Педіатрія - Тяжка O.B. - Вегетативні дисфункції

Актуальність теми. Вегетативні дисфункції – це одна з найбільш частих патологій дитячого віку. Вона має місце у 20 % загальної популяції дитячого населення. Нині відповідно до МКХ 10-го перегляду (Женева, 1995)назви "вегетативно-судиннадистонія", "нейроциркуляторна дистонія", "вегетативний невроз", "вегетативна дизрегуля-ція", які раніше використовували для позначення функціональних порушень вегетативної нервової системи, рекомендовано замінити на "вегетативні дисфункції". Вегетативна дисфункція – це захворювання організму, що характеризується симптомокомплексом розладів психоемоційної, сенсомоторної та вегетативної активності, пов'язане з над сегментарними та сегментарними порушеннями вегетативної регуляції діяльності різних органів і систем.

Мета заняття. На основі знань про особливості клінічних проявів і діагностичних досліджень навчитися виявляти в дитини вегетативну дисфункцію; визначати її форму, вихідний вегетативний тонус, оцінювати вегетативну реактивність і вегетативне забезпечення діяльності; призначати відповідне лікування і надавати невідкладну допомогу при вегетативному кризі.

Основна література

Майданник В.Г. Педиатрия. – К.: АСК, 1999. – С. 255-279.

Додаткова література

Вейн А.М. Вегетативные расстройства. – М.: Медицинское информационное агенство, 1998. – 749 с.

Мачерет Е.Л., Мурашко Н.К., Писарук A.B. Методы диагностики вегетативной дисфункции // Український медичний часопис. – 2000. – № 2. – С. 89-94.

Допоміжні матеріали

1. Сучасна класифікація вегетативних дисфункцій.

2. Дослідження стану вегетативної нервової системи за допомогою клінортостатичної проби та кардіоінтервалографії.

3. Клінічні прояви нейроциркуляторної дисфункції в дітей.

4. Клінічні прояви вегетативно-судинної дисфункції в дітей.

5. Клінічні прояви вегетативно-вісцеральної дисфункції в дітей.

6. Основні клінічні ознаки симпато-адреналового і вагоінсулярного кризів у дітей.

7. Основні принципи лікування вегетативних дисфункцій.

Сучасна класифікація вегетативних дисфункцій

І. Клініко-патогенетичні форми.

1. Нейроциркуляторна дисфункція.

2. Вегетативно-судинна дисфункція:

• за кардіальним типом;

• за васкулярним типом (гіпертензивним або гіпотензивним).

3. Вегетативно-вісцеральна дисфункція.

4. Пароксизмальна вегетативна недостатність:

• генералізована форма (вагоінсулярні, симпато-адреналові або змішані кризи);

• локалізована форма (церебральний, кардіальний, абдомінальній тощо).

ІІ. Рівень ураження.

1. Надсегментарний (центральний).

2. Сегментарний (периферичний).

ІІІ. Характеристика вегетативного гомеостазу

Серед етіопатогенетичних факторів розрізняють:

- спадкову схильність;

- перинатальні фактори (гіпоксія, внутрішньочерепна гіпертензія);

- ювенільну вегетативну дисфункцію, зумовлену гормональним дисбалансом у пре- і пубертатний період дитинства;

- стрес-емоційну вегетативну дисфункцію, пов'язану з психоемоційним і фізичним перенапруженням, гострим і хронічним стресом;

- інтоксикаційну вегетативну дисфункцію, зумовлену впливом вогнищ хронічної інфекції, соматичних і інфекційних захворювань на вегетативні структури, які регулюють серцеву діяльність.