Сучасне високо розвинуте суспільство стимулює розвиток технологій, які базуються на самих передових досягненнях науки.
Найбільш важливим завданням є вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного та виробничого потенціалів. Створення такої системи взаємодії усіх учасників циклу, яка забезпечує науково-технічний прогрес, є головним завданням інноваційної політики держави. Остання представлена комплексом народногосподарських підходів та рішень, які визначають основні напрямки діяльності у відношенні нововведень, та пов'язані з науково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організацією виробництва та праці, економіки тощо. Але теорія і практика реалізації поставленої мети не може бути реалізована без відповідної стратегії на рівні держави.
Стратегія -- це змінність всіх або майже усіх екзогенних умов, які у короткостроковому аналізі є заданими константами. У змінних величинах виробничої функції - капіталі, праці і технології, саме останній грає головну роль при стратегічному плануванні. Не відбувається внаслідок переважно спадаючої граничної продуктивності чинників капіталу і праці, узятих окремо. Тільки технологічні зміни, збільшуючи граничну продуктивність усіх чинників, зумовлюють довгостроковий розвиток фірми у конкурентному середовищі.
Стратегічна поведінка фірми базується на концепції еволюції суспільства і економіки, тобто визнанні наявності "життєвого циклу" продукції і технології. Це означає, що метод екстраполяції існуючого стану речей не допоможе тим підприємцям, які бажають вести справу довго і вдало. Тому стратегія фірми завжди повинна бути пов'язана з інноваційною поведінкою. Й. Шумпетер суть господарювання визначав як новий момент, який виникає внаслідок необхідності долати чималі труднощі при відході від рутинних дій. Він писав: "Звичайний план є надійним, бо базується на речах добре відомих з досвіду; новий же повинен виходити з передбачення, яке існує тільки в уяві. Це зовсім різні речі: йти за новим планом - значить будувати дорогу; керуватися звичайним - йти існуючою дорогою". Однак, здійснювати зміни без руйнування минулого і інновацій неможливо. Тому стратегічний вибір - це передусім шлях технологічних інноваційних змін.
Плідна технологія вимагає постійного оновлення продукції, інакше фірму можуть випередити конкуренти. Особливе значення тут приділяється активній науково-дослідній роботі на всіх етапах життєвого циклу. Причому дуже важливо вчасно визначити фазу "старіння" і перемкнути дослідження і розробки на інший тип базової технології, оскільки інерція удосконалень може вступити в конфлікт з економічним віком базової технології.
Коли нова технологія відрізняється від старої і технічно, і організаційно, і з економічного боку, то фірми часто вимушені відмовлятися від діяльності в традиційній галузі виробництва. Тому можна отримати ознаку базової інновації. Динаміка змін, особливо при з'єднанні меж плідної і мінливої технології, примушує фірми особливу увагу приділяти науковим і технологічним розробкам, щоб не відстати від конкурентів. За таких умов посилюється значення стратегічної функції управління фірмою і якості роботи аналітичних служб.
За умови здійснення політики технологічних змін існують певні прогресивні співвідношення між фазами і темпами інноваційного процесу. Ці співвідношення можуть бути орієнтиром інноваційної поведінки фірм.
Сучасні дослідження показують, що роль "локомотивів" технологічних змін виконують інновації-продукти. Так, у США останні десятиріччя структура витрат на промислові дослідження і розробки мала такий вигляд:
o виробництво нових продуктів - приблизно 35 %;
o удосконалення існуючих продуктів - 45 %;
o нова технологія - 20 % загальних витрат. Інновації-продукти грають ведучу роль у технологічних змінах, але 55 % з них неминуче потребують зміни за принципом мінливої технології, а 25 % таких інновацій визначають пряму необхідність зміни стабільної базової технології. Тому дуже важливо враховувати таку особливість сучасного інноваційного процесу, як необхідність підкорення технологічних нововведень фірми її продуктовим інноваціям. Це означає, що впровадження нової технології повинно здійснюватися переважно у межах підготовки виробництва нових виробів.
