Структурна трансформація вітчизняної економіки, формування сучасної системи ринкових відносин, процес глобалізації підприємництва вимагають досягнення якісно нової системи управління. В цих умовах управлінська діяльність є одним із найважливіших чинників функціонування й розвитку підприємницьких структур. Тому сучасний менеджмент як наукова система організації виробництва набуває особливого значення. Глибоке вивчення теорії і практики менеджменту, сучасних форм і методів управління на рівні основної ланки національної економіки - підприємства є одним з головних завдань ринкової системи господарювання. Управлінська наука потребує від керівників підприємств, менеджерів сучасних знань у галузі економіки, психології поведінки працівників, організації виробництва і практики управління, роботи з постачальниками ресурсів і споживачами вітчизняних товарів та послуг, підвищення їх ролі у формуванні техніко-економічних параметрів продукції, аналізу сучасних теорій і підходів закордонного менеджменту. Кожний із них повинен не тільки оволодіти певною сумою знань з менеджменту, а й уміти приймати оптимальні рішення у своїй діяльності. Сприяти цьому певною мірою і покликаний пропонований підручник з основ менеджменту. Колектив авторів зробив усе можливе, щоб розкрити сутність менеджменту, його місце та функції в системі управління, зміст об'єктивних законів менеджменту, що визначають порядок формування, функціонування і розвиток системи управління організаціями, етапи розвитку менеджменту, зародження і еволюцію вітчизняної управлінської думки. Особливу увагу звернено на висвітлення найважливіших підходів і методів сучасного менеджменту, його форм у системі підприємницького управління.

Матеріал, викладений у підручнику, підготовлений авторами, які є активними учасниками економічної школи академіка В. Г. Федоренка, дає змогу на високому рівні читати лекції, проводити семінари, практичні заняття та дискусії з питань сучасного менеджменту.

Автори намагались, залучаючи кращі ідеї традиційного підходу до досліджень, представити нові напрями управлінської думки так, щоб вони зацікавили студентів, викладачів, практичних працівників, підприємців -усіх, хто займається сучасною управлінською наукою.

ЧАСТИНА І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1. Передумови виникнення і розвиток менеджменту

1.1. Становлення і сутність управління як науки

Історія становлення та розвитку управління нараховує вже кілька тисячоліть. Докази його існування представлені у якнайдавніших єгипетських літописах і законодавчих актах вавілонських царів. Можна сказати, управління як самостійна діяльність існувало протягом всієї історії розвитку людського суспільства. Воно з'явилося з того моменту, як виникла потреба в суспільній праці.

У правління розвивалося від простих форм, заснованих на сил і, спритності і хоробрості в родовій общині в первісну епоху, до найскладніших форм сучасної доби, заснованих на високому рівні знань, на досвіді і навичках володіння таїнствами управління як науки, на таланті й професіоналізмові управлінських кадрів. З часом і розвитком продуктивності сил від родової общини через рабовласницьку і феодальну епохи до капіталізму, управління ставало більш складним, а самі організації - більш потужними.

До XX століття управління як процес, як система поглядів і принципів, не розглядалося, а використовувалося в особистих інтересах з метою збагачення і завоювання політичної влади. Що ж є "управління" як наука?

У великому тлумачному словнику сучасної української мови слово "управляти" пояснюється як "спрямувати діяльність, роботу кого -, чого-небудь; бути на чолі, керувати; спрямовувати хід процесу; впливати на розвиток, стан чого-небудь". Тому управління - це процес впливу на будь-кого, будь-що. Крім того, поняття "управління" поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо.

На думку Пітера Ф. Друкера, одного з теоретиків у сфері управлінської науки, "управління - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп на ефективну, ціленаправлену і продуктивну групу".

В сучасній вітчизняній управлінській літературі подається таке визначення: "управління - це процес перерозподілу обмежених ресурсів, необхідних для задоволення потреб організації шляхом досягнення поставлених цілей".

Отже, управління можна трактувати як вид діяльності, що полягає у керуванні людьми, процесами, елементами і системами соціально-економічного та політичного життя суспільства. Тобто це сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення певної мети.

На основі сказаного можна зробити висновок, що управління - це:

- процес-серія безперервних взаємопов'язаних дій;

- спосіб мислення управлінця;

- комплекс принципів, методів і правил;

- свідома дія на людину;

- особливий вид діяльності.

Процес управління - це серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії називаються управлінськими функціями.

Різноманіття підходів і визначень категорії "управління" пов'язане зі складністю вирішення поставлених перед ним завдань і мети.

Розвиток управлінської науки відбувається поетапно і може бути представлений у вигляді структурно-логічної схеми (Рис. 1.1.)

