Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 1.7. Розвиток управлінської науки та її сучасний стан в Україні

Управлінська наука в Україні розвивалася виходячи з підходів, які були в адміністративно-командній системі. Тоді ряд досліджень в управлінській науці були спрямовані на вдосконалення адміністративної системи управління. Основна увага науковців за радянських часів була спрямована на розроблення форм і методів державного централізованого управління суспільним виробництвом, обгрунтування принципів централізму і методів управління, вдосконалення структурного управління, планування і організації виробництва. У 70-х роках XX ст. була здійснена економічна реформа шляхом посилення ролі економічних методів управління.

Пошук нових форм функціонування державних органів управління призвів до усвідомлення неможливості реформування адміністративно-командної системи. Було - підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, початком проведення яких с 1985 p. настав період(1985 р. - сьогодення) трансформації економічної системи, початку та розвитку ринкових реформ. Формування ринкових відносин здійснюється вже в умовах незалежної України.

На різних етапах розвитку управлінської науки істотний внесок в неї зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850-1902). Михайло Павлик (1896-1977), Михайло Драгоманов (1841-1895), Сергій Подолинський (1850-1891), Михайло Туган-Барановський (1865-1919), Іван Вернадський (1821-1884), Костянтин Воблій (1876-1947) та інші.

Сучасний розвиток управлінської науки в Україні відбувається в руслі процесів формування соціального ринкового господарства в умовах глобалізації.

Однією з найгостріших сучасних проблем української держави є непрофесіоналізм у сфері управління. Причина цього - наявність некваліфікованих керівників на всіх рівнях державного управління, що володіють старими знаннями і не встигли здобути нові знання, оволодіти сучасним мисленням. Ринкова система відносин - це жорстка система, що не визнає слабких це найсильніша, з огляду на весь світ, конкуренція товаровиробників, це і особлива система управління. Перехід до неї повинен супроводжуватися насамперед навчанням керівних кадрів управлінню в сучасних умовах, знанням механізму дії об'єктивних законів ринкових відносин. В Україні цей процес знаходиться на початковій стадії свого розвитку, і сьогодні не є необхідною та обов'язковою умовою при підборі кадрів на керівні посади, не беруться при цьому в розрахунок і морально-етичні якості претендентів. Негативний вплив на управлінський процес має те, що в державі відсутня чітко сформульована цільова політика соціально-економічного розвитку. Це підтверджується зізнанням вищих керівників країни у тому, що вони не знають, куди йти і що будувати. Це відзначають і представники міжнародних організацій в Україні. Так, Грегорі Еджейчак, голова представництва Всесвітнього банку, стверджує, що "в Україні немає чіткого уявлення, куди повинна рухатися країна..."

Шляхи досягнення мети не визначені, це, швидше за все, нагадує пошук сліпим дороги в пустелі: крок вліво, крок вправо, крок вперед і два назад.

Упор на вирішення суспільних задач базується не на використанні внутрішніх можливостей держави, а на випрошуванні і бездарному використанні далеко не безкоштовної допомоги різних міжнародних організацій, країн-інвестор і в і окремих осіб, що володіють капіталом. Слід зазначити, що грошей наших співвітчизників на рахунках зарубіжних банків, причому в іноземній валюті, цілком могло б вистачити на такі необхідні для української економіки інвестиції.

Структура управління соціально-економічними процесами швидкого реагування змінюється і продовжує ускладнюватися. Проблеми суспільства розв'язуються не за рахунок знань, умінь і здібностей управлінських кадрів, а за рахунок нарощувальної численності кадрів у структурі державного управління.

Управління вітчизняною економікою здійснюється більшою мірою антиекономічними, політичними методами, а не в межах об'єктивних економічних законів. Ефективне управління організаціями в рамках існуючого законодавства практично неможливе. Держава за допомогою суперподатків фактично грабує власного виробника і годувальника, заганяючи його в тіньовий бізнес. Закони в суспільстві діють вибірково, законодавство низької якості і непостійне, причому нерідко нормативні акти вводяться в дію "заднім числом". У цій ситуації процвітаючі організації, підприємства - це результат нестандартних підходів їхніх керівників до вирішення проблем (зв'язки, хабарі, спотворення звітності тощо).

В сучасному українському суспільстві господарюють боротьба, помпезність і безвідповідальність, причому боротьба за владу і портфелі державних керівників набуває антиморального і навіть кримінального характеру.

Технічна база і технології у вітчизняній економіці застарілі. Засобів на розробку і впровадження нових технологій або придбання ліцензій у зарубіжних фірм на їх використання немає. "Чинник знань", що грає визначальну роль в оновленні технічної бази країни, значно знизився через "відтік мізків", тобто внаслідок міграції з країни найцінніших висококваліфікованих фахівців інженерних спеціальностей і точних наук. Політика інтенсифікації знань і науково-технічна політика в державі відсутні, що ослаблює конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг та упевнено відсуває Україну до рівня слаборозвинутих країн.

Людський капітал - це основа розвитку будь-якого суспільства: немає людей - немає суспільства, немає держави. Сьогодні значна частина населення України живе на межі бідності. Дивні перетворення в суспільстві, що списувалися на складності перехідного періоду до ринкових відносин, фактично стали наслідком переділу державної власності. Державна власність "приватизується" і перерозділяється між людьми, близькими до керівництва, або самими керівниками на всіх рівнях державного управління, а також іншими, що встигли "зібрати" достатній капітал. Суспільство в цілому і прості люди зокрема використовуються переважно в особистих інтересах носіїв влади. Кожна людина, кожна сім'я поставлені в умови самовиживання. Таке розшарування суспільства на багатих і бідних, де 10% володіють всім, а 90% - нічим, характерне для слабкорозвинутих країн.

Виробничі відносини в суспільстві перебувають в занепаді, що підтверджується такими показниками:

2002 рік в % до 1990 року

Внутрішній валовий продукт складав 36,8

Матеріальне виробництво - 33,0

Промисловість - 63,5

Сільське господарство - 63,5

Будівництво - 10,9

Транспорт і зв'язок - 41,8

Політичні відносини в суспільстві характеризуються значною активністю керівного складу різних партій і керівників держави та повною байдужістю народних мас стурбованих життєвими проблемами і боротьбою з урядом у "вибиванні" чесно заробленого і не отриманого, а також за надання встановлених соціальних виплат (пенсій, стипендій, виплат по інвалідності).

В Україні приблизно 100 політичних партій. Всі вони, за рідкісними і незначними винятками, мають практично одні й ті ж програми.

Переважна більшість з них створена під когось і для когось, тобто грошовими особами або групами у своїх інтересах і цілях. Ці партії не набули масового характеру, а є партіями вибраних, куплених і насильно залучених. До основних у країні можна зарахувати близько чотирьох партій, справді народних, масових.

Соціальні відносини в українському суспільстві напружені. Соціальна політика держави носить ніби культурно-освітній характер, тобто основний упор робиться на відродження культурних традицій минулого, мови, переглядаються і перетасовуються історичні події.

Культурним традиціям, мові та історії приписуються якості, яких вони не мають, вплив, який вони не справляють. Лише люди, об'єднані в сім'ї, суспільні групи у процесі свого життя і свого розвитку створюють тільки їм властиві культуру і мову, і ці речі сприймаються керівниками по-своєму, у власному розумінні. Не можна колесо історії повернути назад, адже все у світі розвивається, удосконалюється, змінюється. Не може керівник або група керівників нав'язати суспільству один шаблон культури, мови або історії. Вони є, швидше за все, засобом, що використовується в боротьбі за владу і безбідне існування діячів культури і політики.

Функції процесу в управління Україні характеризуються такими ознаками.

Планування
Організація
Мотивація
Контроль
Керівництво
Розділ 2. Функціональні засади менеджменту
2.1. Сутність і види функцій менеджменту
2.2. Планування як пріоритетна функція менеджменту
2.3. Організаційна функція менеджменту
2.4. Мотиваційна функція менеджменту
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru