Логіка - Жеребкін В.Є. - 9.4. Роль умовних умовиводів в аналізі й оцінці судових доказів

Злочинна подія як об'єкт пізнання постає завжди у вигляді певної сукупності пов'язаних між собою фактів. Тому, щоб розкрити злочин, установити істину у справі, необхідно перш за все виявити і зібрати факти, перевірити їх та дати їм оцінку. У виявленні, аналізі та оцінці судових доказів широко використовуються різноманітні логічні засоби, але особливе місце серед них належить умовиводам, що відображають причинно-наслідкові зв'язки, зв'язки співіснуючих властивостей, а також відношення між фактами у часі і просторі.

Умовні силогізми є одна з логічних форм перевірки того, як відбувалася злочинна подія, чи дійсно вона відбувалася так, як повідомляє про це обвинувачуваний або інша особа. Більшим засновком таких умовиводів береться умовне судження, котре відображає зв'язок фактів, що зіставляються: Якщо існував факт А, то має існувати факт В.

Менший засновок висловлюють у результаті проведених слідчих дій (огляду, обшуку, вилучення, експертизи тощо), спрямованих на виявлення наслідків, логічно виведених із повідомленого факту. Якщо в результаті практичної перевірки встановлюють, що названий у більшому засновку наслідок (факт В) існує, то висновок буде або достовірним, або ймовірним. Достовірним висновок буде тільки у тому випадку, коли більший засновок є еквівалентним і одиничним умовним судженням. Якщо ж більший засновок є звичайним (не виділяючим) умовним судженням, то висновок буде ймовірним.

Імовірність висновку тут ґрунтується на загальному положенні категоричного силогізму, згідно з яким від існування наслідку не можна дійти достовірного висновку про існування даної основи. Наслідок міг бути викликаний не цією, а іншою причиною, про яку обвинувачуваний знав, але промовчав; наслідки (певні факти) могли бути утворені зацікавленою особою навмисне, щоб спрямувати розслідування справи на хибний шлях і т. д. Тому наявність фактів (слідів) є основою лише імовірного висновку, а не достовірного. Від існування наслідку до достовірного висновку про існування тієї причини, на яку вказав обвинувачуваний чи інша особа, можна дійти лише тоді, коли більшим засновком умовного висновку є еквівалентне або одиничне умовне судження.

У тому ж випадку, коли наслідок, виведений із повідомленого факту, відсутній, тоді як він неодмінно має існувати, якщо мав місце досліджуваний факт, і коли очевидно, що в цій конкретній обстановці цей наслідок не можна не виявити, якщо він існує, роблять за правилами заперечного модусу умовно-категоричного силогізму достовірний висновок про те, що дана подія не відбувалася і не могла відбутися так, як розповів про це обвинувачуваний. Наприклад:

У справі про вбивство Івана 3. дружина й донька розповіли, що вночі до їхнього будинку вдерлися двоє невідомих" напали на Івана 3., котрий спав, а вони (дружина й донька), перелякавшись, відчинили вікно, вистрибнули через нього у двір і побігли до сусідів розповісти про те, що трапилось.

У слідчого виникла необхідність перевірити, чи дійсно події відбувалися саме так, як розповідали про них дружина й донька Івана 3. Із цією метою із фактів, повідомлених дружиною й донькою потерпілого, були виведені наслідки:

1) якщо вікно відчинилось, то мають бути пошкоджені нитки павутиння, що тягнуться від гачка до пробійників і від віконних стулок до частин віконної коробки;

2) якщо дружина й донька через вікно вистрибнули у двір, то на м'якому ґрунті мають залишитися сліди їхніх ніг.

Оглядом місця події було встановлено, що названі наслідки відсутні: нитки павутиння не були пошкоджені, сліди ніг людини під вікном на землі відсутні. Це послужило підставою для висновку про те, що подія відбувалася не так, як повідомили про неї дружина й донька потерпілого. Названих ними фактів у дійсності не було: вікно не відчинялося, через вікно ніхто не вистрибував. У чистому вигляді умовиводи слідчого мали таку логічну форму:

Умовні силогізми є формою доказу негативних чинників1. Найчастіше способами доказу подібних фактів є такі:

а) Виведення із досліджуваного факту А наслідку В і перевірка його на практиці. Якщо буде встановлено, що виведений із факту А наслідок В не існує (є негативним, відсутнім), то за формою заперечного модусу умовно-категоричного силогізму робиться достовірний висновок про відсутність факту А.

