Банківські операції - Васюренко O.B. - 4.1. Власні ресурси банку та їх економічна характеристика

4.1. Власні ресурси банку та їх економічна характеристика

Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.

Капітал банку — це фонд ресурсів, що були внесені засновниками, акціонерами (учасниками) банку, і належать їм. Він складається зі статутного фонду, загальних резервів і фондів банку та нерозподіленого прибутку. •

На відміну від звичайних промислових та комерційних підприємств, де частка власного капіталу, як правило, становить у середньому 40—60% загальних активів, комерційні банки працюють в основному із залученими ресурсами, а власний капітал використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається припустимим, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4% загальних активів банку.

Найважливішою складовою банківського капіталу є статутний фонд. Його частка в цілому по банківській системі у різних часових інтервалах коливалась від 57,8 до 64,17 % сукупного капіталу банків (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Зведені балансові показники комерційних банків України, тис. грн

Оскільки переважна більшість українських банків (станом на 1 грудня 2007 р. — 48 %) зареєстрована у формі відкритих акціонерних товариств, формування статутного капіталу банків здійснюється відповідно до Законів України "Про господарські товариства", "Про цінні папери та фондовий ринок" шляхом випуску та відкритого продажу іменних акцій.

Процедура випуску акцій банками потребує державної реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку з метою підвищення відповідальності банків-емітентів перед покупцями акцій і зниження ризиків фінансових зловживань. Для реєстрації випуску акцій банк готує та публікує в центральних засобах масової інформації Проспект емісії цінних паперів, що повинен містити такі дані: відомості про засновників, організаційну структуру та персональний керівний склад банку, баланс та звіт про прибутки і збитки, відомості про обсяг та структуру майбутнього випуску акцій. Проспект емісії повинен бути завірений аудиторською організацією, що має ліцензію Аудиторської палати України, та підписаний аудитором, що має Сертифікат "Б", який надає право на аудит банків.

Передплата на акції комерційного банку може тривати протягом 6 місяців з моменту реєстрації та опублікування Проспекту емісії. Випуск акцій буде вважатись таким, що відбувся, а його результати будуть офіційно зареєстровані, якщо за цей період здійсниться продаж 60% і більше акцій від загального обсягу емісії.

Приклад. Оголошений статутний фонд комерційного банку становить 10 млн грн. На цю суму здійснена емісія відповідної кількості іменних акцій. На момент закінчення шестимісячного терміну передплати було реалізовано акцій на суму 6, 1 млн грн. Отже, випуск акцій вважатиметься таким, що відбувся, а статутний фонд буде зареєстрований відповідно у розмірі 6,1 млн грн. Але якщо передплатою були б охоплені акції на суму, скажімо, 5,9 млн грн, то цей випуск був би визнаний недійсним, його результати анульовано, а статутний фонд не зареєстровано.

Комерційні банки як акціонерні товариства можуть випускати два види іменних акцій прості та преференційні (привілейовані). Прості акції дають їх власникам право голосу на загальних зборах акціонерів, на участь в управлінні банку; отримання частини банківського прибутку у вигляді дивідендів. На відміну від власників простих акцій, власники преференційних акцій хоча й не можуть голосувати на акціонерних зборах та брати участь в управлінні банку, але мають право на одержання дивідендів у фіксованих розмірах незалежно від отриманого банком прибутку. Разом з цим, власники преференційних акцій мають переваги перед власниками простих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна.

Але сьогодні "дивідендне" право акціонерів у більшості банків залишається практично нереалізованим. Це зумовлено, передусім, недостатнім рівнем прибутковості банківської діяльності та необхідністю постійної капіталізації прибутку, тобто спрямування прибутку на збільшення розміру капіталу, тому що проблема підвищення рівня капіталізації залишається однією з найактуальніших на сучасному етапі розвитку українських банків. Капітал банків України за одинадцять місяців 2007 р. збільшився на 21,7 млрд грн, або на 50,9 %, але частка балансового капіталу в пасивах банків зменшилася з 12,5 до 11,6 %. Крім того, темпи зростання активів банків (162,2 %) перевищили темпи зростання капіталу (150,9 %), що реально підвищує ризик від здійснення активних операцій банками та знижує рівень забезпеченості банку власним капіталом. Усе це ще раз підкреслює необхідність нарощування капіталу банківськими установами України.