Крім цього, потрібно враховувати історичну закономірність розвитку матеріально-технічної бази виробництва, яка вказує на зростання, системність і комплексність об'єкта технологічних змін. Виділення окремих машин, приладів, агрегатів, видів продукції як кінцевого результату інноваційного процесу вже не є достатнім для створення ефективної стратегії розвитку. Сьогодні треба бачити увесь комплекс техніко-організаційних проблем і суміжних результатів, що пов'язані із здійсненням технологічних змін. Ю. В. Яковець, узагальнюючи різні дослідження, робить висновок, що самою важливою особливістю сучасної науково-технічної революції є утворення відносно кожного виробництва цілісного ряду машин, які об'єднані єдиною технологією, охоплюють виробничий процес від початку і до кінця, включаючи допоміжні і сервісні роботи, а також процеси підготовки нових кадрів і нової організації праці (32, 33]. Таким чином, утворюється не просто технічна, а техніко-економічна виробнича система.
При стратегічному управлінні фірмою важливою є підтримка певної пропорції між різними фазами інноваційного циклу. Звичайно, ця пропорція відображається через показники витрат на різних стадіях (фундаментальні, прикладні дослідження і витрати на впровадження, і розвиток нової технології):
o фундаментальні дослідження - 12-13%;
o прикладні - 21-23 %;
o розробки - 64-67 %.
Це співвідношення буде прямувати до такого: 1:10:100.
Приведені дані є середніми. Але в їх формуванні беруть участь різні фірми. Так, фундаментальні дослідження більше концентруються в університетах і великих корпораціях, прикладні роботи можуть активно виконувати малі венчурні підприємства, а процес впровадження потребує концентрації капіталу.
Важливим також є аспект галузі, де здійснюються технологічні зміни. Відомо, що інтенсивність останніх пов'язана насамперед зі структурною перебудовою нових галузей. У США такі галузі, на які приходиться трохи менше половини продукції обробної промисловості, витрачають на дослідження і розробки майже 90 % таких витрат у приватному секторі.
Сучасні процеси в економіці України не сприяють технологічним змінам належної інтенсивності. Висока інфляція, постійна зміна інституційного середовища, невдала промислова політика заморозили багато інноваційних проектів. Однак спостерігалися в кінці ХХ-го сторіччя і певні зсуви у цьому процесі (табл. 10.1). Що стосується сьогодення, то криза заморозила процес оновлення машинобудівної та інших галузей.
Таблиця 10.1. Оновлення продукції машинобудування України за період 1990-1998рр., %
Показник | 1990-1994 рр. | 1995 р. | 1996 р. | 1997 р. | 1998 р. |
Загальний обсяг товарної продукції машинобудування | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
Продукція, яка освоєна уперше | 6,7 | 5,5 | 4,7 | 9,1 | 8,0 |
Продукція, яка освоєна уперше за останні три роки | 20,6 | 17,9 | 16,4 | 21,9 | 20,1 |
Продукція, яка випускається 4-10 років | 50,3 | 51,4 | 50,5 | 43,5 | 47,1 |
Продукція, яка освоєна більше як 10 років назад | 22,4 | 25,2 | 28,4 | 25,5 | 24,8 |
Дані табл. 10.1 свідчать про те, що на зазначений період у машинобудуванні України збільшувалася частка продукції, яка освоєна уперше, і традиційної продукції. Це вказує на певну позитивну орієнтацію, викликану переходом до ринкової організації економіки, що припала саме на кінець ХХ-го сторіччя. Але, нажаль, на сьогодні істотних структурних зсувів у напрямі утворення сучасних наукоємних виробництв ще не простежується.
Реалізація стратегії технологічних змін базується на чітко складеному плані дій, що є результатом заздалегідь продуманої політики з чітко сформульованою метою, коштами і кадрами, які забезпечують досягнення кінцевого результату.
Розглянемо підходи до "технології" здійснення такого стратегічного вибору, спираючись на узагальнення відомих фахівців з проблем стратегічного планування У. Кінга і Д. Кліланда.
Стратегічне планування пов'язане з глобальними цілями фірми, зорієнтоване на майбутнє і дає оцінку чинникам зовнішнього середовища, на які фірма не може мати впливу. Невизначеність зовнішніх чинників зумовлює важливу особливість стратегічного /панування, а саме його адаптивний характер. Воно повинне бути гнучким і мати передбачувані можливості по реагуванню на зміну обставин або на виявлення прорахунків суб'єктивного характеру. Тобто реакція на нові обставини повинна бути запланованою.
Таким чином, стратегічний план - це передбачувана здатність фірми до змін своєї організації і реакції на випадки зовнішніх змін. Вона характеризується спроможністю фірми: " пропонувати на ринку нові товари;
o здійснювати наукові дослідження і розробки;
o здійснювати диверсифікацію своєї продукції; йти на злиття або придбання нових фірм;
o здійснювати організаційні інновації, міняючи організаційну структуру;
o ліквідувати нерентабельні виробництва:
o розширювати виробництво продукції;
o вести перманентне навчання персоналу;
o створювати нові ринки.
