Охорона праці - Москальова В.М - Як класифікується шум за санітарними нормами?

Згідно з санітарними нормами гігієнічна оцінка шуму класифікується за двома принципами:

характером спектру;

часовими характеристиками. За характером спектру шуми поділяються на :

широкосмугові, з безперервним спектром шириною більше однієї октави;

тональні, в спектрі яких є виражені дискретні тони.

Тональний шум має спектр тони якого мають значні інтервали в одній смузі над іншою понад 10 дБ (робота дискових пил).

За часовими характеристиками шуми підрозділяють на :

постійні, рівень звуку яких за 8-годинний робочий день змінюється в часі не більше ніж на 5 дБ (А);

непостійні, рівень звуку яких за 8-годинний робочий день змінюється в часі понад 5 дБ (А).

Непостійні шуми в свою чергу розподіляються на такі, що:

постійно змінюються в часі (нестійкі, хиткі);

переривчасті, рівень звуку яких лишається постійним, складає ще більше;

імпульсні, що мають один або декілька звукових сигналів, тривалість яких менше 1 с.

За характером змін, що відбуваються в часі, шуми бувають стабільними і нестабільними.

Які характеристики шуму впливають на його гігієнічну оцінку?

Для гігієнічної характеристики шуму і Його оцінки при розповсюдженні звуків будь-якої частоти використовують явище відбиття, переломлення, дифракції і інтерференції.

У приміщеннях фронт хвилі натикається на його стіни, при цьому частота звуку передається через перешкоду, а частина зворотно відбивається у приміщення. Всередині приміщення створюється багаторазове відбите звукове поле.

Звуки в приміщенні після відключення джерела шуму миттєво не щезають, а продовжують відбиватися від поверхонь, постійно поглинаючись.

Час, що витрачається на згасання звуку, називається часом реверберації.

Якщо на шляху розповсюдження звукової хвилі зустрічається перешкода, вона може її огинати. Це явище називається дифракцією. При низькочастотних хвилях більша частина звукової енергії внаслідок дифракції розповсюджується за межі перешкоди. Високочастотне випромінювання дає за перешкодою чітку акустичну тінь.

Якщо у звуковому середовищі одночасно розповсюджується декілька звукових хвиль однакової частоти, тоді вони збільшують гучність звуку, приходять у відповідну точку простору одночасно в одній фазі. Якщо протилежні фази звукових хвиль співпадають, гучність звуку зменшується.

Явище накладання звукових хвиль в акустиці називається інтерференцією.

У замкнутому приміщенні звукові хвилі від джерела шуму багатократно відбиваються від перешкод і створюють умови для прояву лункості в приміщенні. Цей феномен називається реверберацією.

Якщо зовнішні сили коливальної системи припиняють на неї діяти, тоді система починає коливатися з певною власною частотою коливань. Коли коливання зовнішнього середовища співпадають з власними коливаннями системи, амплітуда різко зростає, що викликає явище резонансу.

Що таке звукові порогові відчуття?

Фізичне поняття про звук характеризується такими параметрами, як частота коливань, звуковий тиск і інтенсивність звуку. Частота коливань звуку вимірюється в герцах (Гц).

Під звуковим тиском розуміють надлишковий тиск у звуковому полі Ар = Р- р, де Р - атмосферний тиск (Па), р - тиск у звуковому полі (Па).

Звукова енергія, що проходить за 1 секунду через 1 м2 площини, називається інтенсивністю звуку і вимірюється у Вт/м2.

Область звукового сприйняття обмежується так званими порогами, абсолютна величина яких залежить від частоти коливань звуку.

Мінімальна величина звукової енергії, що ледве сприймається вухом як звук, називається слуховим опорним порогом чутливості.

Верхня межа - це поріг больового відчуття, коли енергія звуку переходить у больове подразнення слухового аналізатора.

Саме низьке значення порогів має місце у діапазоні частот 1000-5000 Гц. Для стандартної звукової тональності прийнята частота 1000 Гц.

Оскільки властивість людського слухового аналізатора полягає у тому, що вухо реєструє значні діапазони звукового сприйняття, а відтак різниця між опорним та больовим порогом досить велика, Це пояснюється тим, що слуховим аналізатором розрізняється не різниця, а кратність зміни абсолютних величин характеристик звуку (ступневість сприйняття). Тому для зручності акустичних та гігієнічних вимірювань оцінки звукового сприйняття використовують не абсолютні фізичні величини, а відносні логарифмічні одиниці, такі як рівні інтенсивності звуку та його тиску, які визначаються у децибелах (дБ) або белах (Б).

Дві інтенсивності звуку, що відрізняються в 10 разів, мають різницю в логарифмічному вимірі 1 бел (Б), а якщо вони відрізняються в 100, 1000,10000 разів, то мають різницю в 2,3,4 Б. Оскільки вухо людини здатне сприймати зміну сили звуку в 10 разів меншу за бел, тому в практиці використовують одиницю, яка дістала назву децибел (ДБ).

Рівень звукового тиску в децибелах (дБ) визначається за формулою:

де Р - діюче значення звукового тиску (Па), р0 - пороговий опорний звуковий тиск (2 х 10* Па).

Рівень інтенсивності звуку (7) в децибелах (дБ) визначається за формулою:

де /’— інтенсивність виміряного звуку (Вт/м2), І0 - опорне значення інтенсивності звуку (10 Вт/м2)

Всі практично виміряні рівні звукового сприйняття знаходяться при частоті І 000 Гц у діапазоні від 0 (поріг відчуття) до 140 дБ (больовий поріг).

Для прийнятого стандартного тону частотою 1000 Гц поріг слуху молодої людини складає 0 дБ, що відповідає звуковому тиску Р0=2в10"5 Па та інтенсивності І0=10"12 Вт /м2. Больовим порогом прийнято вважати звук з рівнем інтенсивності 140 дБ, що відповідає звуковому тиску 2*102 Па і інтенсивності 102 Вт/ м2.

Отже, рівень звукового тиску 140 дБ - поріг переносимості рівня звуків. Звукові відчуття оцінюються за порогом дискомфорту (поява відчуття лоскотання, дотику, слабкого болю у вусі).

Суб’єктивно величина звуку, що сприймається, називається гучністю. Гучність є функцією інтенсивності звуку, частоти і часу дії, фізіологічних особливостей слухового апарату.

Рівень інтенсивності звуку використовують для акустичних розрахунків, а рівень звукового тиску для оцінки його дії на організм людини.