Маркетингова цінова політика - Литвиненко Я.В. - Розділ 5. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

5.1. Організація контролю за цінами з боку держави

Головною ознакою ринкової економіки є вільні відносини між суб'єктами господарювання та вільне ціноутворення. Але в будь-якій державі навіть з розвинутою ринковою економікою абсолютно вільного ціноутворення не може бути.

По-перше, діють об'єктивні економічні закони, які обмежують ціни. Так, будь-який виробник або підприємство, яке реалізує товар, не можуть запропонувати нижчу ціну на свій виріб, ніж вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, робочої сили, непрямих витрат, тобто нижчу від собівартості. З іншого боку, вони не можуть установлювати вищу ціну, ніж ціна попиту, тобто та, за якою споживач може придбати цей виріб. Якщо ці вимоги не виконуються, то виробник може не отримати навіть ті кошти, які він вклав при виробництві продукту.

По-друге, в умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений у встановленні надто високих цін, тому що це об'єктивно зменшує обсяги реалізації його продукції та розміри майбутнього прибутку. В умовах конкурентного ринку постійно відбувається боротьба за ринки збуту, й головним чином це впливає на зміни в цінах товарів. Це дуже складний процес, який має свої правила, норми та яких повинні додержуватись усі суб'єкти, які діють на ринку.

По-третє, у будь-якій державі (чи з розвинутою ринковою економікою, чи з командно-адміністративною системою) державні органи впливають на процеси ціноутворення. Так, в Україні діють різні ціни за ступенем регулювання — фіксовані, регульовані, вільні, індикативні. Треба зазначити, що в деяких країнах частка регульованих цін є досить значною.

Кризові ситуації в різних країнах, особливо світова криза 1929—1933 рр., викликали необхідність збільшення частки і додаткового регулювання цін з боку держави. Теоретичною базою стала робота економіста Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей".

У більшості країн діє так звана змішана економіка, яка базується на ринковій конкуренції та макроекономічному регулюванні з боку держави. При цьому держава займає окремо визначене місце. Перехід будь-якої держави до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки в цілому, але при цьому збільшується кількість спадів, кризових ситуацій. Держава повинна втручатись в економічні процеси, щоб знизити наслідки таких негативних явищ. Вплив держави на ціни є спробою зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, перерозподілу фінансових ресурсів між галузями, підприємствами. В цілому вони мають антикризовий характер.

Проте державний вплив на ціни здійснюється не тільки через систему ціноутворення. Держава регулює ставки оподаткування, відсоткові ставки за кредити, розміри орендної плати, зменшення деяких витрат підприємства тощо.

Особливе значення надається антимонопольному регулюванню, яке передбачає різні заходи, санкції проти підприємств-монополістів, причому як природних, так й несумлінних у ділових відносинах. До таких, зокрема, належать:

• дискримінація різних підприємств;

• відмова надання різних знижок деяким клієнтам, особливо посередникам та підприємствам роздрібної торгівлі;

• установлення будь-яких примусових умов при укладанні договорів на постачання товарів, сировини, заздалегідь неприйнятних для споживача (у роздрібній торгівлі така ситуація може виникнути при продажі товарів у наборі);

• примушення підприємств купувати товари тільки в окремо визначеного виробника й заборона укладати угоди з іншими, тобто обмеження конкуренції;

• запропонування демпінгових цін, нижчих, ніж у конкурентів, та нижчих, ніж собівартість;

• відмова у постачанні товарів для окремих підприємств, які реалізують їх, за будь-якою причиною;

• повний контроль за встановленням ціни виробником у роздрібній торговельній мережі в цілому на всій території та ін.

За таких умов тільки антимонопольний комітет може приймати відповідні рішення та припиняти цю практику. Метою державного регулювання цін є:

1) забезпечення співвідношення між монополією та конкуренцією, за якого не виникало негативних наслідків для економіки, проведення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

2) стримування інфляційного зростання цін запровадженням таких заходів, які б усували причини його виникнення. Головною причиною необґрунтованого зростання цін на продукцію державних підприємств є їх монопольне становище. Як наслідок такого підвищення цін з'являється дефіцит товарів, зростають ціни на сировину та паливо, зникає звичайна конкуренція;

3) соціальний захист населення, суть якого полягає в диференційованому підході до встановлення чи зміни роздрібних цін на окремі товари або послуги з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення, в забезпеченості продуктами (насамперед першої необхідності) різних груп і верств населення з різним рівнем доходів. Особливо це стосується населення з невеликими доходами та які не мають можливості їх збільшити (пенсіонери, діти дошкільного та молодшого шкільного віку, інваліди 1-ї та 2-ї груп тощо). До таких заходів належать пільги за тарифами на житлово-комунальні послуги, проїзд в транспорті, спеціально визначені місця обслуговування та ін.;

4) активна роль держави у формуванні попиту населення та вихованні його смаку. Це відбувається завдяки встановленню знижених цін, пільг з податків на товари, за якими держава прагне збільшити обсяги реалізації. Вирішити цю проблему можна, зменшивши податки для виробників, надавши дотації на продукцію, забезпечивши виробникові збуту продукції через свої підприємства торгівлі та ін.;

5) сприяння обмеженню споживання соціально-шкідливих товарів або тих, які можуть загрожувати життю та здоров'ю людини (наприклад, тютюнові вироби, наркотики та ін.).