Логіка - Карамишева Н.В. - Розділ 1. ЛОГІКА В СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКОГО ПІЗНАННЯ СВІТУ

Історично логіка формувалася як складова частина філософського пізнання світу в єдності з онтологією (теорією буття), гносеологією (теорією пізнання) й епістеміологією (теорією знання). Однак поступово вона відокремилася в самостійну філософську науку. Відповідно, в цьому розділі науку логіку розглядаємо в історичному контексті її виникнення, формування та розвитку як особливої частини у системі філософського знання.

1.1. Пізнавальна діяльність людини: принципи, структура, різновиди

Мудрість відвертається від усього, що не є істиною, а істина перебуває в Логосі й пізнається через нього.

Геракліт

Пізнавальна діяльність - діяльність, спрямована на відображення та відтворення в чуттєво-конкретній або абстрактно-логічній формі предметів, явищ, процесів, а також подій, що спостерігаються безпосередньо або опосередковано. Результатом такої діяльності людей є знання, яке реалізується в чуттєвих формах образів сприйняття й абстрактно-логічних формах поняття, висловлювання, умовиводу.

Пізнавальну діяльність досліджує гносеологія (грец. gnosis - знання, logos - слово, вчення) - філософська теорія пізнання. На підставі дослідження такої діяльності у гносеології визначені фундаментальні поняття (категорії), які відображають її специфіку - об'єкт, суб'єкт, предмет, метод, знання, істина та інші, а також поняття, котрі відокремлюють специфічні риси та види пізнавальної діяльності: види об'єктів, рівні пізнання (чуттєве та абстрактно-логічне, раціональне), види пізнання та знання (повсякденне, наукове, філософське тощо), пізнання одиничного й загального; види істини (абсолютна й відносна) та ін.

Отже, визначимо зміст основних понять гносеології.

Пізнання - це процес відображення і відтворення в мисленні, свідомості людини дійсності (реального буття), що зумовлений історичним розвитком суспільної практики (практичної діяльності людей у різних формах її виявлення). Існують два рівні пізнання:

- чуттєве, яке здійснюється у формі відчуття, сприйняття, уявлення;

- раціональне (абстрактно-логічне мислення), що реалізується у формі поняття, висловлювання, умовиводу.

Пізнавальна діяльність людини (людства) відбувається за такими принципами: соціально-практичної зумовленості пізнання (єдність практики і пізнання); відображення; єдності чуттєвого й абстрактно-логічного рівнів пізнання; історичності; єдності онтології, гносеології, логіки.

В історичному русі абстрактно-логічна діяльність мислення людини набула відносної самостійності стосовно форм чуттєвого пізнання, внаслідок чого виникла категоризація різних світів. На сучасному етапі процесу пізнання в філософії та науці чітко диференціюються: "матеріальний (фізичний) світ" та "ідеальний (уявний) світ", "реальний світ" і "можливий світ", які не можна змішувати; категорізація способів пізнання на емпіричне (грец. - досвід), тобто пізнання на підставі чуттєвого досвіду і теоретичне (грец. - умоглядне), тобто пізнання на підставі суто логічного мислення, в абстракції від чуттєвого досвіду; категорізація форм існування речей на ті, що справді існують, і ті, що існують уявно (в думках); категорізація об'єктів пізнання на ті, що дані у відчуттях, і ті, що лише мисляться в поняттях.

Реальні форми існування речей, явищ, процесів структурно категорізується в такий спосіб: річ (предмет), властивість речі, відношення між речами; речі (предмети), явища, процеси, події. Зупинимось на конкретному визначенні.

Річ (предмет) (лат. res) - відокремлена від певного цілого річ у сукупності його властивостей; те, що існує об'єктивно, в просторово-часовому вимірі, поза свідомістю людини (лат. re vera - насправді); об'єкт пізнання.

Явище - це:

- виявлення і форма виразу сутності предметів, процесів, подій. Кожен предмет, процес або подія розкривається, з'являється, тобто виявляється (наприклад, сутність людини засвідчується в таких психологічних явищах: мислення, відчуття, воля та ін.);

- синтез форм споглядання з чуттєвими даними, що постає джерелом пізнання (І. Кант). У цьому смислі явище - певний феномен (грец. - те, що з'являється) - те, що споглядається, спостерігається. Феномен є об'єктом чуттєвого споглядання - предмет, процес, подія; те, що дається суб'єктові в його чуттєвому досвіді на противагу тому, що осягається розумом (скажімо, особа х спостерігає феномен північного сяйва або затемнення Сонця);

- продукт творчої діяльності людей (наприклад, право як спеціально-юридичне явище).

Процес - все те, що існує реально, розвивається, змінюється, набуває інших форм існування у часі; особливі явища, течії, тенденції розвитку, котрі класифікуються як процеси (процес пізнання світу; процес накопичення капіталу; процес навчання у школі, вищому навчальному закладі; процес броунівського руху).

Подія - те, що відбулося або відбувається в просторово-часовому вимірі. Ілюстрації природних подій - землетрус, повінь, соціальних - війни, революції, наукові відкриття.

Властивість - ознака, атрибут (лат. attributio - надаю, наділяю), яка реально, насправді (об'єктивно) притаманна речам, предметам, явищам, процесам, подіям тощо. Кожна із перелічених форм існування реального світу володіє сукупністю властивостей, котрі в процесі пізнання розкриваються (виявляються) і логічними засобами класифікуються на загальні й специфічні, основні й неосновні, суттєві й несуттєві, необхідні та не необхідні (випадкові).

Відношення - необхідний момент взаємозв'язку між предметами, явищами, процесами, подіями та ін., а також між елементами певного предмета як складноорганізованої системи, внаслідок чого виникає взаємозалежність між ними. Ще давньогрецькі філософи сформулювали всезагальний принцип: "Усе в світі пов'язане з усім". Термін "відношення" конкретизує принцип всезагального зв'язку і визначає: все, що існує у Всесвіті, перебуває в певних відношеннях між собою. У процесі пізнання встановлюють види й типи відношень і за допомогою логічних засобів їх класифікують на: зовнішні та внутрішні, безпосередні й опосередковані, прості та складні, часові й просторові тощо.

Структура пізнавального процесу складається з таких елементів: суб'єкт і об'єкт пізнання; об'єктивне та суб'єктивне в пізнанні; метод і методологія пізнання; мета пізнання - процес пізнання - результат пізнання.

Суб'єкт (лат. - підкладене) і об'єкт (лат. objectus - предмет) - два взаємопов'язаних поняття (категорії), які визначають сутність пізнання як особливої діяльності людей.

Суб'єкт - окрема людина (індивід, особистість), соціально структуровані групи людей, людство загалом, що перебувають у певних відношеннях з матеріальним світом і роблять його об'єктом пізнання та перетворення.

Об'єкт - структурно відокремлена суб'єктом пізнання сфера матеріального світу або Всесвіт загалом, що пізнається; предмет, явище, процес, подія, що вводиться в сферу конкретної діяльності суб'єкта й набуває для нього певного значення в пізнавальному аспекті.

Сам об'єкт пізнання - це певна система, яка може бути простою або складною.

Система (грец. systerna - утворення) - сукупність взаємопов'язаних елементів; те саме, що упорядковане ціле. Властивості будь-якої системи - наявність певної кількості елементів, внутрішньої структури й організації.

Функціональні характеристики системи: 1. Цілісність - система складається з певної кількості елементів, але не становить їх простої сумарності (ціле більше, ніж його складові частини). 2. Ієрархічність - елементи системи функціонують як відносно самостійні складові, хоча залишаються підсистемою певної системи. 3. Стан системи. 4. Нерозривний зв'язок із зовнішнім середовищем, вплив зовнішніх факторів на функціонування та розвиток системи. 5. Взаємодія з іншими системами, що породжує певні явища і процеси. 6. Здатність системи до саморозвитку, самоорганізації.

