Менеджмент персоналу - Мурашко M.I. - Гарантії та пільги для жінок

Законодавством забороняється відмовляти жінкам у прий­нятті на роботу і знижувати їм заробітну плату у зв'язку з ва­гітністю або наявністю дітей віком до 3 років, самотнім мате­рям, що мають дитину до 14 років або дитину-інваліда. При відмові їм у прийнятті на роботу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про причини відмови в письмовій формі (ст. 184 КЗпП України).

Працюючі жінки також мають гарантії і пільги. Так, недо­пустимо залучати жінок до робіт у нічний час, до понаднормо­вих робіт, до робіт у вихідні дні і направляти у відрядження вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до З років (ст. 176 КЗпП України).

Згідно зі ст. 54 КЗпП України нічним вважається час із 22-ї години вечора до 6-ї години ранку. Якщо на цей час при­падає тільки частина зміни (наприклад, 2 години), то й у цьо­му разі жінок не можна залучати до роботи.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до понаднормових робіт або направлятися у відрядження без їхньої згоди (ст. 177 КЗпП України). Відмова жінки в таких випадках не може розгляда­тися як порушення трудової дисципліни.

До вирішення питання про надання вагітній жінці від­повідно до медичного висновку іншої роботи, що є легшою і виключає вплив шкідливих чинників, вона підлягає відсто­роненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені з цієї причини робочі дні за рахунок підприємс­тва, установи, організації (ст. 178 КЗпП України).

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли­вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу зі збереженням середнього заробітку на попередній роботі до до­сягнення дитиною 3-річного віку. Якщо заробіток на легшій роботі вищий, ніж той, який вони отримували до переведен­ня, то їм виплачується фактичний заробіток.

Жінкам, які працюють на роботах зі шкідливими умовами праці, що дає право на додаткову відпустку, період виконан­ня інших робіт у зв'язку з вагітністю включається в стаж для додаткової відпустки.

Відпустка жінкам у зв'язку з вагітністю і пологами на­дається тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнення пологів, народження двох і більше дітей або якщо жінка відповідно до Закону України "Про статус і со­ціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи" належала до І—IV категорії — 70) календарних днів після пологів. Ці дні розраховуються су­марно і надаються жінкам цілком незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, а також, на їхнє ба­жання, надається частково оплачувана відпустка для догля­ду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з оплатою за ці періоди допомоги з державного соціального страхування (ст. 179 КЗпП України).

Якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці на­дається відпустка без збереження заробітної плати триваліс­тю, обумовленою медичним висновком, але не більше, ніж до досягнення дитиною 6-річного віку.

Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі лікарняного листка, який видає відповідна медична установа.

За весь період такої відпустки всім жінкам виплачується допомога з державного соціального страхування в розмірі 100 % незалежно від тривалості загального стажу роботи.

Підприємства й організації за рахунок власних коштів мо­жуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку і від­пустку без збереження заробітної плати для догляду за дити­ною більшої тривалості, ніж передбачено законодавством.

Частково оплачувану відпустку і додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною може бути використано цілком або частково також батьком дити­ни, бабусею, дідусем або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною або особою, котра усиновила або взяла опікунство над дитиною.

Згідно зі ст. 180 КЗпП України власник зобов'язаний нада­вати жінкам відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами і за їхньою заявою приєднувати до цієї відпустки і щорічну від­пустку. При цьому чергова відпустка надається на бажання жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї незалежно від тривалості роботи на цьому під­приємстві, в установі, організації.

У будь-якому разі щорічна відпустка надається в повному розмірі, а не пропорційно відпрацьованому часу (якщо в жін­ки немає 6-місячного стажу роботи, відпустку вона одержує авансом). Якщо жінка не використала відпустку за минулий рік, то на її прохання відпустки за минулий і поточний рік належить об'єднати. Коли термін відпустки у зв'язку з вагіт­ністю та пологами настає в період чергової відпустки, то неви­користана його частина переноситься на інший час.

Частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і додаткова відпустка без збе­реження заробітної плати для догляду за дитиною до досяг­нення нею 6-річного віку надаються за заявою жінки або осіб, котрі здійснюють фактичний догляд, цілком або частково в рамках передбаченого терміну й оформляється наказом (роз­порядженням) власника або уповноваженого ним органу (ст. 181 КЗпП України).

Час частково оплачуваної відпустки для догляду за дити­ною до досягнення нею 3-річного віку і додаткової відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (від­повідно до медичного висновку) до досягнення нею 6-річного віку зараховуються як у загальний, так і в безперервний стаж, стаж роботи за спеціальністю. Час наданої підприємством відпустки для догляду за дитиною понад норму, встановлену законодавством, в безперервний стаж не зараховується.

У стаж роботи, що дає право на щорічну оплачувану від­пустку, час відпустки для догляду за дитиною не зарахо­вується.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосеред­ньо з пологового будинку, надається відпустка з виплатою у встановленому порядку допомоги у зв'язку з пологами за пе­ріод із дня усиновлення і по закінченні 56 днів із дня наро­дження дитини (70 календарних днів — при усиновленні

дітей і більше). їм також надаються частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і додаткова відпустка без збереження заробіт­ної плати тривалістю відповідно до медичного висновку, але не більша, ніж до досягнення дитиною 6-річного віку (ст. 182 КЗпП України). Працюючі жінки, які мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і прий­мання їжі мають право на додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше, ніж через години тривалістю не менше 30 хвилин кожна (ст. 183 КЗпП України). Терміни і порядок надання перерв для годування дитини визначає власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з огляду на побажання матері.

Іноді, з огляду на відстань від місця роботи до місця про­живання жінки і стан здоров'я дитини, перерву може бути продовжено.

За наявності двох і більше немовлят тривалість додаткової перерви встановлюється не менше однієї години.

При 7- і 8-годинному робочому дні жінці, як правило, на­даються дві додаткові перерви для годування дитини (з інтер­валом 3 години, з огляду на обідню перерву), а при 6-годинно- му робочому дні — дві додаткові перерви, з огляду на обідню перерву, і одна, якщо обідню перерву не передбачено. Якщо дитину за станом здоров'я потрібно годувати частіше, необ­хідно подати медичний висновок.

Якщо жінка не має можливості використовувати надану перерву у зв'язку з віддаленістю місця роботи від місця про­живання, для годування дитини допускається приєднання додаткової перерви до обідньої перерви, об'єднання двох пе­рерв або перенесення їх на кінець робочого дня.

Додаткові перерви надаються також для штучного году­вання дитини.

Перерви для годування дітей включаються в робочий час і оплачуються із середнього заробітку.

Законодавством забороняється звільнення з роботи вагіт­них жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за медич­ним висновком — до 6 років), самотніх матерів, які мають ди­тину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Звільнення таких жінок з ініціативи власника або уповно­важеного ним органу можливе лише в разі повної ліквідації підприємства, установи, організації і за умови їхнього обо­в'язкового працевлаштування (ст. 184 КЗпП України).

По закінченні терміну трудового договору звільнення ва­гітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (або старших, ніж 3 роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо ди­тина відповідно до медичного висновку в цей період потребує домашнього догляду), самотніх матерів (жінок неодружених, котрі подали свідоцтво про народження дитини, в якому не­має запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, удови), що ма­ють дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, також від­бувається з обов'язковим працевлаштуванням (ч. З ст. 184 КЗпП України).

Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав це зобов'язання з працевлаштування, якщо працівниці не було надано на тому або на іншому підприємс­тві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано ро­боту, від якої вона відмовилася з поважної причини (напри­клад, за станом здоров'я).

Ці гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв'яз­ку із закінченням терміну договору таких працівників, коли їх було прийнято на сезонні роботи.

Законодавством передбачено низку пільг для жінок. Згід­но зі ст. 185 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки в санаторії і в будинки відпочинку безплатно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу.

Жінкам (або одному з працюючих членів сім'ї) також на­дається допомога по догляду за хворою дитиною віком до 14 років на період, коли є потреба у догляді за дитиною, але не більший, ніж 14 календарних днів. Якщо сім'я має кількох дітей віком до 14 років і вони хворіють не одночасно, допомо­га з тимчасової непрацездатності надається на кожну дитину окремо. Якщо одночасно хворіють двоє і більше дітей, то лі­карняний листок видається один на всіх хворих дітей і допо­мога з тимчасової непрацездатності надається за одним лікар­няним листком.

Якщо дитина хворіє і по закінченні терміну, на який може бути видано лікарняний листок по догляду за нею (14 днів), особі, яка працює, видається довідка про тимчасову непра­цездатність на період захворювання дитини.

Допомога з тимчасової непрацездатності за час відсутності на роботі відповідно до довідки не надається.

Працюючій матері або іншій працюючій особі, звільненій від роботи у зв'язку з перебуванням разом із хворою дитиною в стаціонарі, допомога з тимчасової непрацездатності випла­чується за весь час перебування в стаціонарі.

Сезонним і тимчасовим працівникам, які доглядають за хворою дитиною, допомога з тимчасової непрацездатності призначається і виплачується на загальних підставах (Поло­ження про порядок призначення і виплати державної допомо­ги сім'ям із дітьми).

Жінки, які народили 5 і більше дітей і виховали їх до 8-річного віку, а також матері інвалідів з дитинства, що вихо­вали їх до цього віку, мають право на призначення пенсії за віком по досягненні 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу роботи часу по догляду за дітьми (Закон України "Про пенсійне забезпечення").

Дружинам військових, крім військовослужбовців строко­вої служби, до загального стажу роботи, необхідного для при­значення пенсії за віком, зараховується також період прожи­вання разом із чоловіком у місцевостях, де не було можли­вості працевлаштування за фахом, але не більше 10 років (Закон України "Про соціальний і правовий захист військо­вих і членів їхніх сімей").

Жінки, в яких є діти віком до 15 років, мають переважне право на укладання трудового договору про роботу вдома (Положення про умови праці надомників, затверджене По­становою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.81).

На час відсутності працівниці-жінки, яка народила дити­ну, власник або уповноважений ним орган має право прийня­ти на її місце іншого працівника, уклавши з ним тимчасовий трудовий договір.

Працюючі жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, відповідно до чинного законо­давства мають право:

— на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 кален­дарних днів без урахування вихідних;

— на додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 14 календарних днів щорічно.