Корпоративне управління - Ігнатьєва І.А. - 7.3. Управління державними корпоративними правами

До сьогоднішнього дня визначення поняття корпоративних прав є дискусійним. Першим нормативно-правовим актом, який передбачив поняття "корпоративні права", був Декрет Кабінету Міністрів від 31.12.92 р. "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств".

Розуміння поняття корпоративних прав знайшло своє відображення у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", введеному в дію 01.01.95 р.

Ширшого за своїм значенням визначення корпоративних прав як права власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, набуло у зв'язку із внесенням змін до цього Закону в 2000 році.

Згадка про корпоративні права є і в Законі "Про режим іноземного інвестування", введеному в дію з дня опублікування 25.04.96 р. Таким чином, аналіз цих норм законодавства дає підстави дійти висновку, що до 2003 р. корпоративні права в Україні розглядалися лише як права власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи певні правомочності.

Нового значення поняття "корпоративні права" набуло у зв'язку із прийняттям ГК України.

Слід звернути увагу на істотні відмінності визначення поняття корпоративних прав, наведеного у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" і в ГК. У Законі корпоративні права визначаються як право власності на статутний фонд. Проте необхідно зауважити що згідно зі ст. 12 Закону "Про господарські товариства" товариство є власником майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність. Тобто, після того, як особа зробила внесок до статутного фонду господарського товариства, вона перестає бути власником такого внеску.

ГК розглядає корпоративні права не як право власності на частку, а як правомочності особи, частка якої визначається в статутному фонді (майні) господарської організації.

Закон "Про акціонерні товариства", який набрав чинності 29.04.09 р., поставив всі крапки над "і" щодо корпоративних прав акціонерів і тим самим покладе край багатьом дискусіям, які відбуваються навколо юридичної природи поняття корпоративних прав, оскільки Закон розглядає ці права як сукупність майнових і немайнових прав акціонера (власника акцій товариства), які випливають із права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів і активів акціонерного товариства у випадку його ліквідації відповідно до закону, а також інші права й правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Таке поняття корпоративних прав більш точно відображає сутність корпоративних прав, об'єднавши поняття, визначені в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст. 167 ГК.

Однак залишаються дискусійними поняття корпоративних прав учасників інших господарських товариств і корпоративних підприємств.

Першим кроком держави по вирішенню проблеми управління корпоративним правами з метою забезпечення ефективного управління корпоративними правами, що належать державі, і надходження до державного бюджету коштів від володіння корпоративними правами було створення згідно з Указом Президента 7 липня 1998 р. "Про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами" Національного агентства України з управління державними корпоративними правами (НАУДКП). Указом Президента від 02.09.98 р. затверджене відповідне Положення про цей орган.

У цьому Положенні НАУДКП визначалося як центральний орган виконавчої влади, уповноважений урядом здійснювати управління корпоративними правами держави на території України й за її межами.

Однак Указом Президента 15.12.99 р. "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" НАУДКП було ліквідовано, а його функції було покладено на Фонд державного майна.

Статтею 168 ГК було визначено, що корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади й уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. Центральні органи виконавчої влади й уповноважені особи здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави в статутному фонді цієї організації; ведуть реєстр державних корпоративних прав;проводять оцінку державних корпоративних прав.

Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади у таких випадках: коли держава має сто відсотків часток (акцій) у статутному фонді господарської організації; якщо суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні права держави, бере участь у державних і регіональних програмах, які фінансуються з Державного бюджету; якщо не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу; в інших випадках, передбачених законом. У інших випадках управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи.

На сьогодні основним нормативно-правовим актом, що визначає правові основи й регулює порядок управління об'єктами державної власності, є Закон України "Про управління об'єктами державної власності", який встановив особливості управління та обмеження щодо розпорядження корпоративними правами держави. Корпоративні права держави не можуть передаватися господарським товариствам для формування статутних фондів, крім передачі до статутних фондів державних акціонерних товариств і державних холдингових компаній відповідно до цього Закону.

Корпоративні права держави, передані в управління уповноваженій особі, не можуть бути відчужені уповноваженою особою з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів, на них не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями уповноваженої особи, щодо них уповноваженою особою не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження з державної власності цих корпоративних прав.

