Логіка - Карамишева Н.В. - 7.2. Суперечка та її теоретико-ігрова модель

Ніколи не сперечайтеся з дурнем - збоку можуть і не побачити різниці.

Закон Мерфі

Суперечка - різновид дискурсу. її мета - виголошення й обговорення спірних питань, розгляд і пошук розв'язання певної проблеми. Це процес пошуку істини, аргументоване відстоювання свого погляду на ту чи іншу проблему і спростування протилежних думок.

З погляду теорії соціальної комунікації суперечка - особлива комунікація, виникнення якої зумовлено певними соціокультурними чинниками.

З логічного погляду суперечка починається тоді, коли учасники дискурсу обговорюють певне твердження, - спірне, неоднозначне за значенням істинності. Відповідно, виникають доводи - "за" і "проти". Зокрема:

1. Суб'єкти комунікацій висловлюють власні судження (думки, погляди), свою "правду", але немає об'єктивної істини. Ніхто не буде сперечатися з приводу твердження "Земля обертається навколо Сонця" або "Усі собаки гавкають". А ось "Існує справедливість у соціальному світі" або "Не існує справедливості у соціальному світі" - привід для суперечки. Оскільки у кожної людини може бути своя "правда", власна думка, то вона намагається її відстоювати, а інший співрозмовник буде відстоювати свою "правду", власну думку.

2. В процесі обміну думок виникає антиномія, - теза й антитеза, кожне з яких можна довести на істинність. Один співрозмовник доводить тезу А, інший, який не погоджується з цією тезою, - антитезу не-А. Наприклад, у наш час актуальна антиномія: "Генетично модифіковані продукти (ГМО) шкідливі для здоров'я людини" (Т) і "Генетично модифіковані продукти (ГМО) не шкідливі для здоров'я людини" (не-Т). Фахівці, обговорюючи проблеми ГМО, наводять аргументи для обґрунтування істинності цієї тези чи її антитези.

3. Окремі суб'єкти діють не в правовому або моральному полі (порушують закони права та моралі, правила суспільного життя). Ці суб'єкти починають виправдовуватися, а інші звинувачують їх у порушенні законів.

4. Деякі суб'єкти протиставляють себе іншим, відстоюючи власні інтереси, погляди, наміри, не звертаючи увагу на інтереси, думки, наміри інших.

5. Окремі суб'єкти дуже категоричні в міркуваннях, коли вважають, що лише вони мислять правильно, а інші ні (протилежну сторону це дратує).

6. Декотрі суб'єкти - "правдолюбці" й кажуть лише правду, а інші постійно брешуть, і ці "брехуни" намагаються навіяти іншим, що вони не брешуть.

Феномен суперечки вперше стали досліджувати давньогрецькі філософи. Саме в Давній Греції виникло вчення (теорія) про структуру, функції, різновиди, правила ведення суперечок й умови досягнення істини або згоди між її учасниками, яке отримало, як уже згадувалось, назву "еристика".

Специфіка суперечки відображена в термінах "полеміка", "дискусія", "дебати", "опонент", "пропонент", "противник" ("супротивник"), "метод ведення суперечок", "коректний прийом", "некоректний прийом" та ін.

Пропонент - учасник суперечки, який висуває певну тезу (предмет обговорення) і наводить власні аргументи. Інших учасників суперечки, котрі слухають пропонента, а потім згоджуються чи не згоджуються з тезою та наведеними аргументами і починають сперечатися з ним, називають "опонент", "супротивник".

Дискусія (лат. - розгляд, дослідження) - обговорення різними індивідами певного суперечливого питання, складної проблеми з метою розв'язання проблеми, спільного пошуку істини, досягнення згоди між учасниками суперечки.

Полеміка (грец. - войовничий) відрізняється від дискусії метою та засобами. Мета полеміки - не досягнення згоди, а перемога над іншою стороною (супротивником), утвердження власного погляду, своєї думки. Засоби, які використовують у полеміці, не настільки нейтральні, щоб з ними погоджувалися всі учасники. Кожен може застосувати засоби, котрі вважає необхідними для досягнення мети, - перемоги над тими, з ким сперечається. Отже, якщо в дискусії потрібно використовувати лише ті засоби, які визнає й інша сторона, то в полеміці кожен вибирає їх сам, без огляду на інших. Відповідно, якщо беруть до уваги різну мету і засоби дискусії та полеміки, то протилежну сторону в дискусії називають "опонентом", а в полеміці - "противником". Однак, поділ суперечок на дискусію і полеміку відносний, теоретично виправданий, але практично в процесі конкретних суперечок він втрачає чіткість, оскільки водночас можуть збігатися мета і засоби дискусії та полеміки (А. Івін).

Суперечка має такі аспекти дослідження: логічний, психологічний, риторичний, лінгвістичний, евристичний.

Логічний аспект виокремлює суперечку як доказування раціональними засобами певних тверджень (тези й антитези) для переконання учасників суперечки, запитально-відповідальний характер суперечки, внаслідок чого може бути здійснено консенсус, прийняте певне рішення, яке задовольняло б усіх учасників суперечки, дана відповідь на питання, що хвилюють людей у певний час.

