Якість керівництва і рівень добробуту суспільства залежать від якості управлінських кадрів. Тому кадрова політика є наріжним каменем державного управління. її результативність визначає ефективність державного управління, формує "обличчя влади", визначає ступінь довіри до неї. Чітка і послідовна кадрова політика, що ґрунтується на державницькій патріотичній ідеології і спрямована на реалізацію національних інтересів та забезпечення добробуту суспільства, принципово відрізняється від маніпулювання кадрами в інтересах перерозподілу сфер впливу й адміністративних ресурсів.
Нині в Україні не існує системи відстежування і відбору управлінських кадрів і системи перевірки рівня їх знань. Ні знання, ні здібності, ні морально-етичні якості не є сьогодні визначальними у відборі керівних кадрів для роботи у структурах державного управління. Управлінська еліта розставляє на головні виконавчі посади відданих виконавців, обираючи їх не за принципом професіоналізму, а винятково за критерієм "свій-чужий". Тим самим влада отримує протилежний результат - непрофесійні кадри, нездатні на належному рівні виконувати завдання.
Сучасна ситуація на українському ринку праці управлінців досить критична: генерація досвідчених управлінців чи за віком, чи з інших причин відійшла від справ. А ті кадри старшої генерації, що залишилися в управлінській сфері, думають, як зберегти своє місце, що породжує безініціативність, послужливість, кон'юнктурність. Нове покоління спеціалістів-управлінців ще перебуває у стадії формування, що призвело до розриву ланцюга кадрової спадковості. Дефіцит кваліфікованих управлінців призводить де того, що утворену прогалину заповнюють випадкові особи. Це свідчить, що країна потребує невідкладних заходів з реалізації стратегії державної кадрової політики. її стратегічною метою має бути підготовка та формування кадрового ресурсу суспільства як найважливішої передумови та запоруки соціально-економічного прогресу, розвитку та зростання.
Найважливішою проблемою для суспільства є критерій рівня знань людей які претендують на вищі керівні посади, і цивілізований відбір таких людей. Чим досвідченіше суспільство, тим легше розв'язується це завдання і тим вище якість законодавчих актів з відбору справді кращих з кращих, найдосвідченіших, найздібніших і високоморальних осіб. Коли до цього прийде Україна і її законодавство - залежить насамперед від суспільства.
Модернізація державного управління в Україні потребує розв'язання двох основних блоків проблем:
1) необхідність оптимізації структури управління;
2) підвищення рівня професійної підготовки і навчання кадрів державної та муніципальної служби.
Перший блок проблем покликана розв'язати обґрунтована, виважена концепція реформування управлінських структур, розроблена на ґрунті новітніх досягнень управлінської науки і втілена в акти політико-правового значення. Блок проблем, пов'язаний із професійним формуванням і навчанням державних управлінців, перебуває у площині освітянського впливу на державну кадрову політику. Вища школа має виробити системний підхід до підготовки професійних кадрів для державного та муніципального управління.
Для підготовки кваліфікованого управлінця вищої ланки, на думку фахівців, потрібно 10-15 років. Фактично це вік незалежності української держави, і суспільство мало б очікувати, що саме зараз повинні відбутися істотні зміни у кадровому забезпеченні економічних реформ. Однак кадрового рішення не відбулося: концепція державної кадрової політики ініціюється уповільнено. Чи варто після цього сподіватися на швидкі зміни у державній кадровій політиці, у підготовці професійних, принципових, обізнаних, відповідальних управлінських лідерів, котрі знають, як вивести країну з депресії, якщо не було створено середовища для їх становлення та зростання?
Таким чином, в Україні необхідно дуже багато зробити для реалізації принципів і методів управління, реформування управлінських структур, їх оптимізації та підвищення рівня професійної підготовки управлінських кадрів державної й муніципальної служби на ґрунті новітніх досягнень управлінської науки.
Державна політика щодо підготовки та формування управлінських кадрів як найважливішої передумови соціального прогресу країни має ґрунтуватися на державницькій патріотичній ідеології і бути спрямованою передовсім на реалізацію національних інтересів та забезпечення добробуту суспільства.
Отже, державна кадрова політика є складним, комплексним явищем, що передбачає освіту, політику зайнятості, оплати праці, трудових відносин, добробуту.
6.1. Сутність і зміст інновацій, інноваційного процесу та інноваційної діяльності
6.2. Стратегія підприємства в інноваційному менеджменті
6.2.1. Принципи розробки інноваційних стратегічних планів
6.2.2. До проблеми вибору моделі інноваційної стратегії
6.3. Організація інноваційного процесу на підприємстві
6.4. Управління інноваційними проектами
6.5. Управління дослідницьким проектом
6.6. Методи вибору,оптимального варіанта інноваційного проекту
6.7. Джерела фінансування інноваційних інвестицій. Удосконалення структури фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств