Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 1.6.1. Формування школи наукового менеджменту

В історії розвитку менеджменту можна виділити п'ять основних шкіл:

1) школа наукового управління (1885-1920);

2) класична (адміністративна) школа управління (1920-1950);

3) школа людських відносин (1930-1950);

4) школа поведінкових наук (1950-дотепер);

5) школа кількісного (економіко-математичного) підходу (середина XX ст. - дотепер).

Розглянемо коротко сутність названих шкіл управлінської науки, їх основні принципи.

1.6.1. Формування школи наукового менеджменту

Розвиток школи "наукового управління", яка стала широковідомою у світі під назвою школи "наукового менеджменту", припадає на початок XX століття. її засновником був американський інженер Федеріко Уінслоу Тейлор (1856-1915). Його книгу, відому на весь світ, "Принципи наукового управління", вважають початком визначення менеджменту наукою управління і самостійною сферою досліджень. Аналізуючи процес виробництва, Ф. Тейлор розвинув вчення про інтенсифікацію трудових операцій з метою підвищення продуктивності праці та збільшення обсягу виробництва. Він характеризував науковий менеджмент як процес злиття ресурсів виробництва і технології з людським потенціалом для досягнення цілей підприємства. Заслугою Ф. Тейлора було прагнення протиставити науковий підхід існуючим традиціям (коли на першому місці стояв організатор), підійти до виробничого процесу як до системи і виробити наукові основи організації та нормування праці робітника. Тобто, роль людини-організатора, на його думку, має зводитися лише до створення організації самої системи, яка повинна розв'язувати поточні ділові питання. Ф. Тейлор стверджував, що головним завданням управління фірмою має бути забезпечення максимального прибутку для підприємця в поєднанні з максимальним добробутом для кожного зайнятого у фірмі працівника.

Внесок Ф. Тейлора також у тому, що він розробив наукові засади нормування праці, методи підбору, розстановки і стимулювання працівників фірми, запропонував розподіл праці за видами робіт, виокремлення роботи з управління у спеціальність, планування операцій виробництва.

Проте Ф. Тейлор, незважаючи на значний внесок, зроблений ним в науку про організацію і управління, оминув увагою один важливий момент - проблеми психофізіології людської праці і соціальних відносин, які неминуче виникають в організованих трудових колективах. На робітника біля машини Ф. Тейлор дивився як на якесь бездушне продовження машини і домагався лише повної синхронізації роботи обох - робітника і машини. Нині психологічні чинники вважаються не менш важливими, ніж моменти суто інженерно-технічні.

Представниками школи наукового управління можна назвати таких дослідників менеджменту, як Френк Гілбрейт ( 1868-1924) і Лілія Гілбрейт (1878-1972) та ін. Вони зробили вагомий внесок у розвиток цієї школи.

1.6.2. Класична (адміністративна) школа управління

Класична (адміністративна) школа управління базувалася на створенні універсальних принципів управління, дотримання яких, безперечно, забез­печить успіх підприємства. Першими представниками цієї школи були Г. Емерсон ( 1852-1931), А. Файоль (1841-1925), Г. Форд (1863-1947), А.К. Гастєв (1882-1941) та ін.

Г. Емерсоном зроблений суттєвий внесок у теорію і практику управління виробництвом. Він зазначав, що не виробництво повинне підлаштовуватися під управління, а навпаки, управління повинне обслуговувати виробництво.

Г. Емерсону належить розробка 12 знаменитих принципів підвищення продуктивності праці, де враховані час, затрачений робітником, і його вміння, що проявляється в якості роботи. Ці принципи не втратили свого значення і до сьогодні.

Анрі Файоль присвятив ряд наукових праць керівництву людьми, адміністративному управлінню, раціоналізації адміністративної діяльності. Суть його концепції "науки адміністрування" зводиться до організаційної структури управління персоналом, зміст якого розглядається як система взаємозв'язків між посадами і ролями. Основна увага приділяється управлінню процесами виробництва через визначення чіткої ієрархії у трудових колективах на засадах органічного поєднання повноважень і відповідальності. А. Файоль зробив спробу ввести принципи Ф. Тейлора про функціонувальну організацію фірми в адміністративне вчення. Новим в цій концепції було розчленування процесу управління на фази. А. Файоль виділив у процесі управління таку фазу, як перспективне планування, що відіграє суттєву роль у менеджменті. У своїх працях він висловив думку, що управляти - значить вести підприємство до мети, намагаючись раціонально використовувати його ресурси. А. Файоль сформулював 14 знаменитих універсальних принципів управління підприємством, які не втрачали свого значення і в сучасних умовах господарювання. Ці принципи зводяться до такого:1

1. Розподіл праці. Спеціалізація є природним станом речей. Метою розподілу праці є виконання роботи, більшої за об'ємом і кращої за якістю, за тих же умов. Це досягається за рахунок скорочення обсягу мсти, на досягнення якої повинні бути направлені увага і зусилля.

2. Повноваження і відповідальність. Повноваження - право віддавати наказ, а відповідальність - його складова протилежність. Де даються повноваження, там виникає відповідальність.

3. Дисципліна. Дисципліна припускає слухняність і пошану до досягнутих угод між організацією і її працівниками. Встановлення цих угод, що зв'язують організацію і працівників, з яких виникають дисциплінарні формальності, повинне залишатися одним з головних завдань керівників. Дисципліна також припускає справедливо вживані санкції.

4. Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати наказ тільки від одного безпосереднього начальника.

5. Єдність напряму. Кожна група, що діє в рамках однієї мети, повинна бути з'єднана єдиним планом і мати одного керівника.

6. Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника або групи працівників не повинні превалювати над інтересами організації.

7. Заохочення персоналу. Для того, щоб забезпечити рівність і підтримку працівників, їм необхідно надати справедливу зарплату за роботу.

8. Централізація. Як і розподіл праці, централізація є природним порядком речей. Проте відповідний ступінь централізації буде варіюватися залежно від конкретних умов. Тому виникає питання про правильну (оптимальну) пропорцію між централізацією і децентралізацією. Це проблема визначення міри, яка забезпечить кращі можливі результати діяльності організації.

9. Скалярний ланцюг. Скалярний ланцюг - це ряд осіб, що наділені владою (керівники), починаючи від особи, що займає найвище положення в цьому ланцюжку, вниз, до керівника низової ланки. Було б помилкою відмовитися від ієрархічної системи без певної необхідності в цьому, але було б ще більшою помилкою підтримувати цю ієрархію, коли вона наносить збиток інтересам організації і бізнесу.

10. Порядок. Місце - для всього є своє місце.

11. Справедливість. Справедливість - це поєднання доброти і правосуддя.

12. Стабільність робочого місця для персоналу. Великий потік кадрів знижує ефективність організації.

13. Ініціатива. Ініціатива означає розробку плану і його успішну реалізацію. Це додає організації сили та енергії.

14. Корпоративний дух. Союз - це сила. А вона є результатом гармонії персоналу.

У загальному вигляді основні напрямки діяльності класичної школи управління зводяться до такого:

а) розвиток принципів управління;

б) визначення функції управління;

в) систематизований підхід до управління підприємством.