Логіка - Жеребкін В.Є. - 12.6. Спростування

Прямі й непрямі доведення в логіці не можна сплутувати а прямими й непрямими доказами в кримінальному процесі. Поділ логічних доведень на прямі й непрямі не збігається з поділом доказів на прямі й непрямі в кримінальному процесі. Збігається тут тільки термінологія. І в логіці, і в кримінальному процесі розрізняють докази прямі й непрямі.

Але в логіці, як уже говорилося, під доведенням розуміють процес мислення, обґрунтування істини, в кримінальному ж процесі доказ — це доказовий факт, факт дійсності. Тому предмет поділу в логіці та кримінальному процесі різний. У логіці поділ відноситься до процесу мислення, до способу обґрунтування істини: висунута теза може бути доведена або прямо (коли істинність тези виводиться з аргументів безпосередньо), або побічно (коли істинність тези обґрунтовується доказом хибності антитези).

У кримінальному процесі на прямі й непрямі поділяються факти дійсності (доказові факти) і засоби доведення (джерела доказів). Основою поділу доказових фактів на прямі й непрямі тут є їх зв'язок із шуканим фактом.

Прямими доказами в кримінальному процесі є такі факти, котрі пов'язані з шуканим фактом (доводжуваним положенням) безпосередньо. Зв'язок прямого доказу із шуканим фактом очевидний.

Непрямі докази — це такі факти, зв'язок котрих із шуканим фактом (доводжуваним положенням) не дається нам безпосередньо, не є очевидним. Наприклад, у справі про вбивство факт нанесення обвинувачуваним удару ножем потерпілому, встановлений показами свідків, буде доказом прямим, а такі факти, як те, що обвинувачуваного бачили разом із потерпілим незадовго до вбивства, в обвинувачуваного виявилися деякі речі потерпілого, обвинувачуваний неодноразово погрожував розправитися з потерпілим, — будуть доказами непрямими.

12.6. Спростування

Доказ тісно пов'язаний зі спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, а одночасно й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому.

Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення (міркування). Згідно з цим розрізняють такі способи спростування: 1) спростування тези; 2) спростування аргументів і 3) спростування зв'язку тези з аргументами.

1. Спростування тези

Спростування, спрямоване безпосередньо проти тези, можна досягти різним шляхом.

А. Теза може бути спростована за допомогою доведення істинності нової тези, котра суперечить спростовуваній. Цей спосіб спростування ґрунтується на законі виключеного третього, за яким два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них обов'язково хибне. Варто тільки в суперечці чи дискусії довести, що істинною є нова теза, що заперечує спростовування тези, і остання буде спростована. Це спростування будується так. Коли треба спростувати тезу, ще суперечить тій, котру ми спростовуємо, і доводимо її істинність. А потім, спираючись на закон виключеного третього, робимо висновок про хибність спростовуваної тези.

Приклад. Треба спростувати тезу: "Будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином". Для цього ми висуваємо нову тезу: "Не будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином" — і доводимо, що саме ця, нова теза є істинною. Довести істинність нової тези можна так. Відомо, що суспільно небезпечні діяння, звершені неосудними особами, не визнаються злочином. Не є злочином і такі суспільно небезпечні дії, вчинені особами, що не досягли певного віку, малолітніми. Отже, істинним є положення про те, що "Не будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином". З істинності цього положення виводиться потім хибність спростовуваної тези: "Будь-яке суспільно небезпечне діяння е злочином".

Б. Теза може бути спростована завдяки виведенню в неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто приведенням тези до абсурду (безглуздості). Спростування в таких випадках відбувається так. Припустімо, що спростовувана теза є істинною. Але, якщо теза є істинною, то й наслідок, виведений з такої тези, як із основи, також має бути істинним. Виводять цей наслідок так. Якщо виявиться, що виведений з тези наслідок є хибним, то від хибності наслідку за правилами умовно-категоричного силогізму доходять висновку про хибність і самої основи спростовуваної тези.

Приклад. У справі про крадіжку обвинувачуваний показав, що виявлені у нього речі він "знайшов у тайнику серед колод на березі річки". Щоб спростувати це показання, слідчий прийняв його за істинне і вивів із нього наслідок. Якщо обвинувачуваний знайшов речі в тайнику серед колод, то він мусить показати цей тайник. Перевіркою встановлено, що ніякого тайника у названому місці не існує. На цій підставі (від хибності слідства) було спростоване показання обвинувачуваного про те, що виявлені в нього речі він знайшов у тайнику серед колод на березі річки.

2. Спростування аргументів

Спростування досить часто спрямоване безпосередньо не проти тези, а проти аргументів. Аргументи, як і теза, можуть бути спростовані різними способами.

А. Шляхом доведення хибності аргументів. Якщо в ході спростування буде встановлено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, е хибними, то тим самим буде доведено, що спростовувана теза не обґрунтована. Наприклад, доводиться теза про те, що "Потерпіла Л. була психічно хвора" таким чином: "Усі самовбивці — психічно хворі. Л. заподіяла собі смерть. Отже, Л. була психічно хворою". Це доведення можна спростувати встановленням того, що більший засновок у ньому ("Усі самовбивці — психічно хворі") є хибним.

Б. Встановленням того, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується висунута теза, є для тези недостатніми. Якщо буде доведено, що наведені аргументи для висунутої тези недостатні, то теза вважається необґрунтованою. У таких випадках протилежна сторона має навести для своєї тези нові, додаткові аргументи. Цей спосіб спростування широко використовується в судовій практиці, зокрема, коли обґрунтування винності обвинувачуваного ведеться за допомогою побічних доказів.

Приклад. Д. був визнаний винним і притягненим до суду на тій підставі, що коли на місце пригоди прийшов міліціонер, то Д., котрий перебував там, почав утікати і зупинився лише після другого попереджуючого пострілу. Цей доказ було спростовано захисником посиланням на те, що в справі відсутні інші факти, що підтверджували б винність Д., а названа обставина (те, що Д. втікав з місця пригоди) не може бути достатньою підставою для визнання Д. винним.

В. Аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними. Якщо в процесі спростування буде доведено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, самі потребують доведення істинності, то доведення вважається спростованим, а висунута теза визнається необґрунтованою.

У судовій практиці доказ вважається спростованим, якщо встановлено, що висновки у справі ґрунтуються не на достовірно відомих фактах, а на передбаченнях, тобто таких судженнях, істинність котрих не доведена.

Г. Аргументи можна спростувати, встановивши, що джерело фактів, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є неякісне. У судовій практиці такий спосіб спростування спрямований на те, щоб довести неякісність показань того чи іншого свідка, потерпілого, обвинувачуваного, висновку експерта. Якщо установлено, що показання свідка чи іншої особи є неякісне, таке, котрому не можна вірити, то це означає, що показання свідка і факти, повідомлені ним, не можуть бути взяті за основу висновку у справі.

3. Спростування зв'язку тези з аргументом

Сутність цього способу спростування полягає в доведенні неспроможності демонстрації.

Доказ відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу. Якщо встановлено, що теза доведена а порушенням то таке доведення буде неспроможним, оскільки в ньому порушено правило другої фігури категоричного силогізму. Згідно з цим правилом, один із засновників має бути заперечним, а у нас обидва засновки стверджувані, тому істинного висновку із них зробити не можна.