Правове регулювання міжнародних перевезень - Столярський О.В. - 4.4. Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень пасажирів та багажу

Донедавна умови міжнародних автомобільних пасажирських перевезень визначали за правилами, розробленими під час укладання угод про регулярні автомобільні лінії, а також за нормами внутрішньодержавного законодавства тієї країни, транспортна організація якої була перевізником. Тому умови перевезення на окремих лініях могли значно відрізнятися. Згодом були розроблені міждержавні угоди про умови автомобільних пасажирських перевезень. Долучені до угоди загальні умови виконання перевезень передбачали низку норм про їхнє організування і службовий персонал, а також детально визначали умови пасажирських перевезень автобусами.

5 грудня 1970 р. у Берліні укладено "Угоду про загальні умови виконання міжнародних пасажирських перевезень автобусами", де зазначено, що укладання договору перевезення підтверджується іменним квитком або квитком на пред'явника. Причому відсутність, неправильність оформлення чи втрата квитка не впливають на наявність та чинність договору перевезення. Були визначені права пасажира, зокрема можливість повернення придбаного квитка, передчасне закінчення поїздки з поважних причин, норми провезення ручного багажу (20 кг).

За угодою перевізник може виконувати додаткові послуги (харчування, нічліг та ін.). Угода містить дві колізійні норми загального характеру: неврегульовані питання, що випливають з договору пасажирського перевезення, підлягають урегулюванню законодавством перевізника, а питання, пов'язані зі здійсненням перевезення територією іншої держави, вирішують відповідно до законодавства цієї держави. Зауважимо: перевезення пасажирів і їхнього багажу в міжнародному сполученні автобусами регламентовано:

- Конвенцією про договір міжнародного автомобільного пере везення пасажирів і багажу (КАПП ), укладеною в Женеві 1 березня 1973 р. Чинна з 12 квітня 1994 р.;

- Протоколом до КАПП від 5 липня 1978 р.

- Конвенцією про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, укладеною в м. Бішкек 9 жовтня 1997 р. Ратифікована 8 квітня 1999 р., набула чинності 14 вересня того ж року;

- Додатком до Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу: Правилами перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав.

У рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії була підготовлена і 1 березня 1973 р. відкрита для підписання Женевська конвенція про КАПП. її спочатку підписали лише декотрі країни, внутрішнім правом яких були прийняті її положення, а 5 липня 1978 р. підписано Протокол до Же невської конвенції про КАПП. Женевська конвенція про КАПП набула чинності 12 квітня 1994 р.

Конвенція КАПП складається з семи глав, положення яких визначають:

1. Галузь застосування Конвенції.

2. Осіб, за котрих перевізник відповідає.

3. Транспортні документи.

4. Відповідальність перевізника.

5. Претензії та позови.

6. Недійсність умов договору, що суперечать Конвенції.

7. Заключні положення.

Конвенція стосується кожного договору автомобільного перевезення пасажирів і їхнього багажу транспортними засобами, якщо в договорі зазначено: "Перевезення здійснюється територією хоча б двох держав, а пункт відправлення і пункт призначення розміщені на території однієї з держав - учасниць договору". Водночас застосування Конвенції не залежить від місця проживання та громадянства сторін, котрі укладають договір.

Особи, за яких перевізник відповідає. Перевізник відповідає за дії та упущення своїх агентів та інших осіб, послугами котрих він користується для виконання покладених на нього договором автомобільного перевезення зобов'язань, як за свої власні дії чи упущення у випадку, коли ці агенти чи особи діють у межах своїх зобов'язань. Під час перевезення пасажирів перевізник має видати індивідуальний або колективний квиток, де зазначено назву й адресу перевізника, а також вказівку про те, що договір підлягає чинності положень КАПП, навіть за наявності застережень, які суперечать цьому. Квиток, якщо не доведено інше, слугує доказом наявності у ньому вказівок. Відсутність, неправильне оформлення або втрата квитка не стосуються наявності чи дійсності договору перевезення. Якщо квиток не є іменним, його можна передати до початку перевезення іншій особі.

Під час перевезення багажу перевізник може видати багажну квитанцію, де зазначають кількість і характер багажу, назву й адресу перевізника, а також вказівку про те, що договір підпадає під дію положень КАПП навіть за наявності застережень, які суперечать цьому. На прохання пасажира цю багажну квитанцію обов'язково необхідно надати. Багажна квитанція є підтвердженням, якщо не доведено інше, зазначених у ній вказівок; за відсутності у ній застережень зданий багаж вважають у хорошому стані.

Багаж перевізник видає лише правомочній особі (пред'явнику багажної квитанції). У випадку недоведення права на багаж (за відсутності багажної квитанції) претендент може внести завдаток, який повертається через рік після дня його внесення. Якщо багаж не витребуваний після прибуття транспортного засобу, перевізник здає його на зберігання (за рахунок пасажира) у камеру схову.

Зберігання багажу регламентується також законодавством держави місця його здавання.

Відповідальність перевізника:

1. Перевізник відповідає за втрату в зв'язку зі смертю, тілесними пошкодженнями або нанесенням іншої шкоди фізичному чи психічному здоров'ю пасажира внаслідок події, пов'язаної із перевезенням, яка мала місце, або під час перебування пасажира в транспортному засобі, або під час його посадки чи висадки, або у зв'язку зі завантаженням чи вивантаженням багажу. Перевізник не може посилатися з метою зняти з себе відповідальність ні на фізичні або психічні вади водія, ні на пошкодження чи зіпсування транспортного засобу, ні на вину особи, у котрої було винайнято транспортний засіб. Загальна сума відшкодування, яку повинен виплатити перевізник у зв'язку з однією і тією самою подією, не може перевищувати 250 тис. франків на потерпілого. Держава - учасниця Конвенції може встановити більшу межу або взагалі її не встановлювати.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо причиною прецеденту стали обставини, наслідків яких перевізник не міг уникнути, хоча і вжив усі необхідні заходи.

2. Перевізник відповідає за багаж від прийняття для перевезення до моменту доставлення чи здавання на збереження. Він відповідає за витрати, пов'язані з повною або частковою втратою багажу та його пошкодженням.

Перевізник не несе відповідальності, якщо:

- втрата чи пошкодження пов'язані з дефектом самого багажу, з особливим ризиком, спричиненим вмістом у багажі речовин чи предметів, які швидко псуються чи небезпечні для перевезення;

- втрата чи пошкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, котрих перевізник, незважаючи на вжиті заходи, не міг уникнути чи запобігти.

Багаж, не доставлений упродовж 14 днів із дня, коли пасажир вимагав його видачі, вважають утраченим. Якщо багаж, який вважали втраченим, знайдений упродовж року з дня вимоги пасажиром його видачі, перевізник докладає всіх належних зусиль для повідомлення про це пасажира. Упродовж ЗО днів із дня одержання повідомлення пасажир може вимагати доставити багаж або в пункт відправлення, або в передбачений пункт після повернення отриманої компенсації за шкоду, пов'язану зі втратою, але зі збереженням усіх можливих прав на відшкодування за протермінування доставки.

У випадку провини за повну чи часткову втрату багажу або за його пошкодження перевізник сплачує суму, що не перевищує

500 франків на одиницю багажу і 2 тис. франків на пасажира. Крім цього, перевізник повинен сплатити 1 тис. франків кожному пасажирові, чиї особисті речі чи предмети ручного багажу втрачені або пошкоджені.

Претензії та позови. Якщо пасажир отримує багаж і не висуває претензій стосовно нього, то вважають, що багаж отримано повністю і в належному стані.

Пасажир Має право висунути претензію перевізникові усно чи письмово впродовж семи наступних днів із моменту фактичного прийняття ним багажу. З усіх спорів, котрі виникли з приводу перевезень, позивач може за вибором звернутися, крім компетентних судів держав - учасниць Конвенції, призначених сторонами за згодою, до судів держави, на території якої знаходиться: головна контора відповідача, його звичайне місце проживання чи контора, за посередництвом котрої укладено договір перевезення, або місце, де заподіяна шкода, або місце відправлення чи призначення.

Право на висування позову в зв'язку зі смертю, тілесними пошкодженнями чи іншою шкодою фізичному або психічному здоров'ю пасажира втрачається після закінчення трьох років. Термін давності відраховують від дня, коли особа, якій нанесена шкода, дізналася чи повинна була дізнатися про це, але не може перевищувати п'яти років, починаючи з дня дорожньо-транспортної пригоди. Право на висування позову стосовно перевезення, що підпадає під дію Конвенції, крім позовів у зв'язку зі смертю, тілесними пошкодженнями чи іншою шкодою фізичному або психічному здоров'ю пасажира, втрачається в усіх випадках після закінчення року. Термін давності відраховують від дня прибуття транспортного засобу в пункт призначення пасажира чи, у випадку неприбуття, з дня, коли він повинен був туди прибути.

Висування претензії в письмовому вигляді призупиняє перебіг давності до того дня, коли перевізник у письмовому вигляді відхилив претензії з поверненням доданих до неї документів, вручених йому для її обґрунтування. У випадку часткового визнання висунутої претензії перебіг давності поновлюється лише до тієї частини претензії, яка залишається предметом суперечки. Тягар доведення факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, що стосуються справи, покладається на сторону, котра посилається на цей факт. Висування подальших претензій з того ж питання не призупиняє перебіг давності, якщо перевізник не погоджується їх розглядати.

З метою узгодження дій у сфері міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і багажу 9 жовтня 1997 р. у м. Бішкек главами урядів Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменії,

Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України була підписана Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу.

Верховна Рада України 8 квітня 1999 р. прийняла Закон "Про ратифікацію Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу". Конвенція поширюється на перевізників держав - учасниць Конвенції, котрі перевозять пасажирів у міжнародному сполученні автобусами, незалежно від країни їхнього реєстрування, та має для них обов'язкову чинність, а також на перевезення пасажирів та їхнього багажу автобусами, якщо в договорі перевезення зазначено: перевезення здійснюють територіями не менш ніж двох держав-учасниць і пункт відправлення або пункт призначення розміщений на території однієї з держав-учасниць.

Конвенція складається з п'яти глав {Додатка "Правила пере везення пасажирів і багажу автомобільним транспортом у між народному сполученні держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав"), які є невід'ємною частиною. Конвенція регламентує умови та правила перевезень, відповідальність перевізників, порядок подання претензій і позовів.

Загальні умови міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і багажу охоплюють організування перевезень і отримання права на їхнє здійснення, порядок страхування, прикордонного, митного, санітарного й інших видів контролю. Вони регламентовані багатосторонніми конвенціями та угодами, національним законодавством держав - учасниць Конвенції. Перевезення пасажирів і багажу автобусами в міжнародному регулярному сполученні організовують на основі договору про спільну діяльність стосовно цих перевезень. Його укладають перевізники держав-учасниць, зазначаючи попередньо узгоджені тарифи та розклад руху. Перевезення можуть виконувати перевізники, котрі є суб'єктами права приватної, колективної, державної або змішаної форм власності. Для здійснення своєї діяльності вони повинні мати відповідну ліцензію, взаємно визнану держава ми-учасницями. Видачу, продовження й анулювання ліцензій на виконання міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом здійснюють відповідно до законодавства у державі реєстрування автобусів. Не допускають до перевезення:

- у багажі та ручному багажі вибухонебезпечних, отруйних, вогненебезпечних, радіоактивних, хімічних, токсичних, озоно-руйнівних речовин та виробів, які містять їх, наркотичних, психотропних речовин і речовин зі специфічним запахом;

- багажу, що забруднює рухомий склад, одяг пасажирів, камери схову та речі, котрі знаходяться там;

- багажу, що перевищує встановлені норми за розмірами та вагою, а також предмети, перевезення котрих заборонено законодавством держави, на території якої воно відбувається.

