Менеджмент підприємства - Хомяков В.І. - 2.4. Менеджмент як промес (процесний підхід)

Управління - це процес, тому що робота по досягненню цілей за допомогою інших людей - це сукупність безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі також є процесом, мають назву управлінських функцій. Процес управління є загальною сумою всіх функцій. А.Файоль, який вперше розглянув управління як процес, вважав, що управління включає в себе функції прогнозування і планування, організації, розпорядження, координації та контролю. Різні спеціалісти по менеджменту розглядають такі функції управління як планування, організацію, розпорядження (або командування), мотивацію, керівництво, координацію, контроль, комунікацію, дослідження, оцінку, прийняття рішень, підбір персоналу, представництво та проведення переговорів або укладання угод. К.Кіллен дає визначення: "Управління - це процес планування, організації, керівництва, мотивації та контролю роботи і робітників організації, що забезпечують досягнення її цілей" (31). Мескон, Альберт та Хедоурі (1) розглядають керівництво (лідерство) як самостійну діяльність.

У цьому розділі стисла характеристика функцій управління приведена відповідно до визначень К.Кіллена, а в подальшому, в зв'язку із значним об'ємом матеріалу, керівництво виділене в окремий (четвертий) розділ.

Функція планування дозволяє визначити цілі організації, а також те, що повинні робити члени організації, щоб досягти цих цілей. Вона фактично відповідає натри наступних питання:

1) що являє собою організація в даний момент? Керівники повинні оцінити сильні і слабкі сторони організації в таких важливих сферах, як фінанси, маркетинг, виробництво, науково-дослідні роботи, трудові ресурси;

2) куди організація хоче рухатися? Оцінюючи можливості і загрози у зовнішньому середовищі, такі як конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, соціальні і культурні зміни, керівництво визначає, якими повинні бути цілі організації і, що може перешкодити організації досягти цих цілей;

3) як вона збирається це робити?

Необхідність планування пояснюється двома причинами:

- тривалістю існування організації;

— постійною невизначеністю майбутнього. По причині змін в оточуючому середовищі або помилок в міркуваннях, події можуть розвертатися не так, як передбачало керівництво при розробці плану. Тому плани необхідно переглядати.

ОРГАНІЗАЦІЯ. Організувати - це означає створити певну структуру. Елементи, які необхідно структуру вати: робота, конкретні завдання організації, такі як будівництво житла, збирання машин тощо; процес управління: люди добираються згідно з конкретною роботою, пов'язаною із здійсненням певних функцій (структури управління організаціями тощо).

КЕРІВНИЦТВО - використання комунікацій і особистого впливу з метою орієнтації дій підлеглих на реалізацію планів організації. Ця функція передбачає використання менеджерами різних стилів поведінки та різних форм влади і впливу.

МОТИВАЦІЯ - це спонукання працівників до активної трудової діяльності. Завдання функції мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм обов'язків і згідно з планом. В стародавні часи для мотивації слугували батіг, погрози і нагороди. Школа наукового управління вважала, що мотивування - це просте питання, що полягає тільки у виплаті великої суми грошей при виконанні великих об'ємів робіт. В наш час керівники усвідомили, що мотивація є результатом складної сукупності потреб, які постійно змінюються.

КОНТРОЛЬ. Менеджер планує досягти мети в певний час. Але протягом планового періоду багато що може змінитися: працівники можуть відмовитися виконувати свої обов'язки відповідно до плану, можуть змінитися закони, або виявитися, що при плануванні була зроблена помилка. Ці непередбачені обставини примусять скоригувати цілі, сформульовані планом. І якщо керівництво виявиться нездатним знайти і виправити ці відхилення від первісного плану, перш ніж організації буде нанесена серйозна шкода, досягнення нею цілей, а можливо, навіть саме її виживання, буде поставлене під загрозу.

Рисунок 23. Функції управління

Контроль - це процес забезпечення того, що організація дійсно досягає своїх цілей. Ось чому на рис. 2.3. стрілки, що виходять від контролю, йдуть до планування.

ПОЄДНУВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ. Названі вище функції управління мають дві загальні характеристики: всі вони вимагають прийняття рішень, а для цього необхідна комунікація. Оскільки ці характеристики пов'язують всі загальні управлінські функції і забезпечують їх взаємозв'язок, комунікацію і прийняття рішень називають поєднувальними процесами.

ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ. Щоб організація була здатна чітко працювати, менеджер повинен робити серію правильних виборів із кількох альтернативних можливостей. Вибір однієї з альтернатив - це рішення. Отже, прийняття рішення - це вибір того, як і що планувати, організовувати, мотивувати, контролювати. В самих загальних рисах саме це складає основний зміст діяльності менеджера. Основною вимогою для прийняття вірного рішення є наявність адекватної інформації. Коефіцієнт адекватності характеризує відповідність інформації властивостям і відношенням процесів, що потребують управління, а також їх елементів:

Рисунок 2.4. Взаємозв'язок коефіцієнта адекватності інформації з її вартістю (Si) і втратами в процесі виробництва (Зі)

Зниження величини коефіцієнта адекватності інформації, зменшує її вартість (лінія Si на рисунку 2.4), але підвищує втрати, що пов'язані з неефективними управлінськими рішеннями внаслідок неповної, невірної або несвоєчасної інформації (лінія Зі на рисунку 2.4). Оптимальним є такий коефіцієнт адекватності, при якій сума витрат на інформацію і втрат виробництва мінімальна. На рисунку 2.4 зона оптимального коефіцієнта адекватності інформації заштрихована.

Професор Ш. Латман (Швейцарія) вважає, що в системі управління є одна ведуча функція, якій підпорядковані всі інші. До Другої світової війни такою функцією був, наприклад, бухоблік, особливо облік і контроль витрат виробництва. В перші 20 років післявоєнного періоду, коли західне суспільство було чітко зорієнтоване на зростання об'ємів виробництва, ця роль перейшла до планування. Проте його методи, що ґрунтуються на принципах екстраполяції, виявилися неспроможними в умовах нестабільності і непередбачуваності, що було пов'язано з нафтовою кризою 1973 р.

Для менеджменту фірми це означає втрату перспективи. Горизонти планування суттєво звузилися. Замість дотеперішньої довгострокової орієнтації, звичайною стала практика управління “від випадку до випадку", коли в основі будь-якої акції підприємства лежали спеціальні оцінки і рішення. За таких умов потрібен пошук нових шляхів до уявлення всієї діяльності підприємства. В результаті, виникла нова функція менеджменту - розробка і реалізація стратегії підприємства. Був розроблений ряд засобів і процесів, які слугують специфічним цілям стратегії фірми. Серед них, в першу чергу, слід відзначити наступні:

- стратегічне планування, що має характер загальної орієнтації і визначення рамкових умов. Положення, на яких воно базується, повинні суворо дотримуватися, тому що за допомогою їх оцінюються зміни, які можуть мати місце в дійсності;

- використання сценаріїв в плануванні. За оптимістичним варіантом робиться спроба визначити максимально сприятливий, а за песимістичним - найбільш несприятливий хід майбутніх подій. Такий підхід повністю охоплює можливі результати. Як правило, буває достатнім розробити один із двох варіантів як бази рамкового планування;

- розробка системи ранішнього попередження.