Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 6.3. Естетичний ідеал

Уявлення письменника про життя, яким воно має бути, є його ідеалом. Термін "ідеал" у перекладі з грецької мови — ідея, поняття, образ, уявлення, взірець досконалості, найвища мета. Є ідеали політичні, наукові, моральні, економічні. Ці ідеали виражаються в поняттях. Ідеали виростають на ґрунті дійсності, але вони випереджають дійсність, виявляючи тенденції її розвитку, мобілізують енергію людини. Естетичний ідеал має конкретно-чуттєвий і конкретно-історичний характер, в епоху середньовіччя ідеалом був відважний рицар і смиренний монах. В епоху Відродження рицарський ідеал стає об'єктом сміху ("Дон Кіхот" Сервантеса). Ідеалом епохи Відродження є гармонійно розвинута особистість, у якій органічно поєднуються відвага воїна, мудрість ученого і талант художника.

І. Кант вважав, що ідеал є нормою, зразком для наслідування: "Як ідея дає правила, а ідеал слугує у такому разі праобразом для повного визнання своїх копій, і в нас немає іншого мірила для наших учинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємося, ніколи, однак, не маючи змоги зрівнятися з нею". Ідеалом може бути лише образ людини, бо лише вона, за Кантом, може ставити най велич піші цілі.

Особливу увагу приділяв ідеалу Геґель. На думку Гегеля, ідеал визначає зміст мистецтва, яке є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. У ньому поєднуються об'єктивні і суб'єктивні сторони діяльності. Об'єктивна сторона — це дійсність, що реально існує. Щодо суб'єктивної сторони, то ідеал є сукупністю цілей, ідей, носіями яких є прогресивні сили суспільства. Рух до досконалого суспільства породжує нові суперечності, які вимагають нового ідеалу. Ідеал постійно змінює свій зміст.

Без ідеалу мистецтво перетворюється в копію дійсності. Естетичний ідеал може втілюватися в образ-персонаж, в образ оповідача, ліричного героя. Носієм ідеалу найчастіше є позитивний герой. У тих творах, де нема позитивних героїв, виражається туга за ідеалом, ідеал утверджується шляхом заперечення негативного.

У кожному художньому творі є авторська емоційна оцінка. Справжній художній твір викликає глибокі емоції. їх сила і глибина залежить від культури, інтелекту, віку, темпераменту читача, емоційність — критерій художньої цінності твору. Твір, не здатний викликати емоції, не може досягти своєї мети. Емоційність — фактор жанрової градації художньої літератури. Без емоцій, трагічних характерів годі уявляти собі трагедію, без сміху і комічних характерів — комедію.

Емоційність мистецтва посилюється його образністю, естетичною специфікою. "Ціль поезії, — за словами І. Франка, — є викликати в душі читателя живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета в хвилі, коли творив ті образи".

6.4. Види мистецтва, їх класифікація

Художню літературу називають вищим видом мистецтва. Вона повніше і глибше, ніж інші види мистецтва, відображає явища дійсності. їй підвладний час, простір і зображення. Художня література використовує засоби інших видів мистецтва. І. Франко писав: "коли музика може малювати тільки конкретні звукові явища (шум бурі, свист вітру, рев води, голоси звірів) і тільки посередньо, сказати б, символічно різні стани душі: поважний настрій, жаль, благання, гнів, радість і т. і., а недоступне для неї є ціле царство думок і рефлексії, абстрактів, крайобразів, руху і ділання..., то для поезії не тільки доступні всі ті явища, які Доступні й для музики, але надто й ті, що недоступні для неї. [...] Коли малярство апелює тільки до зору і тільки посередньо, при помочі зорових вражень, розбуджує в нашій душі образи, які найзвичайніше являються в асоціації з даним зоровим враженням (напр., бачимо на малюнку дерева з повгинаними в однім напрямі гіллями і вершками, і догадуємося, що се є вітер, або бачимо голі дерева і закутаного, скуленого чоловіка і заключаємо, що йому зимно, і т. і.), то поезія апелює рівночасно до зору і до слуху, а далі, при помочі слів і до всіх інших змислів і може викликати такі образи в нашій душі, яких малярство ніяким чином викликати не може".

Скульптор і маляр можуть зафіксувати один момент життя, але їм не під силу розкрити складний характер людини у розвитку. Музика передає переживання протягом певного часу.

Кожен вид мистецтва має свій матеріал для створення художнього образу. Скульптор використовує глину, камінь, дерево, метал, маляр — фарби, музика — звуки, пантоміма — жести, музику, танець — ритмічні рухи тіла. Матеріал визначає специфіку мистецтва. Види мистецтва можна умовно розділити на просторові, часові і просторово-часові. Просторовими є живопис, графіка, скульптура, архітектура, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво. Просторові мистецтва розміщуються у непорушному просторі.

До часових мистецтв відносять музику, спів, літературу. Свій предмет вони представляють протягом певного часу в розвитку. Протягом певного часу автор показує свого героя в епічному і драматичному творі. Синтетичними (просторово-часовими) вважають хореографію, кіно, театр, цирк.

Мистецтва можна ділити відповідно до органів чуття, на які вони діють, тобто на слухові (музика, спів, художнє читання), зорові (архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво), синтетичні (хореографія, кіно, театр, цирк, телемистецтво, дизайн, промислове мистецтво).

Художня література — це синтетичне мистецтво, бо апелює до зору, нюху, дотику, смаку і до "шостого" чуття (інтуїції, ірреального, трансцендентного).