Для відкриття маршруту регулярних перевезень пасажирів у міжнародному сполученні перевізникові необхідно узгодити з партнером держави, до якої прокладено маршрут, намір про відкриття маршруту, а також надіслати до компетентного органу, що відповідає за транспорт своєї держави, заявку з поданням таких документів:

- договору про спільну діяльність;

- копії ліцензії на право здійснення пасажирських перевезень у міжнародному сполученні;

- свідоцтва про реєстрацію підприємства з реквізитами;

- розкладу руху на маршруті;

- схеми маршруту зі зазначенням прикордонних переходів;

- тарифів на перевезення;

- режиму роботи та відпочинку водіїв на маршруті.

Компетентний орган, куди подана заявка, надсилає до компетентного органу держави, територією якої прокладений маршрут, прохання про отримання дозволу, заявки на його відкриття з поданням зазначених документів. Отримавши дозволи від усіх держав, він видає їх перевізникові. Перевізник оформляє схему маршруту та погоджує її з компетентними органами держав, територією котрих прокладено маршрут. Ці органи також узгоджують зміни маршруту, зупинок, розкладу руху та закриття маршруту. Компетентні органи, що відповідають за транспорт, узгоджують з компетентними органами країн Співдружності час перетину кордону автобусами регулярного сполучення та видають перепустку для позачергового перетину кордону.

Автобуси для міжнародних перевезень пасажирів у регулярному сполученні облаштовують переднім і боковим трафаретами з найменуванням початкового та кінцевого пунктів маршруту. Від'їжджають і прибувають автобуси міжнародного сполучення з автовокзалу (автостанції), де надають інформацію про правила перевезень, розклад руху, вартість і умови проїзду й перевезення багажу, послуги автовокзалу, роботу інших видів транспорту. Тарифи на перевезення узгоджують між собою перевізники. Державні компетентні органи в галузі автомобільного спорту розробляють та затверджують єдині форми квитка, багажної квитанції та формуляра. Квиток повинен містити основні дані:

- найменування автовокзалу (автостанції)відправлення-призначення;

- номер квитка (надруковано);

- вартість проїзду;

- дату видачі квитка;

- дату та час відправлення;

- номер місця для сидіння;

- місце видачі квитка;

- номер рейсу.

Під час перевезення багажу пасажирові видають багажну квитанцію. Багаж вважається виданим пасажирові тоді, коли перевізник передав його особі, котра пред'явила багажну квитанцію. За відсутності багажної квитанції перевізник має право передати багаж особі, котра довела належність їй цього багажу. Якщо особа, котра претендує на отримання багажу без квитанції, подає недостатню кількість доказів належності їй багажу, перевізник має право вимагати від неї внесення відповідної застави, яку буде повернуто після закінчення одного року з дня її внесення. Багаж, незатребуваний після прибуття автобуса на кінцевий пункт, незалежно від того, була видана на нього багажна квитанція чи ні, здають на зберігання. За це беруть плату з пасажира під час одержання багажу. Перевізник може доручити зберігання багажу третій особі, яка має право на отримання винагороди за його зберігання.

Під час міжнародних автобусних перевезень пасажир зобов'язаний придбати квиток та сплатити перевезення багажу, зайняти зазначене у квитку місце, зберігати квиток до кінця поїздки та пред'являти його контролюючим особам. Пасажир такого маршруту має право перевозити з собою в автобусі:

- безоплатно дитину віком до 5 років - без надання окремого місця;

- дітей віком від 5 до 10 років - з 50-відсотковою знижкою вартості повного квитка (з наданням окремого місця);

- двох і більше дітей віком до 10 років, одного з котрих перевозять безкоштовно, інших - з 50-відсотковою знижкою вартості повного квитка (з наданням окремого місця);

- безоплатно одне місце ручного багажу;

- дрібних звірів і птахів у клітках, тварин (собак, котів) за плату, встановлену перевізником, надаючи документи, видані ветеринарною службою держави, звідки тварину вивозять.

Водій і пасажири автобуса міжнародного сполучення повинні мати належно оформлені документи на право перетину кордону.