Логіка - Жеребкін В.Є. - 8.7. Категоричні силогізми, в яких більшим засновком є судження-визначення

Нам уже відомо, що розрізняють два види виділяючих суджень: 1) судження з виділяючим суб'єктом і 2) судження з виділяючим предикатом.

У категоричних силогізмах, у котрих більшим засновком є судження з виділяючим суб'єктом, перепиняють дію особливі правила фігур.

1. У силогізмах першої фігури, засновком яких є судження з виділяючим суб'єктом, менший засновок може бути не тільки ствердним, а й заперечним. Наприклад:

Цей умовивід побудований за першою фігурою. Менший засновок ("Обвинувачуваний Петренко не є посадовою особою") тут заперечний, проте зроблений висновок ("Обвинувачуваний Петренко не може бути суб'єктом недбалості") е істинним, силогізм побудовано правильно. Зумовлено це тим, що в судженнях із виділяючим суб'єктом предикат Р розподілений.

2. Якщо в силогізмі другої фігури більший засновок є судженням із виділяючим суб'єктом, то істинний висновок можливий також із двох ствердних засновків. Наприклад:

У цьому умовиводі висновок правомірний тому, що середній термін (М) у більшому засновку, який є судженням із виділяючим суб'єктом, розподілений. Це дає змогу установити між S і Р єдино можливе відношення.

Із розглянутого можна дійти висновку: у категоричних силогізмах, у котрих більший засновок є судженням із виділяючим суб'єктом, менший засновок за якістю може бути будь-яким — ствердним або заперечним — незалежно від того, за якою фігурою силогізму ми будуємо умовивід.

Це положення не поширюється на силогізми, в котрих більшим засновком є судження з виділяючим предикатом. Стосовно таких умовиводів зберігають свою дію особливі правила фігур силогізму.

8.7. Категоричні силогізми, в яких більшим засновком є судження-визначення

У судовому дослідженні широко використовуються умовиводи, у котрих більшим засновком є судження-визначення. До таких умовиводів вдаються, зокрема, при кваліфікації злочину, котрий у логічному відношенні е підведенням окремого, одиничного випадку під загальне положення — статтю закону.

Судження-визначення характеризуються тим, що обсяг суб'єкта й предиката в них повністю збігається, обидва терміни S і Р у цих судженнях розподілені. Тому в умовиводах, побудованих із суджень-визначень, особливі правила фігур силогізму, як і в умовиводах із виділяючими засновками, перепиняють дію.

За першою фігурою істинні висновки дають силогізми з меншим заперечним засновком. Наприклад:

Тут середній термін (М) в обох засновках займає місце предиката, тому такий силогізм, якби він складався із звичайних ствердних суджень, був би неспроможним, оскільки М у жодному із засновків не був би розподіленим. У нашому ж прикладі більший засновок е судженням-визначенням, середній термін, займаючи місце предиката, розподілений. Тому наведений умовивід е правильним, загальних правил категоричного силогізму у ньому дотримано.

У судженнях-визначеннях предикат Р складається не з одного, а з кількох понять, кожне з котрих виражає істотну ознаку визначуваного предмета. Ці судження мають структуру: "S є Р1 , Р2 , Р3....Рn". Відповідно й середній термін у силогізмах, побудованих із суджень-визначень, складається не з одного, а кількох. Структуру цих силогізмів можна записати так:

Ознаки, виражені середнім терміном, є підставою для віднесення конкретного одиничного випадку до "свого" класу, для

визначення родової належності явища, що вивчається, а в судовому дослідженні ці ознаки послуговують підставою кримінально-правової кваліфікації скоєного. Наприклад, установлено, що досліджуваний випадок має ознаки М1, М2, М3. Відомо, що ознаки М1 ,М2, М3 є ознаками явища Р. Отже, цей випадок S є Р. Умовивід цей матиме схему:

Такий умовивід е силогізмом першої фігури, на першому місці в ньому поставлено менший засновок (S є М1, М2, М3), чим підкреслюється, що пізнання розпочате з одиничного, окремого явища.

Умовиводи з багатоскладовим середнім терміном мають такі особливості:

1. Якщо середній термін меншого засновку має всі ознаки, що складають середній термін більшого засновку, то висновок буде достовірним.

Основою достовірності є повний збіг ознак середнього терміна в засновках. Наприклад:

Тут середній термін меншого засновку перелічує всі ознаки, наявні в середньому терміні більшого, тому висновок S є Р випливає з даних засновків із неодмінністю, як єдино можливий.

2. Якщо середній термін меншого засновку має тільки частину ознак, котрі складають середній термін більшого засновку, то висновок може бути або достовірним, або імовірним.

Достовірний висновок буде в умовиводах, у яких у меншому засновку заперечується хоча б одна ознака, що входить до середнього більшого засновку. Наприклад:

У цих силогізмах більшого засновку є судження, в котрому перелічуються неодмінні ознаки того чи іншого складу злочину. Якщо випадок, про який ідеться у меншому засновку, не має будь-яких із цих ознак, отже, він не може бути віднесений до злочину, про котрий сказано у більшому засновку.

Якщо ж у таких умовиводах середній термін меншого засновку не перелічує всіх ознак середнього терміна більшого засновку, то висновок буде тільки імовірним і не може бути достовірним. Наприклад:

Імовірність висновку зумовлена тут тим, що в меншому засновку названа лише одна ознака, котра входить до змісту середнього терміна більшого засновку. Даному 5, можливо, належать і інші ознаки, притаманні Р, — М1 і М2 але з самого засновку цього не видно. Саме тому, що дане S має одну з трьох ознак, притаманних Р, дається змога зробити лише припущення, а не достовірний висновок про те, що S є Р.

Умовиводи ці можна застосовувати тільки на самому початку розслідування кримінальних справ, для висування версій, коли з усіх ознак, котрі утворюють той чи інший склад злочину, відомими є одна або дві якісь ознаки.