Залежно від структурно відокремленої сфери матеріального світу визначають різні види об'єктів, які пізнає суб'єкт, наприклад, космічні об'єкти (планети, Галактики), фізичні об'єкти (речовина, молекула, атом), біологічні об'єкти (організм, клітина, ген), психологічні об'єкти (емоції, відчуття, мислення).

Предметом дослідження може бути:

- об'єкт як такий та його властивості (предмет, явище, процес, подія як певна самостійна даність);

- об'єкт, що репрезентує інший об'єкт;

- об'єкт, що породжує певні феномени;

- відношення між об'єктами;

- об'єкт як частина певної цілісності (як елемент певної системи).

Об'єктивне (лат. - предмет, річ) у пізнанні - те, що існує реально, насправді, поза мисленням і свідомістю людини, суб'єкта пізнання; адекватне відображення дійсності в мисленні людини, зміст знання, яке точно відтворює об'єкт пізнання. Суб'єктивне - це особливості мислення, відчуттів, досвіду, притаманних людині, суб'єкту пізнання, що впливають на процес пізнання.

З погляду логіки всі об'єкти пізнання поділяють на емпіричні й абстрактні. Емпіричний об'єкт - це об'єкт (предмет, явище, процес, подія), що існує об'єктивно, поза мисленням людини. Абстрактний об'єкт - те, що існує уявно (в думках, подумки); продукт абстрагуючої діяльності мислення; продукт творчої уяви людини (літературний образ, казковий образ, фантастичний образ); об'єкт мислення, який створює його зміст.

Для дослідження об'єктів у науці, філософії, інших сферах пізнання розробляють спеціальні методи.

Метод (грец. - шлях до чогось) - раціонально визначений прийом. Його використовують суб'єкти пізнання з метою дослідження певних об'єктів. Сукупність методів, які застосовують для пізнання певних об'єктів, називається методологією.

Сучасна філософія і наука вивчають об'єкти як складно-організовані системи (системно-структурний метод пізнання). Такий об'єкт може бути проаналізований у різних аспектах, з певного погляду суб'єкта і визначається як методологічний підхід відповідно до предмета дослідження. Згаданих підходів існує багато, зокрема філософський, науковий, позанауковий, а в межах науки - конкретнонауковий і загальнонауковий. При вивченні певних об'єктів історично відокремився логічний підхід відповідно до предмета дослідження науки логіки. Логічний підхід означає відокремлення формальної структури об'єкта дослідження, встановлення відношень між структурними елементами та побудову формальної моделі об'єкта, який вивчається.

У сучасній філософії та науці розрізняють також об'єкт дослідження і предмет дослідження, хоча таке розчленування не завжди чітке. Об'єкт може бути один для різних філософських теорій і наук, а предмет - різним. Для сучасної філософії та науки характерні інтегративні дослідження одного і того самого об'єкта пізнання через визначення конкретного предмета дослідження й активізації різних методологічних підходів, які сформувалися в тій або іншій науці.

Відокремлена структура "мета пізнання - процес пізнання - результат пізнання" визначає раціональність, тобто цілеспрямованість, осмисленість, обґрунтованість пізнавальної діяльності людей, суб'єктів пізнання. Мета пізнання - адекватне відображення дійсності, досягнення об'єктивно-істинного знання про світ. Процес пізнання - діяльність суб'єктів пізнання за допомогою методів і методології, що спеціально розробляються, на підставі принципів, правил і логічних процедур (операцій), дотримання котрих дає змогу досягти мети. Результат - знання, виражене в певних знаково-символічних формах.

На підставі визначення структурних частин пізнавальної діяльності охарактеризуємо об'єкт, предмет, метод науки логіки.