Логіка - Карамишева Н.В. - Розділ 2. МИСЛЕННЯ ТА МОВА

2.1. Поняття "мислення", "розум", "інтелект"

Мислення - це діяльність.

Арістотель

Mundus і nteliegib ilia - Світ осягається розумом.

Маєш голову, май і розум.

Народне прислів'я

Мислення та мова у поєднанні визначають сутнісну характеристику людини, що виокремлює її з-поміж інших живих істот.

У процесі філософського пізнання мислення як суб'єктивного логосу виникли специфічні терміни, котрі позначають мислення як такий феномен, що відрізняє його від мови і, відповідно, терміни "мислення" та "мова" не ототожнюються.

Давньогрецькі філософи позначали мислення термінами "logos", (ум, розум), давні римляни - "cogitatio", "ratio" ("розум"), "Іntellektus" ("інтелект", "здатність до мислення").

У наш час оперують термінами "мислення", "розум", "інтелект" і використовують той або інший термін в певному контексті міркувань ("розумна людина", "мисляча істота", "штучний інтелект").

У контексті логіко-філософської рефлексії над мисленнєвою діяльністю людини використовують терміни: 1) "мислення"; 2) "розум" - у широкому значенні - те саме, що мислення, у вузькому - - вищий рівень мислення порівняно з інтуїцією й розсудком, - вища пізнавальна здатність людини; 3) "інтелект".

Визначимо зміст основних термінів, які відокремлюють сферу мисленнєвої діяльності людини в логіко-філософському аспекті дослідження.

Мислення - особлива (ідеальна) діяльність людини, що здійснюється за допомогою мови в певних соціокультурних умовах, яка спрямована на пізнання світу й осягання смислу всього, що робить людина у взаємодії з навколишнім природним, і соціальним світом.

Головні властивості мислення: нерозривний зв'язок із мовою; абстрактність та опосередкованість відображення світу в формах поняття, висловлювання, умовивід; системність; цілеспрямованість; історичність; творча активність.

Філософи виокремили рівні, види та функції людського мислення.

Розсудок - це рівень мисленнєвої діяльності людини, що виконує специфічні функції; пізнавальна здатність людини.

Концептуальне визначення функцій розсудку як рівня мисленнєвої діяльності людини та пізнавальної здатності дав німецький філософ І. Кант у "Критиці чистого розуму". Він виділив евристичну, логічну"(аналітичну та дедуктивну), регулятивну функції розсудку в контексті пізнавальної діяльності.

Евристична функція полягає у формоутворенні та здобутті й накопиченні нового знання.

Логічна функція - це аналітична діяльність мислення, спрямована на: а) дослідження основоположень розсудку та визначення, як саме розсудок встановлює правила підведення чуттєвих споглядань під категорії; б) пояснення, в який спосіб поняття розсудку (категорії) можливо застосувати до досвіду.

Регулятивна функція на підставі встановлених розсудком правил покликана упорядковувати правильність використання правил до кожного конкретного випадку. Реалізація використання правил до кожного конкретного випадку визначена І. Кантом як здатність судження (використання категорій до чуттєвих даних).

Розум - рівень мисленнєвої діяльності людини, суб'єкта пізнання та практичних дій. Це вища пізнавальна здатність людини.

Евристична функція розуму (вища здатність пізнання) полягає у виробленні продуктів власної діяльності (продуктів чистого розуму) - понять, ідей, принципів як форми суто теоретичного знання, створювати системи знання.

Логічна функція - це логічна рефлексія над мисленнєвою діяльністю людини, що спричинило, зокрема, виникнення науки логіки; створення рефлексивних систем знання (мета-наука, металогіка, метаматематика).

Регулятивна функція розуму полягає в упорядкуванні та систематизації знання, отриманого розсудком, у певну систему на підставі ідей, які продукує чистий розум; дисциплінуванні розсудливої діяльності людини на підставі принципів раціональності, що формулює чистий розум.

Інтелект (лат. - розуміння, відчуття, сприйняття) - в логіці - те саме, що й мислення, мисленнєва діяльність людини в поєднанні з мовою. У психології - сукупність накопичених людиною знань, досвіду та її розумових здібностей, здатність людини ефективно виконувати певну діяльність, адаптуватися в навколишньому природному та соціальному середовищі; рівень розвитку мислення (розуму), що визначається певними тестами і класифікується коефіцієнтом інтелекту Q.

Інтуїція (середньолат. - споглядання, уважно дивитися) - термін, який набув різних смислів у філософії, психології, логіці, евристиці. Це:

- здатність суб'єкта пізнання безпосередньо (поза опосередкованим, логічно побудованим міркуванням) відкривати істину;

- здатність суб'єкта х миттєво осягати своїм розумом сутність речей, явищ, процесів, дій, подій;

- достовірність, чіткість певних тверджень, які не виводяться через логічний доказ істинності, а постають самоочевидно.

Рефлексія (лат. - відображення) - діяльність раціонального мислення людини, спрямована на саме мислення ("мислення про мислення"). Це творча здатність мислення породжувати особливі концепти - "ідеї про ідею", "поняття про поняття", які виникають на металогічному рівні пізнання. Раціональна реконструкція діяльності мислення зумовила виникнення науки логіки. Філософи Д. Локк (1632-1704 pp.), Д. Г'юм (1711 1776 pp.), Г, Ляйбніц, І. Кант розглядали рефлексію як джерело виникнення ідей і понять.

Функції рефлексії - осмислення, розуміння, обґрунтування, пояснення - виявляються у рефлексивній здатності судження, що має різновиди:

- оцінки ("Те, що він сказав, є істинним");

- пояснення ("В є тому, що є А");

- обґрунтування ("Я зробив це тому, що так від мене вимагали");

- розуміння ("Я зрозумів, що в цій ситуації був непотрібний").

Відокремлення мисленнєвої діяльності й особливостей розуму (раціонального мислення) здійснювалося в історико-філософському аспекті поступово, в такому напрямі.

Давньогрецькі філософи (Парменід, Сократ, Платон, Арістотель) розрізняли Абсолютний розум (noos, logos) у значенні Творця Всесвіту (розум - Деміург) і людський розум, носієм якого є конкретна людина в її одиничності.

Людський розум вони трактували в таких модусах існування та функціонування: частина душі людини разом з її чуттєвістю; єнтелехія (діяльність) душі; "міркування та роздуми, спрямовані на пізнання "чистого" буття (Платон),

Перше системне й узагальнене знання про мислення людини (суб'єктивний логос) подано в трактаті Арістотеля "Про душу". Арістотель проаналізував особливості мислення, звертаючись до безпосереднього досвіду мисленнєвої діяльності людей, визначив відмінність мислення від чуттєвості як різних здатностей душі й виокремив мислення як відособлену та самодостатню частину душі, головна здатність якої - пізнання світу в абстрактних формах поняття, судження, умовиводу.

Давньогрецькі філософи на початку свого пізнання й аналізу мислення ще не розрізняли чітко "мислення та "мову", відповідно, терміном "логос" вони позначали як мислення (властивість людини здійснювати внутрішню мисленнєву діяльність в її іманентному саморусі, спрямованої на пізнання світу), так і мовленнєву діяльність. Відокремлення мисленнєвої та мовленнєвої діяльності, виявлення нетотожності мислення та мови вперше здійснили софісти (про це див. 2.3). У подальшому історичному пізнанні мислення філософи визначили його нові властивості, структуру, типи та види і наголошували на творчій активності мислення (розуму). Зокрема, вони визначали мислення (інтелект) як здатність пізнавати природу в її універсальності, осягати смисл (7 Аквінський) і відокремили логічне в значенні "вторинної інтенції" (intentio secunda) як мисленнєві (уявні) операції (Д. Скот, У. Оккам).

На сучасному етапі філософія і конкретні науки, що вивчають мислення (психологія, соціологія, генетика, фізіологія в. н. д., теорія штучного інтелекту), предметом свого дослідження визначають ті або інші фактори виникнення мислення (біологічні, генетичні, фізіологічні, соціокультурні), види й типи, рівні індивідуального мислення (інтуїція, розсудок, розум), функції мислення, вплив соціокультурних факторів на формування та розвиток мислення, можливості моделювання інтелектуальних дій (операцій) за допомогою технічної системи (комп'ютера).

Залежно від предмета дослідження дається те або інше визначення мислення, яке відокремлює функції, що постають у процесі виникнення нових видів суспільної діяльності людей. Так, на сучасному етапі все більшого значення набуває інформаційна діяльність мислення, відповідно, мислення визначається як діяльність, спрямована на засвоєння й оброблення інформації з різних джерел.

Наука логіка абстрагується від біологічних, генетичних, соціокультурних, історичних й інших факторів, що формують і розвивають мислення людини, від індивідуальних особливостей мисленнєвої діяльності. Вона досліджує мислення в його особистому виявленні, який філософи визначали як вищий рівень, а саме - мислити крізь призму "rai/o", тобто раціональне (логічне) мислення, ознаки якого - чіткість, доказовість, обґрунтованість, здатність виведення знання без звертання до чуттєвого досвіду. Логіка досліджує раціональне мислення як діяльність, що здійснюється за певними принципами (законами); правилами, яке формує сам розум як "пізнання в поняттях" (Г. Гегель).

Особливості раціонального мислення визначаються в опозиції до ірраціонального мислення.

Раціональне й ірраціональне - взаємопов'язані філософські та логічні категорії. Вони визначають ознаки людини мислити і діяти розумно, обґрунтовано, безсуперечливо, що характеризує раціональне мислення, і відсутність цих ознак (ірраціональне мислення). Ці категорії встановлюють, що можна, а що не можна осягнути і виразити в чітких логічних формах.

На підставі логічного аналізу мислення відокремлені: зміст і форма мислення; структура мисленнєвої діяльності, функції мислення й інші його властивості.