Інноваційний менеджмент - Скрипко Т.О. - 6.4. Інформаційне та інвестиційне забезпечення

Впровадження інновацій пов'язане з використанням великого обсягу інформації, її повнота і якість суттєво впливають на можливість досягнення цілей. Недостатнє висвітлення окремих питань через обмеженість інформації на перед інвестиційному стані може викликати в інвесторів сумніви щодо доцільності виділення коштів. Крім того, це може призвести до помилкових прогнозів, необґрунтованих висновків тощо. Тому важливо знати, які дані потрібні і де їх можна знайти.

Характер та джерела інформації, а також підрозділи, що відповідають за її підготовку, наведено в табл. 6.2.

Певна частка інформації міститься в опублікованих наукових джерелах. Для її пошуку використовують енциклопедичні словники, статистичні збірники, реферативні журнали, моніторинги. Обробляють необхідні дані за допомогою сучасних засобів автоматизованої обробки інформації. Нині з'являються консалтингові фірми, які спеціалізуються па зборі й акумулюванні інформації щодо сталу та перспектив розвитку ринку. Використання такої інформації дає змогу підвищити рівень обґрунтованості управлінських рішень, які стосуються оцінювання ринку, маркетингової діяльності та конкурентів.

Таблиця 6.2. Інформаційне забезпечення інноваційного проекту

Продовження табл. 6.2

Термін "інноваційні інвестиції" застосовують для характеристики, що капітал повністю спрямований на оновлення основних фондів і/або впровадження інновацій. Ринковій економіці властиві також такі поняття як, валові і чисті інвестиції. Реальні чисті інвестиції — це вкладення за рахунок фонду нагромадження національного доходу. їх ще називають "інвестиції розширення". Поряд з інвестиціями з фонду відшкодування спожитого основного капіталу (інвестиції відновлення), вони утворюють валові реальні інвестиції.

Джерелом чистих інвестицій с знову створена вартість, тобто частина чистого доходу, що зберігається. Мобілізуються чисті інвестиції як за рахунок підприємницького доходу (самофінансування), так і за рахунок кредиту, тобто залучених засобів ринку позикового капіталу.

Джерелом інвестицій відновлення є амортизаційні відрахування. У країнах із розвинутою ринковою економікою спостерігається абсолютне зростання фонду відшкодування і частки в ньому інвестицій відновлення, їхня питома вага у валових інвестиціях коливається від 40 до 60 %. Цього вимагає розвиток науково-технічного прогресу, необхідність прискореного відновлення устаткування (активної частини основних фондів), що досягається за рахунок прискореної амортизації. Наприклад, повне відновлення парку машин і устаткування в Японії здійснюється кожні 5 років. Відповідно і норми амортизації в них приблизно втричі вищі, ніж в Україні.

У розвинутих країнах частка приватних реальних інвестицій коливається від 60 до 80 %. Державні реальні інвестиції, що здійснюються як безпосередньо, так і за рахунок падання кредитів, відіграють регулюючу роль в економіці і направляються насамперед у галузі інфраструктури (енергетику, транспорт і зв'язок, науку, освіту, екологію й охорону здоров'я).

Для економічного аналізу реальних інвестицій у світовій практиці використовують кілька показників.

Вартісне вираження вкладеного капіталу — це обсяг реальних інвестицій. Відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту — це норма інвестицій (норма нагромадження). Відношення валових інвестицій до приросту ВІШ за той самий період характеризує ефективність нагромадження і називається приростним коефіцієнтом капіталоємності. Норма валових інвестицій у розвинутих країнах коливається від 20 до 40 %. Розвиток ринкових відносин, конкуренція стимулюють прискорення науково-технічного прогресу, вимагають збільшення вкладень в інтелектуальний потенціал суспільства. Результати наукових досліджень стають активним елементом виробництва, входять до складу реальних інвестицій.

До об'єктів інноваційних інвестицій належать:

— створювані, реконструйовані і модернізовані основні виробничі та невиробничі фонди всіх галузей економіки;

— інтелектуальні цінності;

— майнові права користування землею, природними ресурсами й іншими об'єктами власності.

Для економічного аналізу ефективності реальних інвестицій застосовують їх класифікацію за різними ознаками: формами власності, джерелами фінансування, галузями і підгалузями економіки, технологічним складом витрат, формами відтворення, території тощо.

В Україні інвестиційна структура за формами власності ще остаточно не сформувалася. Співвідношення державних, приватних інвестицій і інвестицій колективних підприємств змінюється внаслідок процесів приватизації, нормативно-законодавчої бази тощо.

Внутрішнє фінансування (самофінансування) — капіталовкладення власних коштів залежить від здатності підприємства забезпечити прибутковість господарської діяльності. Це сума чистого доходу фінансового року і амортизаційних відрахувань та відрахувань у резерв за мінусом переоцінки амортизації і резервів. Такий вид фінансування має багато переваг, а саме:

— простота застосування, бо він не вимагає жодних додаткових документів і необмежений у часі;

— доступність, оскільки контролюється лише керівником підприємства;

— необтяжливість, бо не вимагає жодних фінансових витрат;

— збільшення заборгованості, бо завдяки йому можна отримати додаткову позику в банку, адже її надає банк за класичним принципом: 1 грн. позики за 1 грн. власного капіталу.

Однак самофінансування спричиняє зниження мобільності капіталу, залишаючи прибуток у тому секторі, де його отримано.

Підприємства мають три основні засоби збільшення довгострокових фондів у разі, коли їм недостатньо внутрішніх ресурсів за рахунок зовнішніх джерел фінансування: використання власного квазі-капіталу, середньострокової та довгострокової заборгованості. У структурі реальних інвестицій за джерелами фінансування простежуються тенденції до збільшення частки позикових і залучених засобів та зменшення частки власних засобів інвесторів.

Реальні інвестиції характеризуються галузевою структурою, зміни в якій визначають ефективність нагромадження. У галузевій структурі останніми роками спостерігається тенденція збільшення обсягів вкладень у виробництво коксу і продуктів нафто-перероблення (22,9 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (15,1 %), машинобудування (15,0 %) (рис. 6.2).