Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 1.6.4. Школа поведінкових наук

Школа поведінкових наук (Концепція управління з позиції науки про поведінку) зосереджувала свою увагу головним чином на дослідженні різних аспектів соціальної взаємодії, мотивації, комунікації в організації, організаційної структури тощо. Засади її дослідження становлять методи "Налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності за рахунок людських ресурсів, оптимального вирішення управлінських проблем. Засновниками поведінкового напрямку в менеджменті можна вважати учених Кріса Арджириса (1925 р. н.), Дугласа Мак-Грегора (1906-1964), Фредеріка Герцберга (1923 р. н.), та ін. Представники цієї школи виходили з того, що правильне застосування науки про поведінку працівників на робочому місці завжди буде сприяти підвищенню ефективності праці як окремого працівника, так і трудового колективу в цілому.

Вагомий внесок у розвиток школи поведінкових наук належить Дугласу Мак-Грегору, який вважав, що завдання менеджерів полягає в тому щоб створити умови, в яких робітник, витрачаючи зусилля для досягнення цілей підприємства, одночасно найкращим чином досягає свою особисту мету. Тобто мотиви ефективної праці повинні бути однаковими у працівників і підприємства в цілому. Під лідерством він розумів соціальні відносини: характеристики лідера і організації, її мету і завдання, що виконуються, позиції та потреби послідовників лідера тощо.

Таким чином, метою поведінкового напрямку менеджменту було дослідження аспектів підвищення ефективності підприємства (організації) за рахунок підвищення ефективності його людських ресурсів.

1.6.5. Школа кількісного (економіко-математичного) підходу

Особливість цієї школи полягає в тому, що вона ґрунтувалася на широкому застосуванні в менеджменті математичних методів, кібернетики, автоматичного оброблення інформації. В кількісному підході виділяють дослідження моделей (форм відображення реальності) і операцій/ Після створення моделі змінним величинам задаються кількісні значення. Появу цієї школи (середина XX ст.) пов'язують з іменами Ноберта Вінера, А. І. Берга, Л. В. Контаровича, Р. Кал мана, Д. Форстера, В. М. Глушкова та інші. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у галузі менеджменту є одержання, обробка й аналіз практичних даних та розробка й видача на цій основі рекомендацій для управляючих. Поштовхом для застосування кількісних методів в управлінні став розвиток електронно-обчислювальних машин, їх програмного забезпечення (комп'ютеризація управління).

Отже, у загальному вигляді основний внесок школи кількісного підходу зводиться до розуміння та вирішення управлінських проблем за допомогою моделей і кількісних методів із застосуванням математики, статистики, інженерних та інших наук.

В умовах розвинених ринкових відносин ряд вчених (П. Дракер, Т. Пітере, Р. Паскаль, Г. Саймон та ін.) критично підійшли до попередніх управлінських теорій з урахуванням сучасного досвіду і сформували новий напрям менеджменту - системний підхід. Сутність його полягає в тому, що підприємство розглядається як цілісна система, як сукупність взаємозалежних елементів, які орієнтовані на досягнення певних цілей. Підприємство - це складна система, кожна ланка (елемент) якої здійснює різну за змістом і результатами господарську діяльність. Мету кожної ланки (елемента) визначають її функціональне призначення і характер взаємодії з іншими ланками (елементами). Сукупна результативність їхньої економічної діяльності залежить від загальної мети системи і не зводиться до результатів діяльності кожної ланки. Для забезпечення максимальних прибутків основна мета підприємства мусить стати найважливішою ціллю окремих ланок (елементів). При цьому досягаються такі похідні цілі, як досягнення стабільних темпів економічного зростання, підвищення якості продукції тощо.

Важливим напрямком розвитку сучасного менеджменту є так званий ситуаційний підхід в управлінні, суть якого полягає у намаганні з'ясувати комплекс взаємозв'язків усередині підсистем і між ними, між організацією і внутрішнім середовищем, у дослідженні різних типів відносин. Згідно з ним, приймаючи відповідні управлінські рішення, завжди необхідно виходити з аналізу конкретних ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які мають вплив на діяльні підприємства у певний період часу. Оскільки існує багато чинників як на самому підприємстві, так і в навколишньому середовищі, то не існує єдиного найкращого способу управління діяльністю підприємства.

Найефективнішим у конкретній ситуації буде метод, який найбільш відповідає ситуації.. Використовуючи ситуаційний підхід до управління, керівники можуть зрозуміти, які методи і засоби будуть найефективнішими, щоб досягти поставлених цілей підприємству в кожній конкретній ситуації.

Таким чином, розвиток менеджменту як науки характеризується численністю шкіл та підходів, які розробляли і нині розробляють ті чи інші його аспекти. Використання надбань зарубіжного і вітчизняного менеджменту дасть змогу забезпечити зростання ефективності господарської діяльності всіх суб'єктів вітчизняної економіки, підвищити їх конкурентоспроможність в умовах жорсткої конкуренції.