Управління господарськими організаціями, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, здійснюється згідно із законодавством залежно від розміру цих корпоративних прав.

Функції з управління корпоративними правами держави виконуються відповідно до згаданого вище Закону безпосередньо, без скликання зборів акціонерів, урядом, ФДМУ, уповноваженими органами управління в випадку, якщо корпоративні права держави становлять 100 % у статутному фонді господарської організації.

Законом України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінету Міністрів надано широкі повноваження щодо деталізації у своїх нормативно-правових актах порядку управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави.

На виконання Указу Президента від 29.12.99 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні" постановою уряду від 15.05.00 р. "Про управління корпоративними правами держави" були затверджені Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними корпоративними правами держави в органах управління господарських товариств;Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави; Порядок звітності представників органів, уповноважених управляти відповідними корпоративними правами держави в органах управління господарських товариств; Порядок управління акціями (частками), які знаходяться в державній власності, господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна.

Правові засади створення та функціонування акціонерних і холдингових компаній, у тому числі, за участю держави, базуються на положеннях Конституції України, Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.92 № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" та інших нормативно-правових актів.

Конституцією України та чинним законодавством України передбачено, що держава в особі органів державної влади може виступати засновником і учасником господарських товариств (у тому числі, акціонерних).

Відповідно до п. 5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує рівність умов розвитку всіх форм власності та здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Організаційно-правова форма створених державних (національних) акціонерних та холдингових компаній відповідає чинному законодавству, яке не обмежує права участі держави у таких компаніях, як власника, щодо вільного здійснення права володіння, користування, розпоряджання належним йому майном.

Перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства значно активізувалося з прийняттям Указу Президента України від 15.06.93 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств".

З метою сприяння кооперуванню підприємств, що корпоратизуються та приватизуються, Указом Президента України від 11.05.94 № 224/94 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" затверджено Положення про такі компанії, яким визначено порядок їх створення та діяльності, а також дано визначення, що холдингова компанія - це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, господарюючих суб'єктів. Створення холдингових компаній може здійснюватись шляхом:

- заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками способами, передбаченими Положенням, і шляхом поєднання цих способів;

- поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим (придбання контрольного пакету акцій) у процесі приватизації. При цьому господарюючий суб'єкт, що поглинає, визнається холдинговою компанією, а поглинутий - дочірнім підприємством.

Відповідно до Реєстру корпоративних прав держави (далі - Реєстр), створеного Фондом державного майна України (ФДМУ) на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 № 1679 "Про формування і ведення Реєстру корпоративних прав держави", станом на 01.04.2004, держава була співвласником (акціонером) 1565 господарських товариств різної організаційно-правової форми власності.

Аналіз Реєстру показав, що у понад двох третин загальної кількості господарських товариств або в 1227 товариствах, державні корпоративні права складають менше 50 відс., у 338 або 21,6 відс. держава володіє контрольним пакетом акцій (більше 50 відс. статутного фонду), з яких лише у 54 держава виступає єдиним акціонером.

За даними ФДМУ, корпоративний портфель держави, в основному, сформовано за "залишковим" принципом, а саме: біля 80 відс. корпоративних прав держави - це залишки пакетів акцій, нереалізованих у процесі приватизації; майже половину державного корпоративного портфеля складають підприємства-банкрути.

У той же час, за інформацією ФДМУ (лист від 27.02.2003 № 1017-2746), процедура санації таких об'єктів не завжди здійснювалася прозоро, в результаті чого більше 90 відс. їх завершувалося ліквідацією товариств та втратою власних активів держави.

До зазначеного Реєстру входять 34 державні (національні) акціонерні і холдингові компанії, створені органами державної влади, які сконцентрували державні корпоративні права та майно більше 300 підприємств, що становить майже п'яту частину підприємств, зареєстрованих ФДМУ.