У судовій практиці цей спосіб досить поширений. Пов'язується це з тим, що під час розслідування і розгляду судових справ у багатьох випадках є можливість вивести наслідки із досліджуваних фактів слідства і перевірити їх насправді, переконатися в їх існуванні або відсутності. Прикладом даного способу спростування неіснуючих фактів є уже наведені докази того, що 1) вікно не відчинялося і 2) дружина й донька Івана 3. через вікно не вистрибували.

б) Зіставлення досліджуваного факту А із несумісним фактом В (за якістю, часом у просторі тощо), достовірно встановленим раніше. Унаслідок зіставлення таких двох фактів висловлюється умовний більший засновок, підводиться менший засновок і робиться висновок:

Цей спосіб доказу широко використовується при спростуванні алібі.

У судовій практиці бувають випадки, коли необхідно довести, що існуючий насправді факт не міг би існувати. Для цього слід співвіднести такий факт із його причиною. Якщо буде встановлено, що дана причина в момент, коли виник досліджуваний факт, була відсутня, то за формою умовно-категоричного силогізму доходять висновку, що в цей момент факт, котрий цікавить слідство, також не міг існувати. Умовивід відбувається за такою різновидністю стверджуючого модусу:

Те, що явища В в даний момент не може бути, але воно все ж існувало, свідчить про те, що воно викликане якоюсь іншою причиною, котра суперечить юридичному закону.

Приклад: За кримінальною справою про розкрадання на заготівельному пункті слідчий звернув увагу (за корінцями квитанцій) на те, що 10 вересня була закуплена велика кількість продуктів. У слідчого виникла підозра, що квитанції, виписані того дня, є фіктивними, а закупівля продуктів не проводилася. Але це припущення треба було обґрунтувати. Вивчаючи умови закупівлі продуктів, слідчий з'ясував, що закупівля продуктів і виписка квитанцій не можуть проводиться, якщо в касі заготівельного пункту того дня відсутні гроші. Так було віднайдено більший засновок. Установивши потім, що 10 вересня у касі заготівельного пункту грошей не було, слідчий дійшов висновку про те, що заготівельний пункт

не міг 10 вересня проводити закупівлю продуктів. У чистому вигляді цей умовивід має таку форму:

Так завдяки ряду умовиводів слідчий дійшов висновку про тс, що квитанції виписувалися 10 вересня не у зв'язку із закупівлею заготівельним пунктом продуктів.

Умовні силогізми застосовуються під час перевірки достовірності свідчень. Установлення фактів і перевірка достовірності показань — це здебільшого один і той самий пізнавальний процес. За допомогою дослідження фактів, повідомлених свідком, потерпілим, обвинувачуваним або іншою особою, розв'язується питання про достовірність свідчень цієї особи про ці факти. Встановивши, наприклад, що 1) "вікно не відчинялося" і 2) "через вікно ніхто не вистрибував", слідчий тим самим переконався в недостовірності свідчень про ці факти дружини й доньки потерпілого. Умовивід, як уже відомо, відбувається у такому випадку у формі заперечного модусу: від відсутності наслідків, виведених із повідомленого факту, доходять висновку про відсутність цього факту; від відсутності повідомленого факту переходять потім до висновку про хибність джерела відомостей про цей факт.

Висновок про якість свідчень може бути зроблений не тільки від відсутності фактів до хибності показань, а й від наявності фактів до достовірності свідчень. Більший засновок у таких випадках має бути еквівалентним умовним судженням. Умовивід звичайно виражається в такій формі:

Умовні силогізми використовуються для здобуття знань про те, які факти (сліди), окрім установлених, мають існувати у даному конкретному випадку, і, таким чином, допомагають визначити напрямок пошуку слідів (фактів) у справі. Найчастіше для цієї мети застосовується стверджуючий модус (modus ponens) і суто умовні силогізми. Наприклад: