Логіка - Карамишева Н.В. - 6.2. Монізм і плюралізм - парадигми наукового мислення

Все - єдине.

Гера кліпі

Монізм засновується на помилковій логіці, що навіює містицизм. Плюралізм - погляд науки та здорового глузду.

Б. Рассел

Монізм і плюралізм є виявами людського мислення, які визначають у процесі історичного пізнання об'єктивного світу, людської діяльності, розвитку суспільства дещо єдине чи множинне, схожість або різницю предметів, явищ, процесів, подій та ін.

Уже Арістотель писав про образ думок давніх людей, котрі трактували єдине та множинне як такі види сутностей, що перебувають у відношенні протилежності. Відповідно, ці протилежності не існують один без одного.

Монізм (грец. monos - один, єдиний) - 1) зведення різноманітності всього, що існує (речей, явищ, процесів та ін.) до чогось єдиного - субстанції, першооснови, першопочатку; 2) виведення всього існуючого з одного початку, з однієї субстанції; 3) єдиний погляд у процесі обговорення певного питання чи проблеми; 4) відсутність альтернативи.

Плюралізм (лат. pluralis - множинний) 1) визначення не однієї, а декількох першооснов усього, що існує, виведення всього існуючого із двох і більше субстанцій; 2) множинність поглядів, припущень, думок у процесі обговорення певного питання чи проблеми; 3) існування альтернатив.

У евристичному аспекті плюралізм - система поглядів (думок, ідей, концепцій) суб'єктів наукового та філософського пізнання, яка виникає з особливого бачення об'єкта пізнання, що породжує їх розум. Саме на підставі особливого бачення (концепту) формують парадигму науково-пізнавальної та філософської діяльності й створюють різні теорії.

Як парадигму наукового мислення сутність монізму та плюралізму Ф. Бекон у праці "Про принципи і початий" визначив: "Монізм - думка тих, хто визнає лише один принцип речей; плюралізм - думка тих, хто визнає багато принципів". Відповідно, на цих принципах раціонального мислення здійснюється рух думки (міркувань) людини, суб'єкта наукового, філософського мислення в певному напрямку, а саме - до межі, коли "все - єдине" (монізм) або "все - різноманітне" (плюралізм).

Ознаки монізму як парадигми певного типу раціонального мислення: однозначність, лінійність, строгість виведення, визнання дечого єдиного - один Бог, один початок, один світ, одна причина.

Ознаки плюралізму: багатозначність, нелінійність, варіативність гіпотез, нестрогість виведення, визнання дечого багатоманітного: багато початків, багато світів, багато причин та ін.

Отже, монізм - це підпорядкування руху думки чомусь одному, а плюралізм - варіативність, багатогранність виявів думки та не підпорядкування її чомусь одному. Монізм у соціокультурному контексті означає культурну одноманітність, що випливає з певної ідеології, тобто нав'язування одного, єдиного типу культури, а плюралізм - культурну різноманітність і наявність вибору для людини - який тип культури сприймати. У політичному контексті монізм означає авторитарність політичних інститутів, а плюралізм - їх демократичність.

У філософії терміни "монізм" і "плюралізм" характеризують у певному аспекті історичні етапи й типи філософування (парадигми філософського мислення), зокрема класичного, некласичного, посткласичного, що визначають напрями пошуку першооснов усього існуючого, а також різні типи людського досвіду. Монізм у філософії - парадигма визнання однієї субстанції, з якої виводять все існуюче. Прикладом монізму є пошук давньогрецькими філософами першопочатку всього існуючого (наприклад, Фалес - із води, Геракліт із вогню). Арістотель, відшуковуючи першу субстанцію, з якої можна вивести все існуюче, назвав Бога. У подальшому розвитку філософії поняття "Бог" стало парадигмою пояснення причин виникнення Всесвіту та його розвитку.

Плюралізм у філософії - парадигма визнання різноманітності Всесвіту, пошук її підстав. Першим виявом плюралізму в філософії є дуалізм.

Дуалізм (лат. - двоїстий, подвійний) - опозиція відношень між об'єктами (предметами, властивостями, субстанціями та ін.), зумовлена роздвоєнням цілого на його протилежності, які визначаються в процесі пізнання цілого. Історично дуалізм у філософії набув таких форм: матерія - свідомість, психічно-фізіологічне; біологічне - соціальне, а в наш час - природне - штучне. Отже, дуалізм у філософії - це визнання матеріальної й духовної субстанцій як двох рівноправних початків, з котрих виводиться все існуюче. Прикладом дуалізму є визнання дуалізму тіла та духу, що отримав назву "психофізіологічний паралелізм", визнання двоїстості природи людини (біологічної, соціальної) та ін.

У логіці монізм і плюралізм означають парадигми раціонального мислення, які зумовлюють створення певного типу логічної системи, що набуває або не набуває універсального значення в науці й філософії. Монізм у логіці - це визнання певної логічної системи як універсальної, що дає змогу виконувати методологічну функцію в будь-якому пізнавальному процесі. Прикладом такої системи є логіка Арістотеля. її впродовж двох тисячоліть визначали як "канон для розсудку та розуму".

З виникненням символічної логіки було втрачено монізм у логіці. Сама символічна логіка стала сукупністю (множинністю) різних логічних теорій (класичних і некласичних логік). Відтак, жодна з них не набуває універсального значення в науці та філософії, а визначається лише сфера її інтерпретації через уточнення, де ця теорія може бути інтерпретована.

Плюралізм у сучасній логіці означає також допущення декількох варіантів одного й того самого положення (тези).

Монізм і плюралізм (єдине і множинне) в історії науки означають такі парадигми мислення вчених, які зумовлюють методологічні підходи до пізнання об'єктивного світу та принципи наукового пояснення й обґрунтування. Монізм у науці виявляється в таких напрямах: зведення складноорганізованого до простого (принцип редукції), а різноманітних властивостей матерії до чогось одного - енергії або до руху ("рух охоплює все"); зведення наукового пояснення до єдиного принципу, зокрема принципу каузальності; визнання принципу строгого детермінізму в поясненні певних природних і соціальних явищ та процесів; визнання певної методології наукового дослідження як єдиної для всіх наук і напрямів дослідження. Приклади монізму в історії науки: виведення сутності людини з однієї субстанції - біологічної або соціальної; моністичний погляд на історію (Г. Гегель, К. Маркс); методологічний монізм позитивізму й ін.

Плюралізм у науці як альтернатива монізму виявляється в таких напрямах:

- визнання: варіативності еволюції матерії, різних принципів наукового пояснення (див. 6.4), множинності методологічних підходів у дослідженні складноорганізованого об'єкта;

- заперечення: принципу редукції та принципу строгого детермінізму, натомість якого визначають нестрогий (імовірнісний) детермінізм тощо.

Приклади різновидів плюралізму в історії науки: дуалізм у фізиці (встановлення дуалізму світла як єдності перервного та безперервного (корпускулярно-хвильовий дуалізм); визначення багатоваріативності природи живого як складноорганізованих систем і виявів індивідуальності живих істот - біологічна, генетична, фізіологічна, а в людини - ще соціально-психологічна індивідуальність; визначення багатоваріативності підстав певної науки (див. 6.5).

Історично рух наукового мислення (та пізнання) "направився" від монізму до плюралізму. "...Бачення природи в науці здійснюється в напрямі множинності, темпоральності й складності" (/. Пригожий). У сучасній науці саме плюралізм є головною парадигмою, що визначає методологічні підходи та способи пояснення й обґрунтування. Цей факт сучасної науки зумовив виникнення особливої теорії - гетерології (грец. hetera - багато; logos - учення), яка досліджує стан, різнорідність і множинність явищ, процесів, подій та ін.

Виявом плюралізму на сучасному етапі розвитку науки стало формування інтегративного знання, формованого на підставі різних (плюралістичних) підходів дослідження певного об'єкта пізнання. Об'єкт дослідження як складноорганізованої системи може бути однаковий для різних наук, а методи їх пізнання - різні.

Монізм і плюралізм як протилежності, котрі не існують один без одного в науковому мисленні, означають "єдність різноманітного" або "різноманітне в єдності", тобто підпорядкування наукового мислення в множинності його поглядів, принципів пояснення, методологій чомусь одному. Наприклад, у сучасних умовах актуальним є підпорядкування наукового мислення екологізації науки, практики життя людей і людства загалом. Це означає, що екологія повинна стати парадигмою наукового мислення в процесі наукового дослідження та втілення досягнення науки в практику.

Монізм і плюралізм як різні парадигми наукового мислення необхідно синтезувати, тобто в різноманітному вбачати дещо єдине, в єдиному - різне. Це потребує нової теорії наукового пізнання, створення такої логіки, яка б найадекватніше моделювала процес синтезу протилежності єдиного та різноманітного.