Менеджмент у галузі охорони здоров'я - Баєва О.В. - Канада

У країні надання медичної допомоги організовано за принципами системи Беверіджа, за якою держава забезпечує безкоштовну, загальнодоступну і кваліфіковану медичну допомогу своїм громадянам. Система охорони здоров'я має профілактичну спрямованість. Водночас медична допомога не є безкоштовною, в повному розумінні слова пацієнти сплачують її вартість через податки. Крім цього, в країні існує мережа лікарів, які практикують приватно.

Система охорони здоров'я Канади має обґрунтовану законодавчу базу. її формування відбувалося в кілька етапів.

На першому етапі (початок 40-х років XX ст.) законодавчо закріплено надання цільових субсидій для спеціальних програм охорони здоров'я та для будівництва лікарняних закладів. Така нормативно-правова база сприяла розвитку мережі лікарняних закладів у країні.

На другому етапі (1957 р.) було прийнято закон про медичне страхування, який закріпив федерально-провінційний розподіл фінансових ресурсів на медичну допомогу. При цьому якісні показники надання медичної допомоги визначалися національними вимогами.

На третьому етапі (1968-1979 рр.) було прийнято законодавчі документи, які формували канадську систему медичного страхування Медікер та встановлювали розподіл коштів на лікарняну та позалікарняну медичну допомогу. В 1984 р. в Канаді було прийнято закон про охорону здоров'я, який закріпив основні принципи Медікеру:

o забезпечення сучасного рівня медичної допомоги в лікарнях;

o забезпечення медичною допомогою всіх громадян та тих, хто має право на проживання в країні незалежно від їх фінансового стану;

o державне управління неприбутковими провінційними системами медичного страхування;

o проведення взаєморозрахунків за медичні послуги, отриманих у лікарнях Канади.

Швеція

Державна політика Швеції в галузі охорони здоров'я спрямована на забезпечення рівних можливостей в отриманні медичної допомоги та створенні здорового способу життя для всіх членів суспільства. В 1983 р. у Швеції було прийнято закон про охорону здоров'я, згідно з яким кожний громадянин має рівні права на медичну допомогу, відновлення здоров'я та профілактику захворювань. Страхова система на випадок захворювання охоплює майже все населення країни.

Політика держави в галузі охорони здоров'я надала можливість провести низку структурну реорганізацію в галузі:

o розвиток первинної медико-санітарної допомоги;

o зростання терапевтичних ліжок, завдяки чому збільшився термін перебування хворого в стаціонарі;

o наближення медичної допомоги до місця проживання пацієнта, що реалізується, шляхом:

-розширення мережі районних лікарень;

-розвитку мережі будинків медсестринського нагляду;

- інтенсифікації процесу діагностики та лікування.

Державна політика в галузі охорони здоров'я передбачає жорсткий адміністративний контроль із боку державних структур над процесом надання медичної допомоги в закладах охорони здоров'я. Цей принцип має негативні наслідки:

o тенденція до вирівнювання доходів лікарів, що зменшує мотивування праці;

o бюрократизація;

o зниження ефективності надання медичної допомоги.

Проте недоліки в системі організації медичної допомоги у Швеції мають бути нівельованими загальною державною стратегією галузі, яка реалізується за такими засадами:

o активне залучення населення до зміцнення свого здоров'я;

o пріоритет груп ризику в отриманні медичної допомоги;

o розробка довгострокової політики покращення здоров'я нації;

o пріоритет охорони здоров'я при розподілі державних фінансових ресурсів.