста. Більшість своїх танка поет написав на острові Хоккайдо, де любив ходити по піщаних дюнах. Жменя піску - це символ безнадійного, безцільного "плину" днів, символ швидких втрат, нездійсненних мрій, символ горя, стражденної душі.

0 мертвого піску печаль!

Варто лиш Стиснути в руці -

Уже й зашурхотів

Між пальцями додолу.

Водночас образ жмені піску мав й інше значення. Це символ прихованого смислу, який немовби зник і який намагався втримати поет зусиллями свого серця.

Вранішній вітерець

Задув у трамвай

Вербовий листочок.

Я поклав його на долоню

1 розглядаю...

Поет Ісікава Такубоку називав свої танка "сумними іграшками", тому, що вони втілювали весь сум митця з приводу його власної долі й усього людського існування. Але найбільш трагічними стали вірші з однойменної збірки "Сумні іграшки", написаної в останній період творчості, коли він важко хворів і підводив підсумки свого життєвого шляху.

Книга створена у формі ліричного монологу, що склалася з окремих фрагментів, які передали внутрішнє напруження в душі поета. Осінь - основне тло роздумів Такубоку - не тільки пора року, а й сумна пора у його душі.

Як глибоко зітхну - Лунає

В грудях звук,

Сумніший За осінній вітер!

Поет намагався знайти в пережитому певний смисл.

/ знов сьогодні

Біль у грудях.

Коли вже помирати -

Поїду в рідний край

І там помру.

Із відчуттям смерті кожний день, кожна мить сприймали надзвичайно гостро. Тому у цій збірці безліч виразних деталей, що набували символічного значення. Погляд поета зупинився на квітах, що нагадували про повноту і водночас про швидкоплинність буття; на небі, що стало символом високого недосяжного ідеалу; на дитячих іграшках, що втілили думку про сімейний затишок і щастя.

Образ ліричного героя збірки "Сумні іграшки" постав надзвичайно трагічним. Він увесь час сумував, тужив за нездійсненними ідеалами. Його мрії та надії на краще не збулися. Однак не можна сказати, що це слабка духом особистість. Ліричний герой Такубоку відзначається особливою піднесеністю й натхненністю.

У ньому була внутрішня сила. Він знав, що реальність жорстока до людини, але не відмовився від неї.

Особливу роль у збірці відіграв образ дитини - доньки Такубоку, якій він, захоплений ідеями російських демократів, дав ім'я Соня. Вона стала втіленням не тільки думки про безмежну любов поета, відраду його серця, а й про майбутнє. Незважаючи на драматизм буття, митець вірив у краще майбутнє і для своєї доньки, і для своєї Японії. Тому образ дитини у книжці побудовано за контрастом до всього художнього світу збірки. Образ дитини розширив поняття часу, надавши певного змісту всьому земному існуванню. Поет помер, проте залишилася його донька, у майбутнє якої Такубоку вірив усією душею.

Стиль танка автора відзначав простотою, невимушеністю, задля якої він нерідко порушував усталену форму. Поет часто зменшував або збільшував кількість складів у рядках всупереч нормі. Використовував слова розмовного стилю, надаючи поезії характеру щирої розмови. Якщо раніше поети використовували жанр танка тільки для оспівування краси природи і кохання, то Такубоку наповнив його всіма проявами життя. Для письменника не було заборонених тем, він сміливо вводив у свої танка і факти реальності, і свої почуття, і враження. І в цьому він набагато випередив свій час, поклавши початок новій ері в японській літературі, де традиція відтепер поєдналася з реальністю.