Менеджмент підприємства - Хомяков В.І. - 5.7.3. Рекомендації щодо переборювання невизначеностей

Ситуація кожного конкретного підприємства потребує спеціального аналізу та напрацювання відповідної системи рекомендацій, яка може в себе включати:

1) створення зони стабільності. Сюди належить вертикальна та горизонтальна інтеграція, спрямована на створення на входах та виходах підприємства острівців передбаченого товарного ринку.

Це може бути забезпечене шляхом укладання угод, контрактів, вступом у консорціуми, асоціації, концерни тощо. В процесі акціонування можливий обмін акціями, що сприяє зближенню економічних інтересів підприємств;

2) оцінку майбутнього, що полягає в прогнозуванні поведінки можливих партнерів, змін у секторах та сегментах ринку, на яких підприємство виступає продавцем або покупцем, дій конкурентів і, нарешті, в регіональному та загальноекономічному прогнозуванні. При вирішенні цих питань потрібна адекватна інформація. її можна отримати шляхом безпосередніх контактів із джерелами нових даних, придбання комп'ютерних систем довідкової інформації, звернення до мережі комерційної інформації, проведення власних прогнозно-аналітичних досліджень, купівлі відповідних послуг консультаційних фірм та окремих консультантів. Межі витрат на інформацію кожне підприємство повинне визначити самостійно;

3) розподіл ризику - перевірений світовою практикою господарювання спосіб переборювання невизначеностей. Тут є декілька можливостей: диверсифікація діяльності, тобто одночасна робота на кількох товарних ринках, коли невдача на одному може бути компенсована успіхами на інших (див. вище); розподіл ризику між фірмами-учасницями виробництва шляхом укладання багатостороннього договору, що фіксує відповідальність учасників у випадку невдачі; розподіл поставок між багатьма споживачами, щоб відмова декількох з них від придбання не зірвала виробничу програму в цілому; передача ризику страховій компанії (компаніям). В результаті, створюється багаторівнева, ешелонована в часі система розподілу ризиків, що створює надійні гарантії від різних випадковостей та невдач. Але за безпеку потрібно платити, тому й тут виникає проблема визначення межі ефективних витрат, щоб запобігти ризику. До переходу на ринкові умови у вітчизняній практиці весь ризик брала на себе держава, а непередбачені втрати відшкодовувались автоматично і взагалі нічого підприємству не коштували;

4) систему резервів, що включає в себе запаси сировини, комплектуючих, вільні потужності, кошти. В ринковій економіці перевагу слід віддавати фінансовим резервам. Доступ до кредитів, використання застав у цьому аспекті є еквівалентом наявності "живих" резервних грошей. Таким чином, для підприємства актуальними стають напрацювання фінансової політики, управління своїми активами та пасивами, організація їх оптимальної структури, достатньої ліквідності вкладених коштів;

5) активну ринкову позицію. Підприємство, що вирішило реалізувати цей спосіб боротьби з невизначеністю, починає, по суті, формувати попит на свою продукцію. Цій меті служать різні маркетингові прийоми та методи: сегментація ринку, оцінка його місткості, аналіз поведінки конкурентів, розробка стратегії взаємодії з ними, розробка політики та заходів щодо управління витратами тощо;

6) самовдосконалення, що полягає у використанні резервів внутрішнього середовища підприємства: навчання та тренінг персоналу, вдосконалення структур управління, мотиваційного механізму тощо;

7) пошук гаранта. Цей метод зняття невизначеності прийнятний як для малих і середніх, так і для великих підприємств. При цьому функції гаранта виконують різні суб'єкти: перші намагаються потрапити під "крило" великих компаній, останні - під захист органів державного управління. По суті, ми знову маємо справу з варіантом створення зони стабільності, але вже не своїми зусиллями.