Виходячи з переліку завдань, можна зробити висновок, що менеджери на підприємстві відіграють певні ролі та виконують різні функції. Тому на підприємстві будь-якої сфери повинен бути чіткий розподіл функцій у роботі менеджерів різних рівнів. Одна з форм поділу управлінської роботи має горизонтальний характер розміщення конкретних керівників на чолі окремих підрозділів. Така робота проводиться з метою забезпечення успішної діяльності організації. Деяким керівникам доводиться витрачати час на координування роботи інших керівників, які, у свою чергу, також здійснюють координацію. Це відбувається до рівня того керівника, який координує роботу неуправлінського персоналу - людей, що фізично виробляють продукцію або надають послуги. В результаті такого вертикального поділу праці утворюються рівні управління. Зазвичай в організації, щоб визначити, на якому рівні перебуває один керівник стосовно іншого, слід з'ясувати його посаду.
Незалежно від того, скільки є рівнів управління, менеджерів традиційно поділяють на три категорії. Соціолог Т. Парсонс розглядає ці категорії з огляду на функції, які виконує менеджер в організації. Згідно з визначенням Нарсонса, особи на технічному рівні в основному займаються щоденними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної праці без перешкод у виробництві продукції або наданні послуг. Особи, котрі перебувають на управлінському рівні, здійснюють управління та координацію всередині організації; вони узгоджують форми діяльності різних підрозділів організації. Менеджери на інституційному рівні розробляють довготермінові (перспективні) плани, формулюють цілі, роблять усе, щоб організація адаптувалася до різних змін, керують відносинами між організацією та зовнішнім середовищем, а також суспільством, в якому функціонує певна організація [4].
Сучасні науковці вирізняють три рівні управління: менеджерів низової ланки, або операційних менеджерів, менеджерів середньої та вищої ланок. На рис. 5.2 зображено відповідність між цими рівнями та концепцією рівнів управління за Т. Парсонсом. В спеціалізованій літературі можна також зустріти визначення рівнів управління як ієрархії управління або піраміди менеджменту.
Молодші начальники, яких також називають менеджери першої (низової) ланки, або операційними менеджерами, становлять організаційний рівень, розташований над робітниками та іншими виконавцями. Молодші начальники контролюють виконання операційних завдань з метою безперервного забезпечення інформацією про правильність їх вирішення. Менеджери цієї ланки часто відповідають за безпосереднє використання наданих їм ресурсів, таких як сировина та обладнання. Типовою назвою посади на такому рівні є завідувач складу, лабораторії, провідний спеціаліст, майстер, головний контролер.
Роботу молодших начальників координують і контролюють менеджери середньої ланки. За останнє десятиріччя середня ланка управління значно збільшилася і за чисельністю, і за значущістю. Менеджер середньої ланки часто очолює великий підрозділ або відділ в організації. Характер його роботи більшою мірою визначається змістом роботи підрозділу, ніж організації загалом. Менеджери цієї ланки управління займають такі посади: директор філії, начальники функціональних підрозділів, начальники адміністративних служб, старший менеджер. Це проміжна ланка між вищою та низовою, її менеджери готують інформацію для рішень, що ухвалюють менеджери вищої ланки та передають їх у вигляді завдань керівникам нижчої ланки.
Вищий організаційний рівень - менеджери вищої ланки - менш численний, ніж інші. Типовими посадами цієї ланки є: голова ради, президент, директор. Менеджери вищої ланки відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації загалом або для основної частини організації зокрема.
Ієрархія управління є інструментом для реалізації цілей підприємства і гарантом збереження його системи. Чим вищий ієрархічний рівень, тим більший об'єм виконуваних функцій, більше відповідальності, стратегічних рішень і доступу до інформації. Одночасно підвищуються вимоги до кваліфікації і рівень особистої свободи в прийнятті управлінських рішень.
5.2.1. Менеджмент як система
5.2.2. Функції та процес управління сервісного підприємства
5.2.3. Методи управління сервісним підприємством
5.3. Становлення і розвиток менеджменту як науки
5.3.1. Історія виникнення менеджменту
5.3.2. Еволюція управління як науки
5.3.3. Наукові підходи до управління
Розділ 6. Планування діяльності сервісного підприємства
6.1. Сутність і особливості планування у сфері послуг