Педіатрія - Тяжка O.B. - Анатомо-фізіологічні особливості травної системи в дітей. Методика дослідження. Семіотика уражень

Актуальність теми. Органи травлення в дітей мають певні анатомофізіологічні особливості, що обумовлюють особливості вигодовування, а також специфіку патології цієї системи, яка посідає одне з провідних місць у захворюваності як немовлят, так і дітей старшого віку. Знання цих особливостей, а також поступового дозрівання системи необхідне лікарю при складанні харчового раціону, при проведенні діагностики, лікування та профілактики захворювань органів травлення в дітей різного віку.

Мета заняття. Вивчити вікові анатомо-фізіологічні особливості всіх відділів системи травлення; оволодіти методами обстеження дітей; вивчити семіотику захворювань цієї системи.

Унаслідок самостійної підготовки студент повинен знати:

1. Анатомо-фізіологічні особливості ротової порожнини в дітей (фактори, які забезпечують процес ссання, особливості салівації в дітей).

2. Анатомічні особливості стравоходу, шлунка, сфінктерів шлунка, кишок, слизової оболонки органів травлення, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози.

3. Особливості секреторної функції системи травлення.

4. Особливості всмоктування харчових інгредієнтів: білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, води – в різних відділах травного тракту.

5. Особливості евакуаторної функції травного тракту в дітей раннього віку.

6. Варіанти випорожнень, які найчастіше можуть спостерігатися в дітей різного віку у нормі і при патології.

7. Мікрофлору кишечнику в різні вікові періоди та її роль.

8. Симптоми та синдроми, які найчастіше спостерігають при захворюваннях органів травлення.

9. Причини захворювань органів травлення.

10. Лабораторно-інструментальні методи дослідження органів травлення в дітей.

Унаслідок вивчення теми студент повинен уміти:

1. Зібрати анамнез у дитини та її батьків, звертаючи увагу на вид вигодовування, склад і режим харчування, схильність до тих чи інших страв, стан апетиту, спадкову схильність до захворювань органів травлення, скарги, типові для ураження цієї системи.

2. Провести об'єктивне обстеження органів травлення в дітей різного віку (огляд, перкусія, пальпація, аускультація).

3. Призначити необхідні лабораторно-інструментальні методи дослідження і оцінити отримані результати.

4. Визначити найчастіші симптоми та синдроми ураження системи травлення в дітей.

Основна література

Чеботарьова В Д., Майданник В.Г. Пропедевтична педіатрія. – К.: Б. в., 1999. – С. 189-192,387-405.

Мазурин А.В., Воронцов И.М. Пропедевтика детских болезней. – СПб.: "Издательство Фолиант", 2001. – С. 482-537.

Додаткова література

Капітан Т.В. Пропедевтика дитячих хвороб з доглядом за дітьми. – К. – Вінниця, 2002. – С. 257-325.

Медицина дитинства / За ред. П.С. Мощича: У 4 т. – К.: Здоров'я, 1994.-Т. 1. – С. 232-235.

Доскин В.Л., Келлер X., Мураенко М.Н., Панкова-Ямпольская P.M. Морфофункциональные константы детского организма: Справочник. – М.: Медицина, 1997.

Допоміжні матеріали

1. Анатомофізіологічні особливості системи травлення в дітей.

2. Склад шлункового соку в дітей грудного віку.

3. Особливості кишкової мікрофлори в дітей.

4. Основні методи дослідження травної системи.

5. Методика дослідження травної системи дитини.

6. Головні синдроми ураження травної системи в дітей.

Анатомо-фізіологічні особливості системи травлення в дітей

В ембріональний період головним є гістіотрофне живлення ембріона (секретом слизової оболонки матки, матеріалом жовткового міхура).

З 2-3-го місяця внутрішньоутробного розвитку починається гемотрофне живлення за рахунок трансплацентарного транспорту поживних речовин. З 16-20-го тижня починають функціонувати власні органи травлення, що є початком амніотрофного живлення.

Залежно від формування окремих ензимних систем живлення плід починає ентерально одержувати білок, глюкозу, воду, мінеральні солі та ін. Темп диференціації і дозрівання органів травлення швидко збільшується, однак до часу народження ще зберігається відносна незрілість цієї системи. Лактотрофне живлення є найважливішим етапом адаптації новонародженої дитини; воно дозволяє вирішити протиріччя між дуже великими потребами швидко зростаючого організму та низьким ступенем функціонального розвитку апарату дистантного травлення.

