Логіка - Конверський А.Є. - 8. Модальні судження

Крім розглянутих простих суджень у традиційній логіці розглядають ще й такий вид простих суджень як "модальні судження".

М о д а л ь н и м судженням називається таке просте судження, в якому відношення між предметом думки і ознакою предмета думки обумовлюється своєрідним характером зв'язку. Наприклад, "Необхідно, що вода кипить при 100°".

Цей характер зв'язку фіксується спеціальними оцінками, які називаються модальностями.

Модальність (від лат. Modus - міра, спосіб) - це оцінка висловлювання, яка проголошена з тієї чи іншої точки зору. Модальні оцінки виражаються за допомогою понять: "необхідно", "можливо", "ймовірно", "доведено", "обов'язково" тощо.

У традиційній логіці модальні судження за природою модальності поділяють на : а)судження за об'єктивною модальністю і

б) судження за логічною модальністю.

За об'єктивною модальністю судження поділяють на:

1) судження можливості;

2) судження дійсності;

3) судження необхідності.

Судженням м о ж л и в о с т і називається таке модальне судження, в якому відображена реально існуюча, але не реалізована можливість.

Наприклад, "Можлива образа словом", "Можливий позитивний результат іспиту" тощо.

Судженням д і й с н о с т і називається вид модального судження, в якому дещо відображається як уже існуюче в дійсності.

Наприклад, "Робота першого блоку ЧАЕС зупинена", "Конституція України прийнята" тощо.

Судженням н е о б х і д н о с т і називається модальне судження, яке відображає неминучість існування якогось предмета, явища, або зв'язку між ними.

Наприклад, "Після зими необхідно приходить весна", "Необхідно, що всі закони затверджує Верховна Рада", "Необхідно, що всі свідки повинні говорити правду" тощо.

За логічною модальністю судження поділяють на:

1) проблематичні (ймовірні) та

2) достовірні.

П р о б л е м а т и ч н и м називається такий вид модального судження в якому яка-небудь ознака стверджується або заперечується відносно предмета думки лише передбачувано.

Наприклад, "Тут імовірно, була симуляція крадіжки". Треба розрізняти проблематичні судження і судження можливості.

Наприклад, візьмемо два судження:

1. "Можлива побудова мосту через річку" і

2. "Ймовірно, в цьому місці побудувати міст через Дніпро".

Перше судження є судженням можливості, оскільки у ньому виражене знання про те, що в дійсності можливо розв'язати таке завдання, як побудову мосту через річку. Друге судження проблематичне, оскільки у ньому зафіксоване знання про те, що дана дія може конкретно реалізуватися. Судження можливості висловлюється у результаті глибшого вивчення предмета. Виражене в ньому знання є завершеним.

А проблематичне судження виражає знання передбачливе, незавершене. Передбачуване твердження про належність певної ознаки у предмета означає, що цей предмет може й не мати цієї ознаки.

Наприклад, "Ймовірно, підозрюваний знав потерпілого до вчинення злочину" тощо.

До с т о в і р н и м називається судження в якому фіксується знання, що містить цілковиту визначеність про належність ознаки предмету.

Наприклад, "Достовірно, що діагоналі квадрату при перетині утворюють прямі кути".

У сучасній логіці існує цілий розділ, який вивчає типологію модальностей, їх природу і основні функції в пізнавальній діяльності і практиці міркувань.

9. Запитання

Надзвичайну роль у пізнанні та практиці міркування відіграють думки, що втілені в запитальних реченнях. Розв'язання різноманітних проблем передбачає постановку тих або інших запитань. Від вірного, своєчасного, послідовного формулювання запитань значною мірою залежить успішне розв'язання проблеми. Часто ми висуваємо запитання не тільки в процесі розв'язання нових завдань, які стоять перед наукою чи практикою, але й у процесі засвоєння, оволодіння уже навяни-ми знаннями. Таким чином,

З а п и т а н н я - це думка, в якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначеності.

Запитання, на відміну від судження, оцінюються не як "істинні" чи "хибні", а як "логічно коректні" чи "логічно некоректні".

Логічно к о р е к т н и м називається запитання, на яке можна дати істинну або хибну відповідь.

Наприклад, "Хто може бути обраний Народним депутатом ?", "Чому дорівнює відстань від Землі до Сонця ?".

Логічно н е к о р е к т н и м називається запитання, на яке не можна дати ні хибної, ні істинної відповіді.

Логічно некоректні запитання бувають двох видів:

а) тривіально некоректні запитання, і

б) нетривіально некоректні запитання.

Тривіально некоректним є запитання на яке не можна дати ніякої відповіді.

Тривіально некоректні запитання втілюються в реченнях, що містять неясні (невизначені) слова або словосполучення. Наприклад, "Які інтенції властиві квадрату в точці перетину його діагоналей ?".

Нетривіально некоректним називається запитання, на яке не можна дати істинної відповіді. Такі запитання називають ще провокаційними. Наприклад, "Коли перестануть вирощувати ананаси на Місяці?", або "Коли Україна перестане загрожувати Польщі?" і т.д.

Існує типологія відповідей на запитання. Серед істинних відповідей на запитання розрізняють:

а) правильні відповіді, і

б) неправильні відповіді.

П р а в и л ь н о ю відповіддю називається відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність.

У свою чергу, відповідь, яка повністю усуває пізнавальну невизначеність називають с и л ь н о ю, а яка не повністю - с л а б к о ю.

Наприклад, маємо запитання "Хто відкрив Америку ?".

Сильною відповіддю на це запитання буде: "Христофор Колумб", а слабкою - "Іспанець", "Якийсь іноземець" тощо.

Н е п р а в и л ь н и м и називаються відповіді, які не знижують пізнавальної невизначеності.

У таких відповідях частково або повністю повторюється інформація передумови запитання.

Наприклад, на запитання "Кому із видатних письменників XIX ст. належить авторство роману "Граф Монте-Крісто"?" маємо неправильну відповідь: "Видатний письменник XIX ст.".