На сьогодні акціонерні комерційні банки можуть здійснювати емісію акцій для формування статутного фонду у співвідношенні

Таким чином, частка преференційних акцій може становити не більше 10 % загального розміру статутного фонду.

Що стосується формування статутного фонду комерційного банку, створеного у формі товариства з обмеженою відповідальністю, то в цьому разі він (фонд) поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах та які відповідно повинні бути сплачеш учасниками банку. Відповідальність за зобов'язаннями банку його учасники несуть виключно у межах своєї частки.

Структурна побудова власного капіталу комерційного банку полягає у виділенні елементів двох рівнів:

— основний капітал (капітал першого рівня);

— додатковий капітал (капітал другого рівня). Основний капітал включає:

— фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

— розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності): дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці; резервні фонди, що створюються згідно із законами України; загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій; прибуток минулих років; прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові включаються до капіталу першого рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого з урахуванням усіх потенційних податкових зобов'язань; призначення резервів та фондів і рух коштів за цими резервами і фондами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків.

Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням обсягу очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

— недосформованих резервів під можливі збитки: за кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

— нематеріальних активів вирахуванням суми зносу;

— капітальних вкладень у нематеріальні активи;

— збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

— збитків поточного року.

Додатковий капітал складається з таких елементів:

— резерви під стандартну заборгованість інших банків;

— резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

— результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

— результат переоцінки основних засобів;

— прибуток поточного року;

— субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

До субординованого капіталу включаються кошти, залучені від юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) у національній та в іноземній валюті на умовах субординованого боргу на підставі угоди на строк не менше 5 років зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20% від їх первинного розміру протягом 5 останніх років дії угоди. Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям: є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими; не можуть бути погашені за ініціативою власника; можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимога щодо припинення торговельних операцій; дають змогу відстрочити обслуговування зобов'язань шляхом сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

На капітал другого рівня накладаються такі обмеження:

— загальний обсяг додаткового капіталу не може бути більшим ніж 100% від основного капіталу;

- обсяг субординованого капіталу не може перевищувати 50% від основного капіталу.

Резервний фонд як складова основного капіталу формується на покриття непередбачених збитків від банківських операцій. Відрахування до резервного фонду здійснюються за рахунок прибутку банку. Обсяг відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5% від прибутку банку до досягнення ним 25% регулятивного капіталу. Якщо в результаті діяльності банку може виникати загроза інтересам вкладників та інших кредиторів банку, то Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього.

Фонд емісійних різниць виникає в тому випадку, якщо акції банку продаються за вартістю, вищою ніж їх номінальна вартість.

Фонди економічного стимулювання створюються з метою соціально-економічного розвитку банку та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Найважливішим елементом додаткового капіталу виступають резерви, що створюються за рахунок прибутку під можливі втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою формування цих резервів є відшкодування збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Капітал комерційного банку, як і капітал звичайного підприємства, виконує важливі функції, основними серед яких виступають:

— захисна, тобто функція страхування інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківської діяльності;

— функція забезпечення діяльності, за допомогою якої вже на початку діяльності, ще до залучення достатньої кількості депозитних ресурсів, комерційний банк має можливість фінансувати оренду або придбання офісу, закупівлю техніки та обладнання, найняття персоналу тощо;

— функція регулятора діяльності, тобто використання капіталу як бази для розрахунку відповідних обов'язкових економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків.

Нормативи регулювання діяльності комерційних банків є основними економічними заходами контролю та впливу на діяльність банків з боку Національного банку України як контрольного та наглядового органу.

Сьогодні Національним банком України встановлено 13 обов'язкових економічних нормативів, які об'єднані у чотири групи:

1) нормативи капіталу;

2) нормативи ліквідності;

3) нормативи кредитного ризику;

4) нормативи інвестування.

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку.

