Маркетингова цінова політика - Литвиненко Я.В. - Кредитно-грошова система

Кредит є одним із невід'ємних елементів фінансово-грошової системи, а також частиною ринкових відносин між підприємствами та різними фінансовими установами. Кредити надаються в основному у грошовій формі, проте можуть бути й у товарній або натуральній. Кредит, як і ціна, виражає вартість, але без руху товарів і процесів купівлі-продажу, тому характер цих відносин не є двостороннім.

В умовах ринкової економіки, під час перерозподілу грошових коштів між підрозділами національної економіки, виникає дисбаланс між окремими її галузями. Головною причиною при цьому є дія закону попиту, відповідно до якого визначаються ціни на товари. Як наслідок, ціни на продукцію з недостатнім рівнем пропозиції мають тенденцію до зростання, й у ці галузі відбувається переливання капіталу, тоді як інші галузі відчувають його дефіцит. Покрити дефіцити можна двома шляхами: за рахунок бюджетних коштів або за рахунок кредитів. Перший шлях не є ефективним, тому що надані підприємству кошти до держбюджету, як правило, не повертаються. Другий шлях є більш ефективним. Фінансування проводиться національним або комерційними банками з умовами повернення наданих коштів з відсотками (на покриття банками своїх витрат та отримання прибутку). Тому посередньо зростання ціни сприяє розвитку кредитної системи. Збільшення цін на засоби виробництва, сировину сприяє зростанню витрат виробника, які він може покривати за рахунок власних коштів або брати кредити в банках.

Зростання цін сприяє, з одного боку, розвитку кредитних операцій, а з іншого — зростанню витрат, до яких додаються відсотки за користування кредитом. Ціна має також велике значення під час визначення розміру кредиту, оскільки його видають тільки під закупівлю матеріального ресурсу, або укладеної угоди. Чим вища ціна, тим більший кредит бере підприємство. Ціна кредиту встановлюється залежно від попиту на нього та темпів інфляції. Інфляційне очікування сприяє зростанню відсоткової ставки за кредит. Через високий ризик кредити надають на невеликий строк, й у цьому випадку вони стають короткостроковими. Крім того, інфляційні процеси сприяють збільшенню позикового відсотка, тому що комерційний банк зацікавлений у покритті збитків від інфляції. Суб'єкт, який отримує кредит, згоден відшкодувати банку збитки від інфляційних процесів, але при цьому збільшивши витрати на виробництво та ціни на товар.

На розмір позикового відсотка впливають темпи розвитку виробництва: з його зростанням збільшується товарне виробництво, а також зростають джерела формування кредитів та потреб у них. Але можливі ситуації, за яких обсяги кредитування збільшуються за зниження обсягів виробництва. При цьому збільшуються виробничі та товарні запаси, які кредитуються. Кредитна маса збільшується за рахунок кредитної емісії. Постійне зростання цін надає кредиту ризикового характеру, тому ставки також зростають. За такої ситуації більшість підприємств не може взяти кредиту, що впливає на їх можливості придбати сировину, матеріали й об'єктивно зменшує виробництво продукції. Особливо це стосується обробної та харчової промисловості.

Ризик неповернення кредиту виникає також при збільшенні цін на продукцію паливно-енергетичного комплексу, що пов'язано зі зменшенням видобутку нафти та газу. Така тенденція спостерігається й у сільському господарстві. Але крім підвищення цін на паливно-мастильні матеріали та запасні частини для них, добрива, тут має місце ще й такий чинник, як сезонність виробництва. Відбувається аналогічна ситуація й з підприємствами, які переробляють сільськогосподарську продукцію.

Співвідношення ресурсів кредитування та кредитів невід'ємно пов'язане з узгодженням товарної та грошової маси.

Якщо грошова маса під кредитування більша за товарну, то вільні гроші використовуються неефективно й не підтверджуються товарною масою. Якщо товарна маса більша за грошову, то продукція не реалізується й залишається в товарних запасах, що не дає змоги відтворити всі витрати виробника.

Особливий вплив на рівень цін має ставка за користування кредитом. Цей чинник дає змогу збільшити або зменшити ціну завдяки такому механізму:

• по-перше — зниження відсотків за користуванням банківським кредитом дає змогу зменшити витрати за відповідною статтею витрат підприємства. Кошти, які залишаються, можуть використовуватись підприємством на розширення виробництва, інвестування в інші підприємства; розширення обсягів виробництва продукції;

• по-друге — виникає загроза нецільового використання кредитів, коли кошти вкладаються не у виробництво, а на виплату заробітної плати робітникам, придбання валютних коштів, амортизацію засобів, які не використовуються у виробництві, та ін.

Таким чином держава, при встановленні відсоткової ставки, впливає на ціну на вироби. Це також дає змогу впливати й на строки кредитування підприємств.