Психологічний аспект вирізняє суперечку як процес, що здійснюють особистості зі своїми індивідуально-психологічними властивостями (емоції, відчуття, темперамент, мислення, рівень свідомості). Психологічна організація учасників суперечки впливає на процес доказування, стає засобом переконання, спричиняє певний емоційний стан, в умовах якого здійснюють доказування та встановлення об'єктивної істини з питань, що обговорюють. Психологічний аспект має певний вплив у публічних суперечках, коли намагаються навіювати якісь погляди.

Психологія учасників суперечки особливо помітна тоді, коли одному з учасників не подобається висунута іншим учасником теза, і якщо він не впевнений чи не може спростувати її логічно, тобто істинними аргументами, то починає апелювати до емоцій.

Риторичний аспект виокремлює суперечку як "науку і мистецтво переконувальної комунікації" з метою досягнення згоди між протилежними сторонами процесу суперечки; переконання її учасників за допомогою красномовства й інших риторичних прийомів, котрі використовують різні сторони.

Лінгвістичний аспект вирізняє суперечку як демонстрацію правильного використання природної або штучної мови з метою виразу думок у промовах, мовної побудови доказування та переконання її учасників, іноді - з метою омани однієї зі сторін.

Евристичний аспект виокремлює суперечку як розумово-мовленнєву діяльність її учасників, де можна визначити алгоритмічні й неалгоритмічні (евристичні) вияви. Алгоритмічність мислення пропонентів й опонентів, котрі беруть участь у суперечках, задана принципами - науковими, філософськими, юридичними, на підставі їх створюють промову. Евристичність мислення пропонентів і опонентів полягає у побудові ними евристик, тобто суб'єктивних прийомів (засобів, методів), щоби досягти згоди, винести рішення на користь однієї зі сторін, віднайти нові аргументи, найпереконливіші для учасників суперечки, та ін. Такі резонні аргументи мають велике значення в сучасних суперечках, у тому числі в політичних, юридичних, де простежується психологічна настанова окремих осіб не визнавати жодних аргументів, аби не досягти згоди.

Формально-логічна модель ситуації суперечки може бути створена на підставі виокремлення логічного аспекту й абстрагування від інших, згаданих уже аспектів.

Формально-логічний підхід означає встановлення загальних (інваріантних) властивостей для всіх конкретних видів суперечок (наукових, політичних, юридичних, філософських) та ін. До них належать: структура суперечки, доказування, методи аргументації своїх тез у промовах її учасників; строгість або нестрогість виведення із певних засновків висновків, тез із аргументів; коректність чи некоректність формулювання запитань.

Логічний аспект суперечки вперше виокремив Ціцерон у трактатах про ораторське мистецтво в контексті судових дебатів. Наведемо з-поміж цих трактатів ті положення про логіку побудови суперечок, що актуальні для сучасності.

Досліджуючи практику суперечок й узагальнюючи публічні промови античних риторів (ораторів), котрі виступали зі сенаторських трибун на засіданнях, форумах, судових дебатах, Ціцерон визначив: 1) логіку мислення ораторів, яка іноді суперечила їх красномовству в публічному виступі; 2) запитально-відповідальну форму їх промов; 3) особливості здійснення логічних операцій (визначення понять, класифікації, доведення та спростування), логічних методів аргументації в промовах; 4) дію логічних законів у промовах.

Структура суперечки - це предмет обговорення, мета обговорення, метод аргументації чи засоби ведення суперечки.

Якщо в процесі суперечки втрачається предмет обговорення, то її називають "безпредметною". Для позначення такої суперечки давні греки ввели поняття "логомахія" - (грец. - слово і суперечка) - суперечка, в якій губиться предмет обговорення, внаслідок чого виникають помилки - "втрата тези", "підміна поняття", "підміна тези". Якщо в процесі суперечки втрачають мету обговорення, то її називають "безцільною". Якщо в процесі суперечки використовують будь-які методи аргументації, то її називають "нечесною", "некоректною".

Види суперечок:

1. Залежно від організаційних форм проведення, - усні й письмові; публічні та непублічні.

2. Залежно від сфери практичної та теоретико-пізнавальної, фахової діяльності людей, котрі використовують суперечку як метод розв'язання певних проблем і завдань, - наукові, філософські, юридичні, політичні, парламентські тощо.

3. Залежно від мети (розгляд і розв'язання проблем, пошук і досягнення істини, систематизація й уточнення термінології, розвідка необхідних аргументів, встановлення взаємовигідної згоди, досягнення консенсусу або певних суб'єктивних цілей) - пізнавальні, ділові, ігрові.

Пізнавальна суперечка орієнтована на висунення та розв'язання проблем, пошук і досягнення істини. У процесі такої суперечки відбувається обмін думками, інформацією, якою володіють її учасники, уточнюється термінологія, смисл і предметне значення спеціальних термінів, систематизуються знання, даються оціночні характеристики новому знанню, робляться певні висновки. Такий спосіб пошуку істини в суперечці давні греки називали діалектикою і, як уже згадувалося, особливим явищем, мистецтвом пізнання світу.

