Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 4.4.8. Стратегія управління інтелектуальним капіталом у діяльності підприємницьких структур

В сучасних умовах інформаційної економіки пошук ефективних методів і принципів управління призвів до усвідомлення важливості формування та раціонального використання нематеріальних активів підприємств. Нематеріальні активи ("активи знань", "інтелектуальний капітал") - це знання, досвід, організаційні можливості, інформаційні канали, які можуть бути залучені у процесі створення нової вартості та отримання прибутку. Інтелектуальний капітал підприємства складається з людського капіталу, організаційного капіталу.

Зарубіжні вчені, оцінюючи роль і значення управління інтелектуальним капіталом, особливу увагу звертають на людський капітал. Так, вони зазначають, що "людський капітал є міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає природжені здібності й талант, а також освіту й набуту кваліфікацію". Отже, знання - важливий чинник науково-технічного та соціально-економічного розвитку. Нинішня соціально-економічна ситуація в Україні особливо потребує підвищення цінності та суспільного престижу - знань, освіченості, інтелігентності, духовного розвитку, внутрішньої культури людини-працівника. Адже знання, професійно-кваліфікаційний і духовний розвиток, підвищення соціальної ролі сучасної працездатної людини - найважливіший засіб економічного зростання, а також його кінцева мета.

Схематично структуру інтелектуального капіталу, згідно з класифікацією можна виразити таким чином (рис. 4.18). Слід зазначити, що між окремими видами інтелектуального капіталу нема чітких меж: деякі елементи можна віднести одночасно до різних видів.

Рис. 4.18. Структура інтелектуального капіталу

Серед причин, які обумовлюють посилення уваги до питань формування та раціонального використання інтелектуального капіталу, можна виділити такі:

1) виробництво конкурентоздатної продукції потребує від працівників високого рівня знань;

2) пріоритетним напрямком розвитку сучасного економічного виробництва є інноваційна діяльність;

3) для успішного функціонування в умовах динамічного середовища необхідно забезпечити високу швидкість реагування на зміни, що в ньому відбуваються;

4) широке застосування у виробництві та управлінні сучасних інформаційних технологій відкриває нові можливості для ефективного і багаторазового використання знань.

Здатність підприємства ефективно використовувати свій інтелектуальний потенціал при виробництві товарів та наданні послуг, для прийняття точних і своєчасних управлінських рішень під час розв'язання нестандартних ситуацій та відкритість для інновацій, нових ідей і знань забезпечує його конкурентоспроможність та економічний розвиток.

Досягнення більш високої продуктивності праці та створення конкурентних переваг за рахунок інтелектуальних активів є головною метою стратегії управління знаннями. Основні напрямки стратегії управління знаннями визначаються завданнями обміну знаннями в рамках кожного з окремих видів інтелектуального капіталу з метою його швидкого доступу до бази знань, надання можливостей для обміну досвідом та знаннями людей тощо. В сучасних умовах технологічною базою для створення систем управління знаннями є електронна пошта, бази і сховища даних, системи групової підтримки, браузери і системи пошуку інформації, корпоративні мережі й Інтернет, експертні та інтелектуальні системи.

Слід зазначити, що хоча основні завдання, напрямки знаннями достатньо широко висвітлені в науковій літературі, прикладів практичної реалізації системи управління знаннями в Україні на сьогоднішній день поки що дуже рідкісне явище. У більшості організацій застосовуються окремі процеси управління знаннями: навчання та підвищення кваліфікації персоналу, створення баз даних клієнтів, процедурна регламентація управлінської діяльності, регламентація документообігу, впровадження автоматизованих інформаційних систем управління та ін.

У працях з проблем управління знаннями зазначається потенційна ефективність застосування стратегії управління знаннями в діяльності некомерційних організацій і, зокрема, органів державного управління. Для будь-якої організації актуальними є питання збільшення або ефективного перенесення знань з одного виду інтелектуального капіталу в інший (рис. 4.19).

Теорія управління знаннями послідовно розробляється на Заході з 70-х років XX ст. і сьогодні широко застосовується в господарській діяльності багатьох підприємницьких структур.

Практичній реалізації методів управління знаннями значною мірою сприяє розвиток інформаційних технологій. Сучасні інформаційні технології створюють передумови для реалізації системного підходу в управлінні знаннями за рахунок використання потужних засобів для накопичення знань, їх розповсюдження і тиражування, забезпечення швидкого опанування новими співробітниками професійними знаннями та навичками практичної роботи, збереження і розповсюдження позитивного досвіду діяльності. Процеси управління знаннями мають сприяти розвитку людського, організаційного та клієнтського капіталу, впровадженню у практику діяльності суб'єктів господарювання останніх наукових та організаційних інновацій. Таким чином, управління знаннями має стати новою стратегією діяльності суб'єктів господарювання в сучасних ринкових відносинах, щоб підвищити якість виробничої діяльності й забезпечити швидку адаптацію до кон'юнктури ринку. Звідси головне завдання менеджменту - зробити знання, інформацію, досвід та нововведення продуктивною силою.

Рис. 4.19. Напрямки управління знаннями в організації