Головна цінність плану не сам документ, а процедури і рішення, які у ньому закладені. Тому план не є самоціллю, а головним його результатом вважають визначення цілей, стратегій
1 програм у поєднанні з відповідними схемами розподілу ресурсів відносно цього.
У процесі складання стратегічного плану важливо пам'ятати, що фірма це системна організація, яка складається з взаємопов'язаних підсистем, жодна з котрих не здатна функціонувати без інших.
Розділи стратегічного плану узгоджені з так званими елементами стратегічного вибору, які перебувають між собою в органічному зв'язку і відображають логіку і витрати на здійснення стратегічного плану. Таких елементів виділяють п'ять:
o генеральна мета фірми,
o основні цілі,
o стратегії,
o завдання,
o програми.
Розглянемо окремо кожен елемент з прикладами, що його ілюструють.
Мета фірми є першим кроком стратегічного планування технологічних змін. Фахівці вважають, що фірми, в яких не обговорюються і не визначаються генеральні цілі, неминуче втрачають можливості досягнення згоди серед її співробітників відносно існування загальної мети колективу. Тому важливо колективно обговорювати місію фірми, застосовуючи концепцію альтернатив майбутнього, коли розглядається не один такий сценарій. Процес визначення місії фірми не повинен бути дуже формалізованим. Якість стратегічного вибору підвищується, якщо є можливість використати імітаційне моделювання поведінки фірми.
Нині напрацьовано багато таких розробок, де застосовується діалоговий режим процесу вибору.
Генеральною метою або місією фірми є вибрана нею певна ніша ринку. Тому приклади генеральних цілей - це конкретні потреби суспільства, які має намір задовольнити фірма.
Основні цілі стратегії фірми пов'язані з точки зору економічних показників діяльності очікуваного прибутку на капітал, розмір дивідендів, параметри валових прибутків фірми. Особливо важливим є аналіз показників прибутковості фірми для довгострокового періоду, що є властивим саме стратегічному аспектові.
Розуміння критерію прибутковості фірми як основної мети у короткостроковому періоді приводить до того, що головна увага менеджерів концентрується на збільшенні обсягів продажів продукції. Але тут слід зазначити, що за умови зневаги менеджерів до інвестицій в майбутні виробництва і науково-дослідні роботи, положення фірми у майбутньому погіршиться.
Основні цілі прямо визначають зміст стратегії фірми як елемента стратегічного вибору. Вона може бути зорієнтованою на досягнення однієї або декількох цілей. Процес реалізації стратегії фірми складається з трьох стадій. На першій стадії фірма намагається досягнути своїх цілей за допомогою традиційної продукції.
Друга стадія пов'язана зі спробою розширити ринок збуту своєї продукції за рахунок іноземних ринків або модернізованих змінних якостей інших товарів.
Третя стадія - це впровадження нових продуктів у виробництво і створення нових ринків попиту на них. Виділення таких трьох стадій не означає, що вони повинні виконуватися послідовно.
Стратегії визначають конкретні завдання відносно їх здійснення. Кожне завдання складається з певних показників, як правило, економічного змісту, тобто:
o накреслюються числові орієнтири економічних показників
фірми при реалізації тієї або іншої стратегії,
чітко вказуються терміни виконання цих завдань.
Інструментом реалізації різних стратегій є програми, які актуалізують поставлені цілі, стратегії і завдання. Конкретна програма складається з сукупності окремих проектів і робіт, які зорієнтовані на виконання однієї чітко певної стратегії або завдання. Проект може реалізувати дії різного сорту для досягнення кінцевого результату. Це і науково-дослідні роботи, і конструкторські розробки, і збутові інновації, і власне, технологія виробництва продукції.
Вище було вказано, що стратегічна поведінка фірми і технологічні зміни є майже синонімами. Однак, в аналізі буде корисним бачити і окремі певні технологічні чинники, які впливають на характер стратегічного управління фірмою. Наведемо коротку їх характеристику.
Динаміка конкурентоздатності
Залежна стратегія
Принцип системності
Принцип комплексності
Принцип орієнтації переважно на інноваційний шлях розвитку
Принцип балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу
Висновки