Менеджмент персоналу - Мурашко M.I. - 6.2. Трудовий договір

6.1. Законодавство України про працю

Для недопущення помилок при найманні персоналу необхід­но знати основні законодавчі та нормативні акти про працю.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, ухвалених відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини пра­цівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовими договорами з фізич­ними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їхніх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянсь­ких (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх­німи статутами. При цьому гарантії зайнятості, охорони пра­ці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, перед­баченому законодавством про працю (ст. З КЗпП України).

Трудові відносини громадян України, котрі працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях Укра­їни, регулюються законодавством сторони працевлаштуван­ня і міжнародними договорами (угодами) України (ст. 8 КЗпП України).

Такі двосторонні угоди про працевлаштування й соціаль­ний захист працівників-емігрантів, які працюють за межами своєї країни, вже укладено з Росією, Молдовою, Литвою, Вір­менією, Республікою Білорусь, Латвією, Чехією, Польщею і В'єтнамом.

До прийняття відповідних актів законодавства України на території України застосовуються акти законодавства колиш­нього Союзу РСР з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і зако­нам України (Постанова Верховної Ради України N° 1545-ХІІ від 12.09.91).

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж передбачено законодавством України про працю, то застосо­вуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

6.2. Трудовий договір

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язуєть­ся виконувати роботу певного фаху, кваліфікації або посади з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фі­зична особа зобов'язується виплачувати працівникові за­робітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, у яко­му термін його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі й матеріальна), умови матеріального забезпе­чення та організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть установлюватися за згодою сторін.

Сфера застосування контракту визначається законодавс­твом (ст. 21 КЗпП України).

Не слід плутати трудовий договір із договорами цивільно- правового характеру, наприклад договором підряду, доручен­ня, видавничим договором, реалізація яких також пов'язана з трудовою діяльністю.

Для трудового договору характерне підпорядкування пра­цівника внутрішньому трудовому розпорядку (зарахування в штат працівників підприємства, установи, організації, до­тримання встановленого режиму робочого часу, виконання певної роботи). При укладанні цивільно-правових договорів процес праці не регламентується. Працівник розподіляє час роботи на власний розсуд. А відносини сторін виникають лише з приводу результату праці (визначаються ціна і пред­мет договору, наприклад термін його виконання, якість та ін.). Тобто не кожна трудова угода при виконанні певної робо­ти є трудовим договором.

Розмежування понять трудового договору і цивільно-пра­вової угоди має важливе практичне значення. Так, тільки час роботи за трудовим договором зараховується до загального і безперервного виробничого стажу і записується в трудову книжку. Укладення трудового договору оформляється нака­зом, а договір підряду — укладенням двосторонньої угоди, за якою підрядник зобов'язується виконати певну роботу за за­вданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Договори підряду можуть укладати тільки особи, які до­сягли 18 років. Право укладання трудового договору мають особи, які досягли 16 років. У виняткових ситуаціях за зго­дою одного з батьків або особи, яка заміняє їх, цим правом мо­жуть скористатися особи, які досягли 15 років.

З метою підготовки молоді до продуктивної праці допус­кається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних за­кладів для виконання легкої роботи, що не заподіює шкоди їхньому здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14 років за згодою одно­го з батьків або особи, яка заміняє їх (ст. 188 КЗпП України).

Перед укладенням трудового договору сторони мають дій­ти згоди про його умови. Більшість із цих умов передбачено законодавством про працю і колективним договором, а деякі з них визначаються сторонами при укладенні трудового дого­вору.

Умови трудового договору, що визначаються сторонами, поділяються на основні, без яких трудовий договір не може вважатися укладеним, та на додаткові, які уточнюють, роз­вивають або доповнюють основні умови. Наявність додатко­вих умов не обов'язкова, але можлива. При усуненні з догово­ру додаткові умови стають не обов'язковими для виконання.

Головними умовами трудового договору є зазначені в ньо­му місце роботи, трудова функція й оплата праці. Додаткові умови при укладанні трудового договору можуть бути різно­манітними. Це, зокрема, випробування при прийнятті на ро­боту (ст. 26 КЗпП України), термін трудового договору (ст. 23 КЗпП України), тривалість робочого часу, якщо працівник працює неповний робочий день (ст. 56 КЗпП України) та ін.

При цьому навіть за наявності згоди сторін до трудового до­говору не можуть включатися умови, що погіршують стано­вище працівника порівняно з чинним законодавством про працю або суперечать йому (ст. 9 КЗпП України).