Рис. 1.1. Розвиток управління як науки

Розвиток теорії і практики - це насамперед пошук шляхів виходу з кризових ситуацій, якими є падіння виробництва і продуктивності праці, низька ефективність управління, незацікавленість робітників у результатах праці, складне економічне становище підприємств і цілих галузей тощо. Слід зазначити, що кожний наступний етап розвитку не включав застосування принципів і методів попереднього, а був лише новим підходом до вирішення проблем, що виникали в ході розвитку управлінської науки, суспільних відносин і продуктивних сил.

Основа будь-якої науки- це можливість об'єктивно виміряти явища і процеси. В управлінській практиці багато процесів піддається важко об'єктивному вимірюванню внаслідок специфічних особливостей. Це свідчить про складність управління як науки. Те саме доводять і його загальні принципи, які визначають різні аспекти управління, та власна методологія і конкретні методики здійснення процесу управління.

У системі суспільного виробництва управління здійснюється в різних видах: технічне управління природними та технологічними процесами; державне управління соціально-економічними процесами; ідеологічне управління. Суть його в тому, щоб довести до свідомості членів організації, суспільства програми їх розвитку. Як і управління, поняття "менеджмент" включає відповідні рівні (організація, підприємство, установа та ін.), форми (менеджмент людських ресурсів, кадровий менеджмент, операційний менеджмент, фінансовий менеджмент, інвестиційний менеджмент, антикризовий менеджмент та ін.). Загальну класифікацію управління можна побачити на схемі, яку розробив вітчизняний дослідник проблем управління Г. В. Щокін (див. рис. 1.2).

Управління як вплив на людей є свідомою направленою дією на об'єкт управління для досягнення поставленої мети або вирішення суб'єктом управління конкретних завдань. Об'єкт управління - це людина, група або колектив людей у процесі їхньої господарської діяльності. Суб'єкт управління - це керівник, що управляє, управлінець. До суб'єктів управління належать також відповідні організації, установи. Взаємодія між суб'єктом та об'єктом управління здійснюється за допомогою управлінської праці, яка реалізує конкретні управлінські відносини. Щоб така взаємодія була ефективною, необхідно, аби суб'єктивне та об'єктивне управління відповідали одне одному, були сумісними, зацікавленими в чіткій взаємодії на принципах зворотнього зв'язку. Тобто можливість суб'єкта ефективно управляти обумовлена готовністю об'єкта своєчасно і точно виконувати команди, що надходять.

Рис. 1.2. Класифікація управління

Процес управління складається з таких етапів (рис. 1.3):

Рис. 1.3. Схема етапів управління

Об'єктами управління організації є:

- майно;

- майнові права;

- роботи і послуги;

- інформація;

- результати інтелектуальної діяльності;

- нематеріальні блага

Основною характерною рисою об'єктів управління є те, що вони можуть вільно змінювати власника, якщо не обмежені в обігу і не вилучені з нього. Управління в економіці можна трактувати як свідоме спрямування ходу соціально-економічних процесів для досягнення пропорційності, збалансованості й оптимальності на основі врахування об'єктивних законів і закономірностей. Тут визначальними є такі чинники:

- дія об'єктивних економічних законів;

- вплив суспільних, колективних та приватних економічних інтересів, необхідність їх гармонізації;

- матеріальні й духовні потреби суспільства та його членів.

Досвід розвинених країн свідчить, що в основі успіхів економічного прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами відтворення.

Управління економікою - це процес впливу на ті суспільно-економічні відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання життєвих благ, їх організація для здійснення ефективної економічної політики. Тобто, управління економікою є комплексним поняттям, яке відображає використання певних економічних механізмів, а саме: систему форм і методів суспільної організації і регулювання народного господарства. Економічні механізми створюються життєдіяльністю суспільства, яке відбирає, найефективніші з них.

Отже, поняття "управління" в широкому розумінні означає цілеспрямований вплив на людей, систему, процес чи об'єкт для досягнення певних цілей.

Ефективність управління - це забезпечення життєдіяльності і розвитку організації; це порядок, дисципліна, відповідальність і продуктивна праця її працівників; це задоволення потреб і гідний рівень добробуту членів організації та їх сімей. Вона залежить від застосування саме тих підходів, принципів і методів управління, які найбільш ефективні.

З розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, концентрацією виробництва, поширенням ринкових відносин на більшість суспільних процесів значення управління суттєво збільшується, а управління розділяється, спеціалізується. Притаманні ринковим відносинам ризик і невизначеність, нестабільність рівноваги ринкової кон'юнктури стимулює постійний пошук організаційно-управлінських новацій.

Виникає ставлення до управління як до науки і мистецтва, яким потрібно вчитися. З'являються різні школи управлінської науки, які виникали як результат вирішення управлінських завдань. У цих умовах набувають великого значення знання у сфері науки і мистецтва менеджменту.