Ділова суперечка орієнтована на досягнення певного соціально вагомого результату. Ним може бути договір, згода, комюніке, акт експертизи, протокол наради тощо, з огляду на мету - встановлення взаємовигідної згоди, ухвалення чогось між групами осіб, котрі домовляються між собою прийняти певне рішення. Ділова суперечка існує в політичній, парламентській, дипломатичній, юридичній, комерційній та інших напрямах діяльності.

Ігрова суперечка орієнтована на реалізацію певної суб'єктивної мети учасників суперечки і нагадує спортивний поєдинок, де головне - здобути перемогу над суперником. У ній на перший план виступає не пошук істини, а боротьба, змагання, суперництво між учасниками словесної дуелі. Такий вид перетворюється на мовну гру, в якій сперечання стає самоціллю. Ігровий елемент можна виокремити в різних видах суперечок, зокрема політичній, юридичній (про теоретико-ігрову модель суперечки - див. далі).

Окрім зазначених видів, у сучасній літературі вирізняють ще конструктивну та неконструктивну (деструктивну) суперечки. Підставою для такого поділу стало виявлення взаємосуперечливої інформації, якою обмінюються учасники суперечки. Неконструктивною називають суперечку, коли її учасники лише висловлюють взаємосуперечливу інформацію, а конструктивною - коли учасники не лише обмінюються взаємосуперечливою інформацією, а й критично аналізують її, осмислюють з певних позицій, синтезують інформацію в якісно нове знання. Така конструктивна суперечка має евристичне значення у всіх видах діяльності людей.

Методи (засоби) ведення суперечок конкретизують стратегію і тактику її проведення для досягнення мети. Стратегія - це найзагальніші принципи та засоби аргументації для доведення істинності чи хибності певних тверджень і переконання учасників суперечки. Тактика суперечки виявляється в двох аспектах - психологічному і логічному.

1. В психологічному аспекті кожен учасник вибирає свою тактику поведінки: а) активно поринути в мовну дуель і захищати свою думку; б) не вступати в суперечку, зайняти позицію спостерігача і вичікувати, чим закінчиться суперечка.

2. У логічному аспекті учасник суперечки здійснює пошук і відбір аргументів та контраргументів, найбільш доказових і переконливих для конкретної аудиторії.

Суб'єктивні засоби переконання інших учасників суперечки називають тактичними прийомами. їх поділяють на коректні й некоректні. До перших належать тактичні хитрощі, за допомогою яких можна відстояти власну думку з власного питання, переконати співучасників, змусити їх погодитися зі своїм поглядом, зокрема: прийом наступу ("Кращий захист - це наступ"); спростування тези опонента (противника) наведеними ним аргументами; перекладання "тягаря" доведення тези опонентові, знаходження несподіваного для нього висновку та ін.

До некоректних прийомів належать тактичні хитрощі, за допомогою яких один з учасників суперечки намагається ввести в оману тих, з ким він сперечається, подає хибне положення за істинне, приховує правду, дезінформує опонентів. Сукупність таких прийомів називають софістикою. Феномен софістики як властивість суперечки осмислювали вже давньогрецькі філософи. Наприклад, Арістотель, аналізуючи софістику, зазначав, що у суперечці софісти мають такі наміри: "по-перше, створити видимість того, що вони спростовують; по-друге, показати, що співрозмовник каже неправду; по-третє, змусити його до того, що не узгоджується зі загальноприйнятим; по-четверте, змусити розмовляти неправильно, як чужинець; зрештою, змусити його говорити часто одне і те саме.

У контексті суперечки софістика - міркування людей, котрі хибність завуальовують під істину, поверховість міркувань - під глибину, "уявну мудрість" - під справжню мудрість. Це сукупність софістичних прийомів, розроблених і використаних певними суб'єктами з метою омани інших учасників суперечки. Кожен окремий софізм, побудований пропонентом або опонентом, з погляду логіки, - це хибне міркування, в якому навмисно порушено закон логіки, внаслідок чого виникає логічна помилка. Отже, логічні помилки, якщо їх допускають учасники суперечки навмисно, класифікуються як софістичні прийоми.

Софістика, створюючи "уявну мудрість", може справити великий ефект на учасників суперечки. Про це писав французький філософ Д. Дідро. "Хіба не може будь-який софізм вразити мене сильніше, ніж серйозний доказ?"

З погляду теоретико-ігрової семантики, софістика - гра розуму зі словами (надання їм різних смислів, інверсії, тропи тощо). У дискурсі софістика - не пошук істини, а мовна гра, в якої слово має свою самоцінність. Найпоширенішими в сучасних суперечках є софістичні прийоми, що використовують окремі суб'єкти - - "підміна поняття", "спотворення змісту поняття", "підміна тези" (про це - див. далі).