Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 1.2. Передумови виникнення і сутність менеджменту

1.2.1. Передумови та причини виникнення менеджменту

Менеджмент як один із напрямів управлінської діяльності визначився наприкінці XIX - на початку XX століття. Об'єктивна потреба в науці про менеджмент була зумовлена нагромадженням, розвитком концентрації та централізації капіталу і машинного виробництва на основі вільної конкуренції. На цьому ґрунті виникали великі підприємства, на яких працювали сотні, тисячі робітників. У зв'язку з цим виникли проблеми організації виробничого процесу, його планування, стимулювання працівників, забезпечення ефективного контролю, обліку тощо. Саме ці процеси зумовили необхідність дослідження закономірностей управління трудовими колективами, з'ясування управлінського впливу на діяльність підприємства, його працівників. У ході цих наукових досліджень були розроблені й обґрунтовані певні механізми та рекомендації, сформульовані перші принципи менеджменту.

Отже, історія розвитку менеджменту як науки - це в основному еволюційний процес. Він зумовлений науково-технічним прогресом, розвитком суспільно-виробничих відносин та продуктивних сил зростанням ролі людського чинника в управлінні суспільним виробництвом.

Менеджмент як концентрація ринкового управління направлений на удосконалення управління діяльністю окремих суб'єктів господарювання.

Реалізація менеджменту в практичній діяльності підприємств виступає як система управління. Отже, менеджмент регулюється законами ринкових відносин і направлений на організацію управління діяльністю підприємства в ринковому середовищі, яке змінюється.

Крім того, в сучасних джерелах з менеджменту виділяють три наукових підходи до управління:

1) процесний підхід;

2) системний підхід;

3) ситуаційний підхід.

Процесний підхід - розглядає управління як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій (процесів), кожна із яких складається з серії взаємопов'язаних дій. За процесного підходу управління розглядається як процес, тобто це не якась єдиночасова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Тому управління можна визначити як процес планування, організації, мотивації, контролю, комунікації, ухвалення рішень та інших дій для досягнення загальної мети організації і поставлених перед нею завдань. Отже, процесний підхід до управління організацією дає можливість через управлінські функції реагувати на зміни ситуації, що може бути використано в кризовій ситуації.

Системний підхід - розглядає керовану та керівну підсистеми як цілісний комплекс взаємопов'язаних та об'єднаних спільною метою елементів, що дозволяє виявляти властивості організації як системи, її внутрішні та зовнішні зв'язки. Тобто керований об'єкт розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів (люди, технології, структура, завдання), орієнтованих на досягнення визначеного результату (мети). За цього підходу управління розглядається як спосіб мислення щодо організації й управління. Спосіб мислення визначається особистими якостями і характеристиками управляючого теоретичними знаннями, практикою від методів спроб і помилок до ухвалення вивірених і зважених управлінських, рішень, результатом яких є застосовування новітніх методів і засобів науки управління з використанням інформаційних систем, досвіду і знань.

Зі сказаного вище зрозуміло, що спосіб мислення управлінця щодо організації процесу управління залежить і формується за рахунок:

- отриманої інформації;

- якості її обробки;

- комплексу теоретичних знань, професійної підготовленості;

- досвіду;

- особистих ділових якостей і характеристик.

Ситуаційний підхід - означає методи, заходи незалежно від конкретної ситуації. Під ситуацією розуміється сукупність або конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації у певний період часу. За ситуаційного підходу процес управління розглядається як комплекс принципів, методів, прийомів і правил, які застосовуються в конкретній ситуації протягом певного періоду часу.

Ситуаційний підхід концентрується на ситуаційних відмінностях між організаціями і всередині самих організацій. Методологію ситуаційного підходу можна пояснити як чотирикроковий процес:

1. Керівник повинен працювати із засобами професійного управління, які довели свою ефективність. Це означає досягнення процесу управління, індивідуальної і групової поведінки, системного аналізу методів планування, контролю і кількісних методів ухвалення рішень.

2. Кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони, або порівняльні характеристики у разі, коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинен уміти передбачити ймовірні наслідки - як позитивні, так і негативні, від застосування певної методики або концепції. Наведемо простий приклад. Пропозиція подвоїти зарплату всім службовцям у відповідь на додаткову роботу, ймовірно, викличе значне підвищення мотивації на якийсь час. Але порівнюючи приріст витрат з отриманими вигодами, ми бачимо, що такий шлях може призвести до банкрутства організації.

3. Керівник повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необ­хідно безпомилково визначити, які чинники є найбільш важливими в цій ситуації і який вірогідний наслідок може спричинити за собою зміна однієї або декількох змінних.

4. Керівник повинен уміти пов'язувати конкретні прийоми, які викликали б якнайменший негативний ефект і мали б найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах обставин, що склалися.