Порядок проведення корпоратизації державних підприємств та створення холдингових компаній визначено указами Президента України від 15.06.93 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та від 11.05.94 № 224/94 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації". Передбачалось:

- реформувати управління державним сектором економіки;

- підвищити відповідальність державних підприємств за результати економічної діяльності;

- підготувати підприємства до приватизації;

- сприяти кооперуванню підприємств та зміцненню виробничих зв'язків між ними.

Указами не були визначені вимоги до складу компаній, що створюються, та шляхи наповнення статутних фондів, відповідно до визначеної мети діяльності. Тому створення компаній, в окремих випадках, здійснювалося з порушенням чинного законодавства.

Рішення про створення компаній приймалися указами Президента України - по 4 компаніях; постановами Кабінету Міністрів України - по 25; наказами ФДМУ - по 2; наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади - по 3 компаніях. Засновниками компаній виступили Кабінет Міністрів України - 8 компаній, ФДМУ - 5, міністерства, інші центральні виконавчі органи влади - 21 компанія (з них 8 спільно з ФДМУ).

При тому, що порядок створення та діяльності державних холдингових компаній врегульовано відповідним Положенням, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94 № 224/94 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації", положення щодо діяльності державних акціонерних компаній не було прийнято. В результаті, окремі норми Положення про холдингові компанії, які є акціонерними, не розповсюджуються на державні акціонерні компанії. Це призвело до створення компаній у галузях економіки, де воно заборонено чинними законодавчими актами з питань приватизації (ДАК "Хліб України", АХК "Укрнафтопродукт"), що не сприяло реформуванню державного сектору економіки, а лише мало наслідком розпорошення управлінських функцій.

Створення окремих компаній здійснювалося шляхом передачі до їх складу підприємств, які, відповідно до чинного законодавства, не підлягали приватизації. Так, до складу ДАК "Українські поліметали" були включені: Вільногірський ДГМК, Іршанський ДГЗК, Львівський державний ювелірний завод, які, відповідно до постанови Верховної Ради України від 03.03.95 № 88 "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням", не підлягали приватизації.

В порушення Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств", окремі компанії після корпоратизації прийняли форму не відкритих, а закритих акціонерних товариств ("Українські поліметали", "Спецексімстрах", "Кредитно-гарантійна установа").

При створенні деяких компаній їх склад формувався без урахування кількості об'єктів, визначених відповідними рішеннями про заснування компаній, що не сприяє кооперуванню підприємств та зміцненню виробничих зв'язків між ними.

До статутних фондів компаній передавалися державні пакети акцій підприємств у обсязі, що унеможливлював вплив та обмежував достатній контроль створюваних компаній за діяльністю переданих їм в управління підприємств. Внаслідок цього, компанії не виправдовували мети свого створення, оскільки не мали змоги посилити відповідальність цих підприємств за результати економічної діяльності та керівництво державними майновими правами.

Як наслідок, мета проведення корпоратизації державних підприємств та створення холдингових компаній, визначена Указами Президента України від 15.06.93 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та від 11.05.94 № 224/94 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" - не досягнута.

Завдання, визначені Концепцією політики Кабінету Міністрів України щодо управління об'єктами державної власності, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2001 № 467-р: перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства з метою забезпечення можливості залучення до них недержавних інвестицій; поступове відокремлення від органів виконавчої влади невластивих їм функцій управління підприємствами; створення умов для інвестування у підприємства державного сектору економіки за рахунок частини коштів, отриманих від приватизації, та залучення недержавних інвестицій через механізм спільного інвестування, на сьогодні фактично не реалізовані.

Відсутність законодавчої та достатньої нормативно-правової бази щодо діяльності основних суб'єктів у сфері управління та розпоряджання державним майном (Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, спостережні ради та уповноважені особи) негативно позначалося на якості управління державними активами та створювало передумови того, що державні корпоративні права стали не об'єктом залучення інвестицій у розвиток, а засобом відчуження пакетів акцій на користь недержавних корпоративних інтересів.

Діяльність органів управління і контролю щодо забезпечення ефективного організаційного та фінансового менеджменту компаній в сучасних ринкових умовах була неадекватною умовам та завданням, які ставилися під час їх створення. Як наслідок, система державного представництва в органах контролю (наглядових радах) державних (національних) акціонерних та холдингових компаній, за відсутності законодавчо визначених умов формалізованої персональної відповідальності за результати господарської діяльності підзвітних їм господарюючих суб'єктів, нині себе не виправдовує.

