Банківський нагляд - Васюренко O.B. - 6.2. Порядок проведення реорганізації банків

Реорганізація банку — це добровільне чи вимушене припинення діяльності банку і зміна його організаційно-правової форми шляхом передачі його майна, прав та обов'язків іншим банкам чи правонаступникам .

Реорганізація банку на відміну від ліквідації банку, здійснюється з метою запобігання процедурі банкрутства, збереження потенціалу і основних засобів банківської установи, відновлення ефективної діяльності.

Реорганізація банків протягом останніх десятиліть є важливим інструментом перетворень у банківському секторі. Вона сприяє: активізації процесів консолідації банків; розвитку структури банківського сектору в напрямі оптимального поєднання великих банків з розгалуженою мережею філій, універсальних і спеціалізованих банків; створенню умов для розширення спектру банківських послуг та розвитку нових сегментів ринку банківських послуг. У цілому злиття обходяться значно дешевше, ніж створення нових банків чи відкриття філій, а тому і керівництво банків, і власники надають перевагу саме їм.

Реорганізація банку може бути здійснена за рішенням його власників, за рішенням Національного банку України, або за рішенням тимчасової адміністрації, погодженим з Національним банком України (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Види та способи реорганізації банку

Порядок здійснення реорганізації банку за рішенням Національного банку України або тимчасового адміністратора встановлюється Законом України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із Законом України "Про господарські товариства", нормативноправовими актами Національного банку України за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку.

У разі здійснення реорганізації банку за рішенням його власників шляхом перетворення план реорганізації банку не складається.

Національний банк може відмовити у наданні попереднього дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності.

За змістом способи реорганізації можуть бути об'єднувальні, розподільчі та реорганізація шляхом перетворення.

До об'єднувальних способів належать злиття та приєднання. Злиття передбачає припинення діяльності двох (або кількох) банків як юридичних осіб і передачу всіх майнових прав і зобов'язань цих банків новоствореному банку. Приєднання передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу усіх його майнових прав і зобов'язань іншому банку на правах філії чи без відкриття філії.

До основних чинників, що визначають необхідність та доцільність злиття банківських установ та їх приєднання, можна віднести такі: підвищення рівня капіталізації; збільшення частки банку на ринку кредитів, депозитів чи інших видів банківських послуг; зниження рівня витрат і собівартості банківських послуг; зниження рівнів фінансових і нефінансових ризиків; вихід на нові ринки; підвищення конкурентоспроможності тощо.

До розподільчих способів реорганізації можна віднести поділ та виділення. Поділ передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи і передачу за розподільчим актом у визначених частинах усіх його майнових прав і зобов'язань кільком новоствореним банкам. Виділення передбачає створення банку (або кількох банків), якому (яким) за розподільчим актом у відповідних частинах переходять майнові права і зобов'язання банку, який реорганізовується.

При об'єднувальних та розподільчих способах реорганізації не допускається реорганізація, що не забезпечує відновлення ліквідності і платоспроможності та необхідного рівня капіталізації.

Слід зазначити, що з метою підвищення ефективності роботи великих банків, а також в умовах кризової ситуації може виникнути потреба розділити капітал великих банків, реорганізувати банки через їх поділ, а також виділення (за умови достатності капіталу кожного з банків, у тому числі новостворених), підставами для чого можуть бути: наявність значного обсягу проблемних кредитів і збитків; неякісний менеджмент, ускладнення прийняття оптимальних управлінських рішень і їх реалізація; конфлікт інтересів власників; необхідність виділення спеціалізованих банків, діяльність яких спрямована на обслуговування певних галузей, народногосподарських комплексів, для реалізації конкретних програм, проектів.

Крім того, реорганізація банку може відбуватися шляхом перетворення, яке передбачає зміну юридичною статусу товариства, у вигляді якого було створено банк. При перетворенні банку з одного виду на інший до новоствореного банку переходять усі майнові права і зобов'язання банку, що реорганізовується.

Підставами для реорганізації банку шляхом перетворення можуть бути: переорієнтація напрямів діяльності, збиткова діяльність окремих філій, необхідність зміни умов капіталізації та управління тощо.

Різні способи реорганізації можуть бути застосовані не тільки щодо проблемних банків, а й до будь-яких, що функціонують нормально. У ході реорганізації банк може вирішувати такі типові проблеми: зміна організаційної структури (відкриття відокремлених структурних підрозділів, у тому числі філій, скорочення й ліквідація частини підрозділів, зміна, оновлення складу та чисельності працівників і керівників); зміна складу учасників, а також організаційно-правової форми; входження до тих чи інших банківських груп; зміна наявних бізнес-процесів, технологічного процесу обслуговування клієнтів, менеджменту в цілому.

Банки, які внаслідок реорганізації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення припиняють свою діяльність як юридичні особи, виключаються з Державного реєстру банків і втрачають ліцензію на здійснення усіх банківських операцій. Банки — юридичні особи, створені в результаті реорганізації шляхом злиття, поділу, виділення, зобов'язані здійснити реєстрацію банку та отримати ліцензію на проведення банківських операцій у Національному банку. При реорганізації банку шляхом приєднання, перетворення вносяться відповідні зміни до статуту банку-правонаступника. При реорганізації банку шляхом виділення зі зменшенням статутного капіталу банку, що реорганізовується, вносяться відповідні зміни до статуту банку, що реорганізовується.

Реорганізація банків здійснюється в кілька етапів: підготовчий етап; здійснення заходів, передбачених планом реорганізації; завершення реорганізації (рис. 6.2).

Підготовчий етап передбачає: отримання дозволу Національного банку на реорганізацію та прийняття рішення про реорганізацію (якщо реорганізація банку здійснюється за рішенням його власників); прийняття рішення Національним банком про примусову реорганізацію банку в разі істотної загрози платоспроможності банку за умови, що є пропозиція іншого банку про приєднання або злиття з цим банком; прийняття та погодження з Національним банком рішення про примусову реорганізацію (якщо реорганізація банку здійснюється за рішенням тимчасової адміністрації). Водночас на підготовчому етапі затверджується план реорганізації банку.

На другому етапі згідно з планом реорганізації банку передбачається здійснення таких заходів: отримання власниками істотної участі в банку письмового дозволу Національного банку на придбання або збільшення істотної участі в банку-правонаступнику; інвентаризація та оцінка активів і зобов'язань банку; складання передавального акту (у разі проведення реорганізації шляхом злиття, приєднання або перетворення) або розподільчого балансу (у разі проведення реорганізації шляхом поділу або виділення); затвердження передавального акту або розподільчого балансу.

На етапі завершення реорганізації банку передбачається: внесення до Державного реєстру банків запису про виключення банку, що реорганізувався; внесення до Державного реєстру банків запису про реєстрацію банку-правонаступника.

Способи і процедури реорганізації банків можуть бути різними, однак оцінювання можливих фінансових результатів та здійснення контролю за цими процесами покладено на Національний банк України.