Логіка - Дуцяк І.3. - 8.1. Припущення як вид тверджень. Види припущень

ЛЕКЦІЯ 8. Методи формування припущень

8.1. Припущення як вид тверджень. Види припущень

Припущення - це твердження, яке суб'єкт мовлення подає не як істинне, а як таке, що може бути істинне. Отже, формування припущень відрізняється від дедуктивних міркувань, унаслідок яких отримують висновок, істинність якого можна гарантувати, тим, що в разі припущень істинність висновку нема змоги гарантувати (висновок може виявитися як істинним, так і хибним). У процесі пізнавальної діяльності (як фахової - науково чи практично спрямованої, так і побутової) люди постійно формують припущення. Водночас, відповідно до того, які є види знань, є різні методи формування припущень. Зокрема, можна виокремити такі припущення:

1) про існування певних предметів;

2) про наявність у предметів тих чи інших ознак;

3) про зв'язок між ознаками.

Як приклад припущення про існування предметів можна розглянути міркування про існування першоелементів

(які стародавні греки називали словом "архе"). На тій підставі, що всі предмети змінюються, тобто перетворюються в інші предмети, зробили висновок, що частини предмета до його перетворення в інший предмет - це ті самі частини, з яких складені предмети, отримані після перетворення (хоча зовні вони мають інші прояви - адже це різні предмети). Отже, виникає припущення про існування певного виду предметів - першоелементів, з яких складені всі предмети.

Як приклад припущення про існування тих чи інших ознак можна навести припущення про те, що певна особа А причетна до злочину В, оскільки вона була зацікавлена в настанні згаданої злочинної події.

Прикладом припущення про зв'язок між ознаками (чи явищами) може бути припущення про те, що в разі, коли комусь перейшов дорогу чорний кіт, то це є прикметою якоїсь біди, яка має настати.

Припущення, відповідно до того, яким методом вони сформовані, відрізняються за ступенем обґрунтованості. Водночас незалежно від того, наскільки обґрунтоване припущення, якщо воно не суперечить достовірно визначеним фактам, то може виявитись унаслідок перевірки істинним. Припущення формують для того, щоб мати що перевіряти (адже в разі, якщо достовірних знань нема, а припущення не сформоване, то нема що перевіряти, нема тих знань, які можуть виявитися істинними). З огляду на це прийнятними є також методи формування припущень, які не мають як підстави жодного обґрунтування (аби лише вони не суперечили фактам і не здобули статусу підтвердженого знання, не будучи підтвердженими).

Низку методів формування припущень можна знайти внаслідок дослідження архаїчного мислення. Зокрема, на ранніх етапах розвитку застосовували такі методи:

1. Метод "від супротивного". Згідно з цим методом, який використовували для пояснення унікальних явищ, "тепер є так, бо колись було навпаки". Наприклад, тепер світ диференційований на різні компоненти, упорядкований, освітлений, отже, колись було навпаки - він був, відповідно, чимось єдиним (у сенсі недиференційованим), хаотичним, темним.

2. Метод "прецеденту". Згідно з цим методом, який застосовували до пояснення повторюваних явищ, тепер щось є саме так тому, що колись це сталось уперше. Наприклад, тепер Сонце повторює під час щоденного руху свою траєкторію, оскільки колись це сталося вперше.

3. Виявлення причинно-наслідкових зв'язків. Якщо якась подія відбулась перед іншою, то вона є причиною цієї іншої.

Якщо ці та інші подібні методи тлумачити як інструментарій отримання достовірних знань, то вони, безумовно, є недостатньо обґрунтованими. Однак як методи формування припущень вони виконують свою функцію - дають змогу отримати припущення для подальшої їх перевірки.

Важливо зазначити, що частину знань щодо формування припущень можна знайти в окремих розділах математики. Наприклад, у теорії ймовірності обґрунтовують методи виявлення ймовірності одних випадкових подій на підставі їхнього зв'язку з імовірністю інших випадкових подій; у теорії статистики висновки отримують на підставі розподілу певної ознаки за підкласами певного класу (на відміну від знань про індивідуальну оцінку кожного учня чи про усереднену оцінку всього класу, у разі статистичного аналізу актуальним є знання про кількість учнів, які отримали ту чи іншу оцінку). Знання про ознаки окремих предметів потрібні, якщо необхідно впливати на окремий предмет. Наприклад, екзаменаційну оцінку окремого учня чи студента варто знати, скажімо, щоб знати, якого виду педагогічний вплив доцільно вчинити (чи підштовхнути до підвищення успішності, чи підтримати похвалою). Потрібне також знання про усереднену оцінку знань студентів певної групи, але вже з іншою мстою (щоб оцінити прагнення та можливості здобувати знання). Водночас потрібні також статистичні дані про оцінки студентів у тій чи іншій групі. Знання про те, скільки студентів мають ту чи іншу середню оцінку, потрібне, щоб обчислити, скільком необхідно виплачувати стипендію, або, скільки випускників найвищого рівня можна запропонувати для якоїсь установи.