Важлива особливість сучасних корпоративних відносин в Україні полягає у тому, що в багатьох АТ пакет акцій належить державі. Відповідно необхідна ефективна система управління державними пакетами акцій. Пошук такої системи привів до розробки і затвердження діючого нині механізму управління державними корпоративними правами.

Орган приватизації або орган виконавчої влади, що виконує такі функції, призначає відповідального представника і укладає з ним до-говір-доручення на виконання функцій з управління пакетом акцій, що належить державі. Відповідальний представник є членом спостережної ради ВАТ, а якщо державі належить пакет акцій у розмірі 50 % + 1 акція, то відповідальний представник обирається головою спостережної ради такого товариства.

До відповідального представника висуваються такі вимоги: наявність вищої освіти, стаж роботи на державній службі щонайменше три роки, відповідний рівень кваліфікації у сфері корпоративного управління.

Відповідальними представниками можуть бути:

- заступники керівників органів виконавчої влади;

- начальники управлінь, директори і заступники директорів департаментів органів виконавчої влади;

- начальники і заступники начальників відділів та головні спеціалісти органів виконавчої влади.

Одна й та сама особа не має права виконувати функції відповідального представника більш як у трьох ВАТ.

Відповідальний представник повинен виконувати обов'язки акціонера і контролювати фінансово-господарську діяльність товариства, діяльність правління щодо управління товариством; зокрема, він зобов'язаний контролювати фінансово-економічні результати, а також нарахування і виплату дивідендів; ефективність використання і збереження майна господарського товариства, погашення АТ заборгованості загалом і з виплати заробітної плати зокрема тощо.

Відповідальний представник щоквартально подає до Фонду державного майна України звіт за встановленою формою. Для складання звіту використовують дані з форм № 1 "Баланс", № 2 "Звіт про фінансові результати", № 1-Б "Звіт про дебіторську та кредиторську заборгованість". Дані про використання прибутку наводяться на підставі даних аналітичного обліку рахунка 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді".

Разом з річним звітом про фінансово-господарську діяльність ВАТ відповідальний представник подає пояснювальну записку, де наводить такі дані:

- структурні зміни товарних ринків господарського товариства;

- стан виконання державних інвестиційних програм;

- рівень досягнення планових економічних показників діяльності підприємства;

- інформацію про обставини, що порушують нормальний режим функціонування господарського товариства або загрожують його фінансовому становищу;

- стан виконання заходів щодо недопущення банкрутства господарського товариства;

- фактичні дані про зміни чисельності працівників, середньомісячної оплати їх праці, у тому числі керівника за звітний період;

- дані про використання прибутку, що залишається в розпорядженні господарського товариства, програму його діяльності на наступний рік;

- відомості про розподіл акцій серед акціонерів, включаючи трудовий колектив, адміністрацію, інвесторів та інших акціонерів (з переліком найбільших акціонерів, які мають щонайменше 5 % акцій статутного фонду товариства);

- відомості про участь комерційних структур та іноземних інвесторів у діяльності господарського товариства.

У разі систематичного погіршення одного з показників роботи господарського товариства за звітний період (обсяг реалізації продукції, балансовий прибуток, кредиторська заборгованість перед бюджетом, Пенсійним фондом, з виплати заробітної плати тощо) орган приватизації приймає рішення про дострокове припинення повноважень відповідального представника. Акціонерні товариства, створені під час приватизації та корпоратизації підприємств загальнодержавної власності, у статутних фондах яких міститься частка державного майна, є платниками дивідендів, що нараховуються на акції, які належать державі.

На підставі прийнятого за підсумками календарного року рішення про розподіл прибутку, термін та порядок виплати дивідендів АТ визначають розмір дивідендів, що належить державі (прибуток, що спрямовується на виплату дивідендів, помножений на частку державного майна у статутному фонді АТ) і в п'ятиденний термін починаючи з першого дня виплати дивідендів вносять її до Державного бюджету України.