Інноваційний менеджмент - Скрипко Т.О. - 3.2. Інноваційний етап розвитку. України у стратегії економічних трансформацій

Інноваційна діяльність є складним процесом трансформації нових ідей та знань в об'єкт економічних відносин. Визначення та урахування її особливостей є неодмінною умовою забезпечення ефективності економічної стратегії держави. Виважена стимулююча політика держави в інноваційній сфері є особливо важливою У ресурсодефіцитній економіці.

На період розпаду СРСР в українській науці існував інноваційний потенціал та набутий досвід, достатній для переходу до інтенсивної форми інноваційного розвитку. На початку 90-х років Україна мала значні можливості для успішного розвитку в науково-технологічній сфері, потенціал за багатьма параметрами відповідав рівню найбільш розвинутих країн. Вітчизняна наука та технології з окремих пріоритетних напрямів, наприклад, матеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва, захисних та зміцнюючих покриттів, біотехнологій тощо посідала передові позиції у світі. Проте цей перехід стримувався загальним спрямуванням економічного розвитку на екстенсивний тип відтворення, що зумовлювалося застарілістю форм і методів директивного планування, обмеженим доступом галузей загального призначення до інноваційних результатів, недосконалістю критеріїв ефективності економічного розвитку, обмеженістю фінансових ресурсів та відсутністю налагоджених і постійно діючих механізмів їхньої концентрації на інноваційних пріоритетах.

Безперечно, протягом років економічних трансформацій, які здійснювалися непослідовно та тривали в Україні надто довго, відбувся спад інноваційної діяльності. Тому основним завданням державної політики підтримки інновацій має стати створення передумов для органічного переходу до інноваційної моделі розвитку за підсумками економічних реформ попередніх років.

Основним завданням інноваційної політики держави є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності:

— податковий кредит інноваційним підприємствам;

— зменшення суми прибутку до оподаткування вилученням із нього вартості досліджень чи освоєння нової технології;

— звільнення від деяких відрахувань до бюджету;

— звільнення від сплати податку на прибуток, який отримано власниками майнових прав інноваційних та венчурних фірм;

— відтермінування сплати імпортного мита чи звільнення від його сплати в разі ввезення товарів для реалізації інноваційного проекту;

— пільгова амортизація для фірм, визначених як інноваційні.

Інші правові, інфраструктури економічні та політичні інструменти підтримки інновацій:

— удосконалення законодавства про авторське право, патентні відносини;

— введення системи сертифікації та стандартів, що заохочує використання інноваційних товарів, товарів харчування високої якості, нових медичних, будівельних, телекомунікаційних, рекреаційних, туристичних, транспортних послуг тощо;

— розвиток та підтримка системи освіти у країні: закладів загальної освіти, університетів, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робочої сили, курсів професійних тренінгів та менеджменту;

— тимчасовий дозвіл на монополію виробника інноваційних товарів та впроваджувальника інноваційних технологій, або, навпаки, обмеження монопольного становища, що зменшує витрати становлення нових виробників товарів чи послуг;

— створення державної інформаційної інфраструктури, розширення доступу до інформаційних мереж та банків даних, бібліотек;

— надання державних замовлень підприємствам для гарантування компенсації витрат на фінансування інновацій;

— здійснення державного лобіювання інтересів національного виробника інноваційної продукції на міжнародному рівні, застосування відповідного торговельного режиму та регулювання валютних курсів.

Згідно з офіційними даними, фінансове забезпечення має тенденцію до зростання. Однак близько 77 % фінансування здійснюють безпосередньо підприємства. А через місцеві та державні бюджети — менше, ніж 2 %. Решта джерел — позабюджетні фонди, вітчизняні та іноземні інвестиції, банківські кредити (їхня частка у цьому переліку найбільша — близько 17 %) [76].

Важливим напрямом роботи в Україні стало створення законодавчої бази, яка забезпечує формування та проведення в державі узгодженої науково-технічної політики, ефективне функціонування та розвиток сфери досліджень і розробок, поглиблення її зв'язків з виробництвом в умовах переходу від директивних методів управління до ринкових відносин. Уже в перші роки незалежності ухвалено закони, спрямовані на регламентацію наукової та науково-технічної діяльності, зокрема "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про науково-технічну інформацію", "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вихідні умови для формування вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності були визначені Законом "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та інші.

Проте інноваційному законодавству властиві певна фрагментарність та непослідовність. Лише 1999 р. Верховною Радою було ухвалено Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

Низовий закон у цій сфері "Про інноваційну діяльність" діє лише з 2002 р. Закон визначає мету та принципи державної інноваційної політики — створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку інноваційної моделі розвитку економіки України інноваційним пі ляхом. Згідно з Законом, державну підтримку о дорисують суб'єкти господарювання всіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних.

Основними принципами державної інноваційної політики Закон визначає:

— орієнтацію па інноваційний шлях розвитку економіки України;

— встановлення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

— формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

— створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалів;

— забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

— ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримку підприємництва у науково-виробничій сфері;

— здійснення заходів па підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

— фінансову підтримку, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

— сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

— інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

— підготовку кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Законом передбачено, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється:

— визначенням і підтримкою пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

— формуванням і реалізацією державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

— створенням нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

— захистом прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

— фінансовою підтримкою виконання інноваційних проектів;

— стимулюванням комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

— встановленням пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

— підтримкою функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" визначає 46 пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у тести ділянках: ресурсозберігаюче устаткування та технологічні процеси для базових галузей економіки, авіаційна, ракетно-космічна техніка та технології спеціального призначення, електронні інформаційні технології та системи зв'язку, транспортні мережі, функціональні та конструкційні матеріали, медичні діагностичні системи, профілактичні та лікувальні засоби, техніка і технології для агропромислового комплексу.

Згідно з Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України, основними цілями інноваційного розвитку є:

— підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку;

— збереження, ефективне використання та розвиток національного науково-технологічного потенціалу;

— технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва;

— збільшення експортного потенціалу;

— збереження довкілля та ефективне використання природних ресурсів;

— створення достатньої кількості робочих місць;

— відродження творчої діяльності в науково-технологічній сфері;

— розвиток людини, захист її здоров'я та середовища проживання, створення умов для високопродуктивної творчої праці.

Інноваційна загальнодержавна стратегія має бути спрямована на:

1. Сприяння реалізації вже наявних конкурентних переваг України:

— значного науково-технологічного потенціалу, висококваліфікованих кадрів, об'єктів інтелектуальної власності;

— високого рівня вищої освіти;

— технологічного потенціалу оборонно-промислової та авіакосмічної сфер і суміжних з ними галузей;

— резервів виробничих потужностей з випуску масової дешевої, але якісної продукції, конкурентоспроможної як на внутрішньому ринку, так і на рийках зарубіжних країн;

— природних ресурсів, розвиненої мінерально-сировинної бази і транспортної інфраструктури.

2. Забезпечення спрямування інноваційної політики на реалізацію проектів, які сприяли б зниженню загального рівня витрат в економіці та розвитку інфраструктури і, таким чином, поліпшували би фінансовий стан підприємств, підвищенню платоспроможного попиту на інновації та подальшій активізації інноваційної діяльності, зокрема, в галузях енергетики й транспорту.