Усі відділи травної системи в немовлят пристосовані до природного вигодовування молоком матері. Ротова порожнина в дитини на 1-му році життя відносно мала, язик відносно великий, піднебіння сплощене. Добре виражені жирові тіла щік, валикоподібні стовщення на яснах, поперечні складки на слизовій оболонці губ, які також мають велике значення для акту ссання. Слизова оболонка ротової порожнини сухувата, багата на кровоносні судини, дуже уразлива. Секрецію слини забезпечують піднижньощелепні, під'язикова, привушна і численні дрібні залози. У перші 3 міс життя секреція слини незначна, однак під її впливом у ротовій порожнині вже починається перетравлення вуглеводів і згортання казеїну молока. Стравохід має лійкоподібну форму, довжина його дорівнює половині довжини тулуба новонародженого (10 см); у підлітків досягає 25 см. Шлунок у новонародженої дитини круглий, ємкість його 30-35 мл, у віці 7-11 років шлунок схожий за формою на шлунок дорослого, ємкість його зростає до 1020 мл. Рухова функція шлунка складається з перистальтичних рухів і періодичних змикань і розмикань воротаря. Кислотність і ферментативна активність залоз шлунка низька, але 1/3 жиру (емульгованого молочною ліпазою) гідролізується в шлунку під дією шлункової ліпази. У шлунку частково гідролізується білок переважно за рахунок таких протеолітичних ферментів, як хімозин (ренін, лабфермент, сичуговий фермент), гастриксин; всмоктується незначна кількість солі, води, глюкози. Гістологічна диференціація шлунка триває до кінця 2-го року життя.

Підшлункова залоза є головною залозою травного тракту, її секреція особливо швидко зростає після введення підгодовування (прикорму) і досягає рівня дорослої людини у віці 5 років. Головні ферменти підшлункового соку: трипсин, хімотрипсин, діастаза, амілаза, ліпаза, фосфоліпаза, інкреторний інсулін.

Печінка новонародженого має відносно більші розміри, становить 4-4,4 % маси тіла, добре васкуляризована, має не досить розвинену сполучну тканину і погано розмежовані часточки, функціонально незріла. Добре проявляється функція глікогенутворення і недостатньо – дезінтоксикаційна. Печінка бере участь у процесах травлення, кровотворення, кровообігу та обміну речовин. Жовч у перші місяці життя дитини утворюється в невеликій кількості, містить небагато жовчних кислот (що інколи призводить у новонароджених до стеатореї), багато води, муцину, пігментів; у новонароджених також багато сечовини. Вона також містить більше таурохолевої кислоти, ніж глікохолевої, що посилює її бактерицидні властивості, стимулює секрецію підшлункової залози, посилює перистальтику товстої кишки.

Кишки дитини грудного віку відносно довші, ніж дорослого, вони в 6 разів більші за довжину її тіла. Слизова оболонка кишок ніжна, багата на ворсинки, кровоносні судини, клітинні елементи. Лімфатичні вузлики добре розвинені. Сліпа кишка і червоподібний відросток рухомі, низхідний відділ товстої кишки довший, ніж висхідний. Пряма кишка відносно довга, має слабко фіксовані слизову і підслизову оболонки. Кишки дитини виконують травну, рухову і всмоктувальну функції. Кишковий сік менш активний, порівняно з соком дорослої людини, він має слабкокислу або нейтральну реакцію, згодом – лужну. Містить ферменти ентерокіназу, лужну фосфатазу, амілазу, лактазу, мальтазу, інвертазу, згодом – ліпазу. Продукти гідролізу, які утворюються внаслідок порожнинного (дистантного) та мембранного (пристінкового) травлення, всмоктуються всіма відділами тонкої кишки, на відміну від дорослих. Велике значення в дитячому віці має внутрішньоклітинне травлення з легким переходом лактоглобулінів молока в незміненому стані в кров. У товстій кишці всмоктується вода, формуються калові маси, відбувається секреція слизу. Особливістю кишок у дітей є відносно слабка, але довга брижа, що створює сприятливі умови для розвитку інвагінації.

Склад шлункового соку в дітей грудного віку