Маркетингова цінова політика - Литвиненко Я.В. - Сполучені Штати Америки

У більшості держав з розвинутою ринковою економікою запроваджуються різні методи державного регулювання цін, які відповідають загальній політиці держави та напрямам розвитку економіки.

Сполучені Штати Америки

Так, у Сполучених Штатах Америки до 80-х років XX ст. ціни в основному були вільні. Централізоване регулювання здійснювалось тільки на обмежені групи споживчих товарів. Але й це обмежене регулювання (підвищення роздрібних цін) після позитивних наслідків (підвищення зайнятості населення, зростання заробітної плати, збільшення валового національного продукту) призвело до негативних наслідків. Заморожування цін і заробітної плати обмежувало обіг коштів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів.

Недостатні інвестиції в енергетичне господарство спричинили втрату зацікавленості у добувних галузях, у розробці нових родовищ нафти, газу, що привело до збільшення імпорту цих товарів. Тепер державне фінансування та регулювання цін обмежені й головним завданням є активне запровадження ринкових відносин та методів непрямого регулювання цін, серед головних напрямів якого можна виокремити:

• регулювання кредитно-грошової політики через облікові ставки банківських кредитів (це головним чином стосується федеральних резервних банків);

• державну закупівлю товарів з метою зменшення дефіциту та розвитку конкуренції;

• зменшення дефіциту державного бюджету;

• диференційовану податкову політику та ін.

Пряме державне регулювання застосовується тільки для підприємств-монополістів, які підпадають під антитрестовське регулювання. В цілому в США контролюється 5—10 % цін.

На продукцію окремих галузей (сільського господарства, молочної, харчової промисловості) держава встановлює так звані контрольні ціни. За ними сільськогосподарський виробник має можливість отримати від держави позику під врожай поточного року та розплатитися після реалізації врожаю за ринковими цінами. Якщо ринкова ціна є нижчою, ніж контрольна, встановлена Конгресом, то держава зобов'язується викупити врожай за цими цінами. З 1985 р. проводиться політика, спрямована на зниження позикової ставки за кредитами, які надаються фермерам.

Франція

У Франції державою прямо регулюються ціни на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги. До державного сектору в економіці країни належать тільки галузі-монополісти (газова промисловість, електроенергетика, транспорт), а також національний і комерційний банки, страхові компанії. Для підприємств цих галузей встановлюються більшість показників та параметрів господарської діяльності. Сьогодні державою регулюється 20 % цін, тоді як решта 80 % — вільні. Регулювання цін у Франції є однією зі складових загальної державної політики регулювання економіки.

У зв'язку з економічною кризою в середині 60-х років уряд Франції почав проводити нову економічну політику (розвиток без інфляції) з одночасним замороженням цін на продукти харчування та послуги. Така політика жорстокого регулювання тривала до 80-х років і здійснювалася через:

• контракти стабільності — угоди держави з підприємствами-виробниками, за якими останні могли підвищувати ціни на одні товари, але водночас знижувати на інші. Головною метою була підтримка стабільності загального рівня цін;

• програмні контракти — контракти на товари, які контролювалися державою. Підприємство-виробник мало надавати державним органам всю інформацію стосовно власних інвестицій, фінансового стану, зайнятості, перспектив розвитку і виходу на зовнішній ринок, а також щодо встановлення цін, стану ринку та конкуренції, якості виробів тощо. Останнє слово стосовно цін залишалось за державою;

• контракти проти підвищення цін — це контракти, за якими уряд брав на себе зобов'язання не застосовувати заходів щодо підвищення витрат виробництва.

Також уряд Франції почав застосовувати політику блокування та регулювання цін. Але згодом з'ясувалося, що така система жорсткого контролю за цінами діє досить неефективно — ринок став менш гнучким, стримувалося виробництво, обмежувалася мобільність ринків праці, товарів та послуг. Тому уряд Франції прийняв нову програму лібералізації цін. Починаючи з середини 80-х років з-під державного контролю було виведено до 90 % цін промислового виробництва. Контроль за цінами набув іншого характеру. Головними стали непрямі методи регулювання. Тому водночас з рішенням про лібералізацію цін було прийнято рішення про цінову конкуренцію, за яким заборонялось утворювати будь-які спілки виробників, імпортерів, оптових та роздрібних фірм, які реалізують товари, а також заборонялись угоди про різні види мінімальних та рекомендованих цін.

Водночас зі зміною політики уряду Франції в галузі регулювання цін було змінено й систему органів ціноутворення, які були перетворені у департаменти з конкуренції Міністерства з планування та фінансів, галузевих міністерств. Головним завданням контролерів став нагляд за державною дисципліною цін.