До першої групи економічних нормативів належать:

— норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банку (НІ);

— норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2);

— норматив адекватності основного капіталу (НЗ). Регулятивний капітал банку обчислюється за формулою

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) діючих банків має становити:

— для місцевих кооперативних банків — не менше ніж 1,4 млн євро за станом на 17 січня 2006 р. з поступовим нарощенням до 1,5 млн євро за станом на 1 січня 2007 р.;

— для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних, — не менше ніж 4,5 млн євро станом на 17 січня 2006 р. з поступовим нарощенням до 5 млн євро станом на 1 січня 2007 р.;

— для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку — не менше ніж 7 млн євро за станом на 17 січня 2006 р. з поступовим нарощенням до 8 млн євро за станом на 1 січня 2007 р.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) новоство-рених банків має становити:

— для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро до одного року діяльності з поступовим нарощенням до 1,5 млн євро;

— для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних — 3 млн євро до одного року діяльності з поступовим нарощенням до 5 млн євро;

— для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку — 5 млн євро до одного року діяльності а поступовим нарощенням до 8 млн євро.

Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний обсяг регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального обсягу регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що ЇЇ приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори і вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів і вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку та сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) розраховується за формулою

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та

підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження (див. Додаток А).

Значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим ніж 10 %. Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:

— протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — не менш як 15 %;

— протягом наступних 12 місяців — не менш як 12 %;

— надалі — не менш як 10 %.

Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від обсягу різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) розраховується за формулою

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний обсяг основного капіталу коригується (зменшується) на суму: недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків; нематеріальних активів за вирахуванням суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; казначейські та інші цінні папери, рефінансовані та емітовані Національним банком; кошти в інших банках; сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторську заборгованість за операціями з банками; кредити, надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб'єктам господарської діяльності, фізичним особам; дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами; транзитний рахунок за операціями з клієнтами; цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції; товарно-матеріальні цінності; інші активи банку; суми до з'ясування та транзитні рахунки; операційні та не операційні основні засоби.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Значення нормативу НЗ має бути не меншим ніж 4%.

Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу:

— на добре капіталізовані;

— достатньо капіталізовані;

— недокапіталізовані;

— значно недокапіталізовані;

— критично недокапіталізовані.

Добре капіталізованим вважається банк, у якого обсяг регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам; норматив адекватності регулятивного капіталу Н2 перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17%; норматив адекватності основного капіталу НЗ вищий ніж його нормативне значення і дорівнює або більший 8%.

Достатньо капіталізованим вважається банк, у якого обсяг регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам; норматив адекватності регулятивного капіталу Н2 відповідає його нормативному значенню і становить не менше ніж 8% або наближається до 17%; норматив адекватності основного капіталу НЗ становить не менше ніж 4% або наближається до 8%.

Недокапіталізованим вважається банк, у якого обсяг регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам; норматив адекватності регулятивного капіталу Н2 нижчий ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 6%; норматив адекватності основного капіталу НЗ нижчий ніж його нормативне значення, але становить не менше 3% або наближається до 4%.

Значно недокапіталізованим вважається банк, у якого обсяг регулятивного капіталу менший встановленої мінімальної величини регулятивного капіталу, але не більший ніж на 20%; норматив адекватності регулятивного капіталу Н2 нижчий ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 6 до 2%; норматив адекватності основного капіталу НЗ нижчий ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 до 1,3%; обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перебуває в межах від 45 до 60% регулятивного капіталу банку.

Критично недокапіталізованим вважається банк, у якого обсяг регулятивного капіталу менший встановленої мінімальної величини регулятивного капіталу на суму більш ніж на 20%; норматив адекватності регулятивного капіталу Н2 нижчий ніж 2%; норматив адекватності основного капіталу НЗ нижчий ніж 1,3%; обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перевищує 60% регулятивного капіталу банку.

Залежно від рівня достатності капіталу банку Національний банк України рекомендує банкам вжити необхідних заходів. Так, банкам, що не дотримуються вимог щодо мінімальної величини регулятивного капіталу банку (НІ), нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (НЗ), рекомендується винести на розгляд правління та ради банку перелік заходів щодо розвитку його капітальної бази (програму капіталізації) або питання про його реорганізацію шляхом приєднання чи злиття.

Власний капітал комерційного банку — це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні межі своєї діяльності та, разом з тим, здійснювати складніші, ризикованіші й більш доходні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу дозволяє судити про стійкість, надійність і стабільність окремої банківської установи.